Дівчина мого сина

36

Черрі знала, що якби Лаура хоч трохи щедріше поділилася з нею інформацією, розповіла тоді про те, що прах Даніеля забрали до Франції, або подзвонила ще раз — перевірити, чи з нею все гаразд, і дозволила б їй запитати, коли ж саме він помер, то вона б ніколи не зателефонувала до лікарні. Звісно ж, не до нової, про яку дівчина навіть не знала. Ні, до Челсі та Вестмінстера, де в нього сталася та фатальна зупинка серця. Дзвінок Лаури стурбував її прогалинами, і їй потрібна була ця інформація, щоб жити далі, тому вона подзвонила в реєстратуру, однак, як і підозрювала, вони відмовилися надати інформацію, оскільки вона не належала до «найближчих родичів». Далі були сльози відчаю, потім скарги на те, що вона не знала, коли він помер, тому що була так травмована всіма цими візитами, тим, що він був у комі так довго, що й сама захворіла, тож лише з пліток дізналася про те, що сталося. «Невже він і справді помер?» — театрально заволала вона, а потім попросила відкрити їй доступ до програми підтримки тих, хто пережив важку втрату, а вона знала, що відмовити їй у цьому не могли. А ще вона розуміла: щойно її з’єднають, вона отримає ту інформацію, якої так потребувала, адже не могли ж вони полегшити важку втрату, не знаючи, коли це сталося і де. Замість цього вона була вражена почути, що він не помер (а отже, програма допомоги тим, хто пережив важку втрату, була для неї недоступна), однак вони не сказали більше нічого.

Спочатку вона була така приголомшена, що це просто не вкладалося їй у голові. Черрі була переконана, що вони припустилися помилки, якоїсь дурної, жахливої лікарняної помилки, і на якусь мить замислилася, чи змогла б позиватися до них і якою могла б бути сума компенсації за моральну шкоду. Потім вона почала думати про можливість того, що це була правда. Це було надто важливо, щоб не звертати уваги, тому вона пішла до лікарні й чекала знадвору на одну з прибиральниць, котру впізнала після численних чергувань впродовж перших тижнів, адже саме з нею вона розмовляла в особливо самотні дні. Спочатку жінка відмовила їй, однак Черрі зашелестіла п’ятьма десятифунтовими купюрами, це допомогло й вона розповіла, що Даніеля перевели до приватної лікарні, у Веллінгтон, на північному заході Лондона, іще наприкінці лютого. Прибиральниця не сказала більше нічого, однак Черрі вистачило й цього. Коли вона зателефонувала у Веллінгтон, їй сказали, що не можуть надати будь-яку інформацію, адже його виписали 26 травня. Якщо людина померла, то її не виписують.

Почало з’являтися холодне усвідомлення. Черрі згадала раптовий похорон, те, що на ньому були присутні лише члени родини. Усе було дуже зручно для того, щоб підчистити всі згадки про Даніеля ще до її повернення. Спочатку їй сяйнула думка, така безсердечна, неймовірна, що їй здалося: вона таки помилилася. Ніхто не ненавидів її так сильно, невпевнено подумала вона, однак не змогла поховати почуття образи, що можливо, лише можливо, так і було. Між образою вона змусила себе поглянути у вічі ймовірному вигаданому сценарію, який ввів її в оману. Єдиний спосіб дізнатися все напевно — зустрітися з Лаурою, тож вона пішла до її офісу. Останнє підтвердження Черрі отримала, спостерігаючи за виразом обличчя Лаури того ранку.

Подумати тільки, якби вона була трохи добрішою, трохи людянішою, то Черрі пішла б ні з чим.

Лаура забрала в неї все, над чим вона так важко працювала, що плекала й чого прагнула, весь її raison d’etre[22]. Одним жорстоким нелюдським ударом. Невже весь цей час Лаура просто глузувала з неї? Згадуючи про бідолашну дівчинку з Кройдона, котра намагалася стрибнути вище за себе? Подумати тільки, а вона ж так намагалася подружитися з нею! «Та як вона посміла, — закипала Черрі, — як посміла думати, що через те, що має гроші, вона краща, що може керувати життями інших людей?!» Невже її знову принизили? Черрі знадобилася вся її витримка, щоб того ранку, коли вона побачила Лауру, не налетіти на неї, адже тоді все було б марно. Черрі хотілося змусити її відчувати точнісінько те, що відчувала вона сама: ту несправедливість та безпорадність, коли хтось просто приходить й забирає те, що тобі небайдуже, і змішує тебе з брудом своїми підборами, коли йде геть. Ні, Лауру потрібно було провчити.

А ще Черрі хотіла повернути Даніеля. Їй дали ще один шанс, і цього разу вона не збиралася змарнувати його. Ніяких дурних поїздок на сплавляння на плоту. Після того, як йому, мабуть, сказали, що вона розлучилася з ним, кинула, коли він був у комі, їй потрібно було ступати дуже обережно. Несподівано її серце завмерло. А раптом він зустрів іншу? «О, прошу, нехай це буде не так», — подумала вона й зрозуміла, що мусить діяти. Отже, між двома її цілями та невідкладною нагальністю вона мусила гарно все обміркувати й спланувати, як з усім розібратися. Її розум нарешті ввімкнувся, і це було радісне відчуття. Уперше за довгі місяці в її жилах струменіла енергія. Венді була вже вдома, закінчивши раніше, і першою помітила ці зміни.

— Ти знайшла роботу, люба?

— Так, мамо, знайшла. Дуже важливу.

Венді міцно обняла дочку.

— Мої вітання! Що це?

— Відновлення справедливості.

Венді виглядала спантеличеною.

— Ти працюєш у благодійності?

Черрі подумала, що їй потрібно все як слід обміркувати.

— Правильно.

— Для тебе це тільки на краще, люба. У наш час усе більше людей роблять щось для інших. Я збираюся приєднатися до опівнічної ходи, ну, ти знаєш, рак грудей. Хочеш приєднатися?

— Гадаю, що можу бути трохи зайнята на новій роботі, мамо.

Черрі ожила. Це був проект, той акцент, якого вона чекала. Дівчина втекла до своєї спальні й почала писати перелік усього, що Даніель розповідав про Лауру, своїх батьків — усе, що могло б стати вартісним. У неї була відмінна пам’ять, і це вона в собі особливо любила й користувалася такою перевагою все життя. Якось вона пропустила кілька днів у школі через грип, а коли повернулася, то мала складати жахливий тест із французьких дієслів. Усе, що їй знадобилося, — це переглянути підручник, поки вона чекала своєї черги, і Черрі ідеально провідмінювала дієслово «souhaiter»[23].

Коли вона закінчила писати, то в переліку було чимало всього по-справжньому корисного. Вона збиралася гарно розважитися. Однак спочатку планувала зустрітися з Даніелем. Навряд чи Лаура розповіла б про її візит до офісу, не відразу, адже тоді мала б пояснити причину. А цього вона не змогла б зробити, не визнавши, що збрехала про його смерть. Ні, найімовірніше, Лаура нічого не скаже. Однак Черрі розуміла, що вона не мовчатиме довго, не посміє. Ця жінка надто боялася, що Черрі прийде до її сина першою. Тож вирішила переконатися, що все вийде саме так. Вона накинула жакет й сказала матері, що хоче подихати свіжим повітрям.

Дівчина пройшлася хвилин десять до парку Вендл і знайшла вільну лавку. Навколо було багато собачників, мам із візочками та дітей, що поверталися зі школи, однак усе одно залишалося багато простору й поруч із нею ніхто не сідав. Переконавшись у тому, що вона налаштувала телефон так, щоб його реєстрували як прихований номер, Черрі набрала номер офісу Лаури.

— Доброго дня, я можу поговорити з Віллоу?

Щось клацнуло, і її з’єднали.

— Доброго дня, «Кавендіш Пікчерз».

— О, привіт, Віллоу, це Рейчел Томпсон, особистий помічник Елісон Форест із відділу драми ITV.

Це була дуже гарна ідея — потеревенити з Віллоу раніше, коли вона прийшла до офісу. Черрі дізналася, що дівчина працювала там лише кілька днів і це її перша робота на телебаченні. Не схоже було, що вона впізнавала голоси людей, а її недосвідченість була тільки на користь.

— Я телефоную з приводу «Нового життя Гізер Браун».

— О, мені так подобається цей проект.

— Мені теж. Це один із моїх улюблених на нашій платформі.

— Справді? — Віллоу була в захваті.

— Абсолютно. Дуже гарний сценарій.

— Не можу дочекатися виходу, — випалила Віллоу.

— Тобі варто запитати в Лаури, чи можеш ти побувати на зйомках.

— О Господи, залюбки!

Черрі всміхнулася. Яка ж вона наївна!

— Послухай, Елісон запитувала, чи Лаура завтра вранці зможе приїхати на зустріч. У неї є кілька запитань із приводу акторського складу, і вона хотіла б якомога скоріше їх вирішити. — ITV стало корисним тим, що виклало імена всіх директорів на веб-сторінку, де ще й детально було розписано про їхні майбутні серіали. Неймовірно, їй навіть не довелося напружуватися.

— Вона матиме годину між десятою та одинадцятою?

Здавалося, Віллоу непокоїлася про майбутнє серіалу. Вона була така наївна, що Черрі майже стало її шкода.

— Чудово. Тоді побачимося. Сьогодні Елісон в офісі немає, і онлайн теж, однак на всі запитання вона відповість завтра.

Так і буде. Черрі для цього мала підготувати лише одне. Дівчина попрямувала до квартири матері. Настав час відкривати коробки.