Дівчина мого сина

40

Черрі сиділа на платформі станції метро «Ноттінг Гілл» і чекала, поки її годинник покаже сім хвилин на п’яту. Потім підвелася. Саме час вийти нагору. Вона знала, як Даніель нетерпеливиться, і цього було достатньо, аби вважати, що вона все ще в дорозі. Черрі розмірювала свої кроки так, щоб трохи задихатися, і потім вийшла назовні. Даніель стояв біля вуличної лавки із сендвічами й намагався виглядати так, наче щойно підійшов.

— Вибач, я трохи спізнилася, — сказала вона, — вагон затримали на станції «Південний Кенсінгтон».

Даніель усміхнувся, і всі сумніви розтанули.

— Без проблем.

Вони стояли збентежені, обоє нерішуче всміхалися одне одному, наче це було їхнє перше побачення. Дивно, здавалося, ще зарано для поцілунків, навіть попри те, що більше року тому вони спали разом. Того дня вони збиралися в кіно із взаємної симпатії до Стівена Содерберга. Щойно кожен із них переконався, що інший без пари, наступною найприроднішою річчю було домовитися вийти кудись разом. Черрі думала про щось невимушене, щоб вони поладнали, щось, що не було б надто дивним, щось безпечне, що не змусить його запитувати себе, чи правильно він робить. Фільм був про руйнування театрів, і Черрі сказала, що соромно було б пропустити. Він погодився, а вона сказала, що збиралася піти вдень, тож чи потрібна йому перерва в навчанні? Даніель не став довго думати, і вони домовилися зустрітися пізніше. Черрі поїхала додому, щоб прийняти душ та переодягнутися. Їй хотілося виглядати якомога краще, бо в неї були великі плани на цей день. Вони йшли вздовж вулиці до кінотеатру «Корона», і коли підійшли до дороги, Даніель виставив руку вперед, захищаючи її, коли з-за рогу вилетіло авто й звернуло наліво, а Черрі відчула приплив теплоти, невизначене відчуття близькості.

Вони безпечно перейшли на інший бік вулиці й попрямували до фасаду з колонами. Ззовні, на плакаті, на них чекали невтішні новини.

— Здається, показ уже закінчився, — запхикала Черрі, хоча знала про це, ще коли він запропонував місце зустрічі. Він, не вагаючись, погодився посидіти в темряві кінозалу, однак це не воскресило б їхніх стосунків.

Даніель підійшов ближче.

— Що? Не може бути.

Проте саме так і було. У прокат вийшов якийсь новий фільм про інопланетян.

— А як щодо кінотеатру «Брама», який ми щойно пройшли?

— Гарна ідея, — сказала Черрі.

Вони поквапилися повернутися, але й там шедевр Стівена Содерберга з прокату зняли, і Черрі про це вже знала. Даніель виглядав розгубленим і стукнув себе пальцем по лобі.

— Вибач. Я лише марно потягнув тебе назад.

— Жахливо. І як ти збираєшся загладжувати провину?

Він усміхнувся.

— Ми можемо знайти інший кінотеатр.

— Або зоопарк? — швидко випалила вона. — Я завжди хотіла там побувати.

— Серйозно?

Вона помітила його вагання.

— Тобі не цікаво.

— Якщо ти хочеш…

Проте ніхто з них не рухався. Черрі відчула, що події цього дня виходять з-під її контролю. Що б вони не робили, вона мусила вирішити це зараз.

— Скажи мені, чому б нам просто не погуляти парком? Такий прекрасний день.

Вона розвернулася, не залишаючи йому шансу відмовитися, і вони попрямували до Кенсінгтона. Це був не надто багатообіцяльний початок, і в тихому відчаї вона усвідомила, що повинна докласти більших зусиль. Раптом вона подумала, що все-таки прогулянка була вже не такою й хорошою ідеєю, адже їм було незручно одне з одним і вони б мусили, щоб відволіктися, про щось говорити. Вона в захваті розвернулася до нього.

— Джаз.

— Що?

— У «R&B» жива музика. А ще там гарна риба та чипси.

— А хіба там не креветки?

— Ми можемо зробити замовлення.

Вона затамувала дихання й подумки подякувала своїй пам’яті. Зверхні й елітні Ебіґейл та Емілі, чию монолітну стіну дружби вона так і не змогла пробити, часто згадували це місце, а Черрі дуже уважно прислухалася до кожної їхньої розмови в агентстві, і зрештою це стало в пригоді. Точно не раз вони захоплено говорили про бар із «найкращою» живою музикою, проте ніколи й не подумали запросити її. Якось увечері Черрі уважно перечитала їхню веб-сторінку після того, як Емілі та Ебіґейл знову пішли туди після роботи, і змушена була визнати, що заклад і справді був непоганим, не надто зверхнім чи показним. Черрі знала, що в п’ятницю вони відчинялися о четвертій і так рано в них іще реально було знайти столик.

Вона захоплено глянула на Даніеля.

— Як тобі?

Її ентузіазм був заразним.

— Де він?

— За десять хвилин звідси.

— Пішки?

— Таксі.

Він спіймав одне, і вони сіли всередину. Черрі давала водієві вказівки, і через кілька хвилин вони приїхали на невелику вуличку. Бар примостився між винною крамничкою та ювелірним магазином.

Щойно вони зайшли всередину, Черрі відразу ж зрозуміла, що це була гарна ідея. Вони замовили столик для двох, і в барі вже було достатньо людей для того, щоб створити атмосферу дружньої зустрічі; людей, котрі завдяки везінню чи вмінням змогли рано піти з роботи, і складалося враження, що вихідні починаються саме тут.

Даніель читав меню.

— Ще не зарано для коктейлів?

Черрі всміхнулася й похитала головою.

— Просто чудове місце. Як ти його знайшла?

— О, це одне з моїх улюблених, — невимушено промовила Черрі, наче проводила тут безліч вечорів перед вихідними, а тепер поділилася цим місцем із ним.

Їх відволікли співаки: світлошкірий юнак із помітним адамовим яблуком та величава темношкіра леді в пурпуровій сукні, розшитій блискітками. Їй було вже за п’ятдесят, однак голос вона мала сильний та дзвінкий. Юнак час від часу фліртував із нею на сцені, і вона ставилася до нього з величавою зневагою. Це розважало його, і під час виступу між ними спалахували іскри. Черрі глянула на Даніеля, шукаючи ознак того, що його мати говорила з ним відтоді, як вони бачилися вранці. Лаура дізналася про вигадану зустріч уже багато годин тому, без сумніву, вона намагалася дізнатися, хто насправді відправив її туди, і, ймовірно, здогадалася. Очевидно, вона запанікувала, їй захотілося поговорити з Даніелем, однак до цього часу він нічого про це не згадував. Він усе ще поводився так, наче не говорив із матір’ю, а значить, він не знав і про те, як вона обійшлася з Лаурою за день до цього. Узагалі-то, Черрі не надто переймалася з цього приводу: навіть якщо Лаура й розкаже, вона все заперечуватиме. Усе було радше мелодраматичним і неприродним, а Лаура була однією з тих, хто поширював абсурдну брехню. Тож замість хвилювання Черрі відчувала впевненість у тому, що може виставити все так, наче Лаура поводилася гірше, ніж будь-коли раніше, і це підштовхнуло б до неї Даніеля ще швидше. Вона згаяла достатньо часу, і її аж нудило від жалюгідного існування. Дякувати Богу, Даніель заплатив за таксі й поклав за баром свою картку за напої.

Виконавці змінили пісню, і жінка почала щось безтурботне та гордовите, її голос був сповнений радістю. Схвальний шепіт пройшовся кімнатою, і Даніель імпульсивно підвівся. Він простягнув руку й повів її до інших пар на невеликому танцполі. Черрі всміхнулася. Лід між ними й справді скреснув. Назад дороги не було.

Тримаючи її за руку й розкручуючи на танцполі, Даніель знову подумав про те, як же йому пощастило, що Черрі вирішила нанести незапланований візит його батькам того ранку. А ще, що він відпрацював свої зміни й був тоді вдома. Йому віддали те, що забрали після нещасного випадку. Коли подумав про маму й про те, як швидко переїхав, відчув гострий біль, однак квапливо відкинув ці думки.

У квартирі був затхлий запах. Він негайно відчинив усі вікна й відкрутив крани, які загарчали повітряними пробками. На кавовому столику лежала його мапа для поїздок Лондоном: він сам поклав її туди того дня, коли повернувся з роботи й вони з Черрі поїхали в Уельс. На столику також лежала його перепустка та купа старої пошти. Він глянув на штемпелі. Останні листи датувалися десь початком листопада. Очевидно, саме тоді його мати змогла зв’язатися з більшістю людей, щоб повідомити, що він був у комі. Даніель швидко переглянув конверти, але то все були офіційні листи, заяви й тому подібне, тож він кинув усе в кошик для сміття. Потім відчинив дверцята холодильника. Порожньо. Раптом Даніель відчув нестримне бажання наповнити його й зробити це місце схожим на дім, тож він залишив свій рюкзак у коридорі й вийшов. Повернувшись, Даніель увімкнув музику й приготував собі обід. Це місце вже здавалося кращим, однак чого він не зміг позбутися, так це болю в грудях. І спочатку він відчував гнів. Його обдурили в тому, що було йому небайдужим. Усі ці місяці, коли він міг бути з Черрі, дівчиною, котру кохав. Чому? Чому вона зайшла так далеко?

Вібрація від музики та потужний голос вивільнили щось у ньому й змусили відчувати свободу. Співак закінчив на щирій ноті, і короткий вибух аплодисментів наповнив кімнату. Даніель провів Черрі до їхнього столика.

— Досить динамічно.

Вона почервоніла.

— Ну…

— Ми коли-небудь танцювали?

Її обличчя спохмурніло.

— Не думаю, що в нас був час.

— Чого ми ще не робили?

— Не плавали з дельфінами.

— Які пари плавають із дельфінами?

— Як варіант. У нас немає спільного портрета.

Він усміхнувся.

— Не купували парних футболок.

— Не влаштовували вечірок.

— Не мали «нашої» пісні.

— Веслування.

Він задумався.

— Ні, цього не було, правда?

А ще він подумав, що в них іще ніколи не було справжньої суперечки. Це була приємна думка.

— Я знову переїхав до квартири.

Вона здивовано глянула на нього.

— Що ти маєш на увазі?

— Вона стояла порожня. Ще відколи трапився той нещасний випадок.

— Що сказала Лаура?

— Я ще не говорив із нею. Залишив записку. Здається, це ніколи не буде легкою розмовою, і мені потрібен час, щоб подумати.

Черрі кивнула.

— Це було сьогодні? Після того, як ми зустрілися?

— Так.

Вона зрозуміла, що йому все ще було боляче, і накрила його долоню своєю, а потім підняла келих.

— З новосіллям, — тепло промовила вона й торкнулася його склянки.

До кінця вечора Даніель зрозумів, що хотів зробити. Вони пішли з бару, і до того, як це питання постало, він промовив:

— Хочеш поїхати до мене?

Вона здивовано дивилася на нього якусь мить, і він задумався, а чи не зайшов надто далеко.

— Якщо ні, усе нормально…

— Ні, я б хотіла.

У таксі вони їхали мовчки, кожен поглинений товариством іншого та власними думками. Даніель відчинив вхідні двері, і вона зайшла всередину. Коли двері за ними зачинилися, вони злилися в поцілунку. Черрі наполегливо розстібнула його сорочку, і вони залишилися без одягу ще до того, як дісталися до спальні.

Потім, лежачи в ліжку, кожен із них розумів, що тієї миті був щасливіший, ніж будь-коли до цього.

Втрачені місяці розтанули, і вони відчули, що поєднані одне з одним так, як і рік тому, тільки ще більше через пережите. Черрі поклала свою ногу на його, і Даніель дивився на її красиву, ледь засмаглу шкіру, що виблискувала в напівтемряві.

— Черрі?

Вона притислася до нього.

— Що?

— Переїжджай.

Її серце шалено забилося під його рукою. Вона сперлася на лікоть і глянула на нього широко розплющеними очима.

— Сюди?

— Звісно ж, сюди. Я більше не хочу гаяти ні хвилини. Нещасний випадок навчив мене цього. І я не знаю, як ти, але це, — він указав на них обох, — було так само гарно, як і раніше, навіть краще. Я просто хочу бути з тобою.

— І я хочу бути з тобою.

— То ти переїдеш?

Вона зробила паузу.

— А що з твоєю мамою?

— Вона не прийде.

— Ні, я хотіла сказати…

— Я знаю, що ти хотіла сказати. Їй просто доведеться до цього звикнути. Це моє життя, і я хочу тебе в ньому. Якщо ти захочеш.

Вона його поцілувала.

— Переїду.