Дівчина мого сина

44

Зачарована грою кольорів, котрі спалахували, а потім зникали, і замість них з’являлися інші, мабуть, іще яскравіші кольори, Черрі нахиляла долоню то вперед, то назад. Це було неймовірно, і Черрі знала, що їй ніколи не набридне. Даніель сказав, що хоче зробити все офіційно, запропонувати їй руку та серце, і вибачився, що не підготувався заздалегідь, тому вони відразу ж вирушили до магазину. Спочатку Черрі була така приголомшена, що навіть не вірила в те, що відбувалося. Вона дозволила потягнути себе по маленьких ексклюзивних ювелірних крамничках лише в п’яти хвилинах пішки від причалу для човнів і була представлена як «моя наречена». Продавці щебетали над тим, якою «романтичною» була пропозиція, і в неї — і в нього — запитали, чи віддають вони перевагу якомусь конкретному каменю. Це змусило Черрі підвестися й заговорити. Вона мусила якось вплинути, якщо хотіла отримати бажане. Насправді вона вже все знала: звісно ж, це мав бути діамант, та ще й винятковий. І хоча це не давало їй простору для гри з веселковими коштовностями, деякі з них з’являться в її житті пізніше в іншій формі. Чи то подарунок на день народження, чи на честь народження першої дитини, можливо, усіяна коштовним камінням каблучка. Спочатку Черрі приміряла сапфір, оточений меншими діамантами, потім — аквамарин кольору Карибського моря, а далі криваво-червоний рубін, а тоді відчула нетерпеливість Даніеля й побачила, що продавець почав втрачати інтерес. Тож обрала те, що помітила ще десять хвилин тому. Квадратний діамант у два карати в платиновій оправі. Вона вийшла з магазину, одягнувши каблучку, і, коли вона йшла вулицею, Даніель тримав її за праву руку, а лівою вона потирала зовнішній бік каблучки, усміхаючись, відчуваючи її холодну важкість із якимось особливим розумінням, що вони мали стати друзями на все життя.

Після того, як наступного дня Даніель пішов на роботу, Черрі роздивлялася каблучку в кожній кімнаті: як вона виглядала під певним світлом та на окремих тканинах, а потім ще й із численними варіантами одягу. Дівчина експериментувала з тим, як вона виглядала, коли наливала з чайника воду, коли говорила по телефону, тримаючи руку вгорі, коли друкувала на клавіатурі, і була захоплена кожним видовищем. Черрі накинула навколо зап’ястка занавіску кольору слонової кістки, що висіла у вітальні, і покрутила, її серце радісно затріпотіло. Вона це зробила. Вона одружиться з кимось, хто назавжди забере її зі старого життя. Їй більше ніколи не доведеться перейматися боротьбою за існування, грошима чи нудною роботою, монотонною працею, котру мусила терпіти її мати. Черрі була гідна більшого й тепер могла високо тримати голову. Бісовий Ніколас із його нетерпимістю. Можливо, колись вони куплять маєток у Веб Естейт. Скажімо, по сусідству з ним. Одного дня Ніколас зі своєю тупою дружиною вийде з дому й побачить її там. Вона була в захваті від цієї думки й довго уявляла їхні вирази обличчя, але потім їй стало не по собі, і Черрі визирнула з вікна. Вона хотіла вийти прогулятися і поділитися з кимось гарними новинами. Похизуватися каблучкою.

Якоїсь миті Черрі усвідомила, що їде Кройдоном, і подумала про те, що влаштує матері сюрприз. Вона зайшла до квартири, і їй стало цікаво, скільки ж часу знадобиться Венді для того, щоб помітити зміни.

Венді, дуже не звикла до несподіваних візитів, була переконана, що щось сталося, тож зрештою Черрі показала їй обручку лише для того, щоб вона заткнулася, і це зіпсувало її план перевірити, через який час Венді помітить на її пальці камінь за десять тисяч фунтів.

— О Боже, — вигукнула Венді й схопила її за руку. — Невже справжній?

— Ну, звісно ж.

— Ти… — обличчя Венді засяяло, Черрі всміхнулася й ухилилася від наступного поцілунку.

— Мої вітання! — Венді закрила рота рукою, в очах блискотіли сльози щастя. — Подумати лишень, моя дівчинка виходить заміж… О, Черрі, за Даніеля. Він такий милий… відвертий, дуже мені сподобався. Це як у казці. Як ті Кетрін та Вільям. Мені доведеться купити десь відповідну сукню, можливо, навіть у «Дизайнерів у Дегемгамс» абощо…

Повертаючись додому, Черрі проїжджала повз численні місця, де раніше так часто бувала, котрі приносили їй лише сором чи страх. Ресторан, у якому вона працювала, школа. Вони більше нічого для неї не означали. Тепер вона була іншою людиною, кращою, і вони вже ніколи не зможуть їй зашкодити. Коли Черрі зуміла від них утекти, то відчула нову свободу, і це окриляло.

Вона повернулася майже о другій, усе ще в стані ейфорії. А коли проходила повз стіл портьє, він гукнув її:

— Ти сама, люба?

— Так. Даніель на роботі.

Він встав з-за столу й зник у кімнаті позаду, вигукуючи через плече:

— Тоді це все пояснює.

Черрі ліниво думала, по що ж він пішов, аж раптом поглядом зачепилася за конверт у маленькій комірці, яка — Черрі про це знала — була призначена для зареєстрованої пошти, яку портьє отримував для мешканців. Лист був підписаний від руки й адресований Даніелю. Вона вже було збиралася вигукнути, чи хоче він, щоб вона забрала пошту, коли впізнала почерк. Лаура. Навіть не роздумуючи, вона витягла його й сховала в сумочку за мить до того, як портьє повернувся з великим букетом квітів.

— Хіба що в тебе з’явився ще один прихильник.

— Вони прекрасні! — Вона прочитала картку, прикріплену до обгортки.

«Моїй нареченій у перший день наших заручин».

— Так, обручка й досі сліпить мене, — пожартував портьє, прикриваючи очі від пальця Черрі.

Повернувшись до квартири, Черрі сіла на лимонний диван і витягла листа. Вона потримала його якусь мить, розмірковуючи. Це, імовірно, були сповнені патетикою благання, але їй спало на думку, що в листі могло бути ще більше гидоти проти неї, а Черрі не могла дозволити, щоб щось зіпсувало заручини. Вона вже натякнула, що хотіла б відсвяткувати весілля взимку, і вони з Даніелем планували одружитися десь у січні, адже вона була переконана, що це варто зробити якомога скоріше. Звісно ж, існувала ще перепона на ім’я Лаура, і попри всі протести Даніеля, що це він вирішує, що йому робити з власним життям, Черрі трохи непокоїло те, що Лаура продовжуватиме пхати носа в їхні справи, а це означало й листи, адресовані Даніелеві, щоб очорнити її ім’я.

Вона відкрила листа й швидко прочитала.

Даніелю!

Мені шкода, що ти був не готовий відповісти на мої дзвінки, і я знаю, це частково тому, що ти не хочеш чути мої слова. Проте я не можу стояти осторонь і просто спостерігати, якщо все так неправильно. І я знаю, що ти кохаєш Черрі і що це важко — чути погане про кохану людину, але все, про що я прошу, — це щоб ти подумав над тим, що я розповіла. Дослідив. Повір мені, я кажу це не тому, що перебільшую, щоб зруйнувати ваші стосунки, бо не схвалюю їх. Усе значно серйозніше. Можливо, ти можеш зробити кілька простих, скромних запитів. Згадай про історію з її померлою бабусею, ту, котру вона розповіла своєму босові. Вони й справді так сказали, але Черрі навіть не натякнула про це нам. Чому ні? Це була неправда? Чи, можливо, було щось інше, щось у її минулому, що ти можеш дізнатися. Вона коли-небудь розповідала тобі про своїх колишніх? Ким вони були? Чому вона з ними розійшлася?

Якщо ти нічого не знайдеш, тоді зможеш сказати мені про це, і я не втручатимуся, але, будь ласка, спробуй. Мені все одно, що вона зробить зі мною, і поки ти шукатимеш, мені хотілося б, щоб вона таки зробила те, що відкрило б тобі очі. Не буду казати, що шалено сумую за тобою й хочу для нас більшого, ніж просто поговорити знову.

З любов’ю

Мама

Черрі поклала листа на коліна, уже розуміючи, що Даніель не повинен його побачити. Цей лист має загубитися, портьє, напевно, поклав його не туди. Звичайно, що він скаже про нього Даніелю, а ще те, що він був від Лаури, однак, оскільки Даніель із нею не розмовляв, очевидно, його не надто цікавитиме, що в ньому було. Несподівано вона підвелася. Лаура ще не знала про заручини, але Черрі розуміла, що Даніель усе одно повідомить їй. Лаура мусила б змиритися й робити те, що робила б будь-яка майбутня свекруха, коли її син одружувався: усвідомити своє місце, відведене для неї в його житті, і тримати рота на замку. Вона мусила зрозуміти, з ким мала справу й що для неї було найкраще. Черрі зім’яла листа й запхала в кишеню.

Черрі чекала аж до понеділка, коли були найменші шанси на те, що Говард приїде на поле для гольфу. Якось Даніель згадував, до якого клубу належав його батько, і коли вона в’їхала у ворота Королівського гольф-клубу Сюррею, то побачила, що він виглядав так само неймовірно, як і на фото на веб-сайті. Черрі повільно проїхала повз будівлю клубу, де стіни були обвиті плющем, під колесами хрускотів гравій, і попрямувала до стоянки.

Черрі зупинила авто в тихому куточку, де більше нікого не було, проте звідти вона бачила будівлю клубу. Вона вийшла й попрямувала до входу. Штовхнувши великі подвійні двері, зайшла всередину. Тут пахло воском та грішми й під ногами лежав товстий пухнастий килим. Черрі помітила на стінах дерев’яні дошки з переліками переможців турнірів. Вона зупинилася й прочитала написи золотими літерами, рядочки імен, починаючи з 1875 року. А потім побачила його ім’я. Містер Говард Кавендіш навпроти 2015 року, переможець зимової ліги разом із місіс Маріанною Паркер. Вони також вигравали в 2014, 2012 та 2011. Треба ж таке, гарна пара. На якийсь час їхні імена зникали, проте потім вона побачила їх у переліку знову навпроти 1995 року. Перерва була довгою, і Черрі стало цікаво, чому ж так трапилося. Можливо, вони були не у формі. На дошці з недавніми переможцями теж були їхні фото, і погляд Черрі був прикутий до фотографії Говарда та Маріанни. Вона вивчала світлину, шукаючи щось цікаве. Говард доволі розслаблено обіймав її за плечі, і обоє дивилися в камеру та всміхалися.

— Я можу вам допомогти?

Біля неї зупинився чоловік середнього віку, вбраний у кепку та тьмяні штани.

Він належав до того типу чоловіків, які знають практично все про свій гольф-клуб, тих, хто мав палкі переконання щодо того, хто міг приєднатися до клубу, а також був обізнаний з етикетом. Черрі зраділа, що одягла один із костюмів із тих часів, коли працювала в агентстві нерухомості, і осяяла його чарівною усмішкою.

— Ви секретар клубу?

— Так, — вичікувально відповів він, і було зрозуміло, що він чекає, поки вона назветься.

— Мені цікаво, чи можете ви дати мені певну інформацію про членів клубу, можливо, брошуру чи ще щось?

Він заспокоївся, і Черрі отримала лискучу брошуру й мусила слухати хвастливі розмови, однак після кількох усмішок та вичерпних коментарів про курс їй таки вдалося втекти. Дівчина повернулася до машини, сіла всередину й задумалася, що ж робити далі. Говард проводив тут багато часу, це вона знала, але хотіла дізнатися чому. Черрі розгорнула брошуру й набрала номер, зазначений на внутрішній обкладинці, змінивши свій голос.

— О, доброго дня, сьогодні я мала зустрітися з подругою, Маріанною Паркер, от тільки забула, о котрій годині ми домовилися, а тепер не можу додзвонитися до неї. Чи не могли б ви сказати мені час її перерви? О другій годині? О Боже, я спізнилася, та невже. Гаразд, спіймаю її пізніше. Вибачте, що потурбувала, — і вимкнулася ще до того, як її встигли запитати про щось іще.

Тож Маріанна була тут. Можливо, варто трохи почекати. Кинувши брошуру на сидіння, Черрі відкинулася на спинку. Десь через годину вона побачила, як із будівлі клубу виходить жінка, схожа на ту, що була на фото. Черрі примружилася, і її статура та каштанове волосся переконали її остаточно: то була Маріанна. Черрі бачила, що вона розмовляє з подругою, з якою вийшла, а потім, після кількох хвилин, вони обнялися й пішли до різних авто. Маріанна сіла до новенького сріблястого «BMW». Черрі зачекала, доки вона від’їде, а потім обережно, нерішуче поїхала слідом.

Маріанна прямувала назад у місто по А3, і Черрі завжди стежила за тим, щоб триматися за два авто після неї. Вони перетнули річку по мосту Беттерсі й попрямували на північ, до Кенсінгтона. На дорогах побільшало транспорту, водії ставали все роздратованішими залежно від того, як глибоко вони заїжджали в місто, і Черрі двічі ледь не загубила її. Коли вони досягли Суїс-котеджу, Маріанна розвернулася до Гампстеда, туди, де були житлові вулиці. «Ауді» та «Рендж Ровери» з тихим аристократизмом тулилися одне до одного. Потім «BMW» скинуло швидкість і зупинилося перед потрійною терасою у вікторіанському стилі. Черрі трималася позаду й спостерігала за тим, як Маріанна замкнула авто, піднялася на ґанок і зайшла до будинку. Черрі якийсь час почекала, розмірковуючи над тим, що робити далі, однак не було більше на що дивитися. Дівчина вже почала від’їжджати, аж раптом з іншого боку до неї під’їхало ще одне авто. Стривожена, вона квапливо здала назад і знову припаркувалася біля бордюру. Інший водій втиснувся в простір лише трохи далі вулицею, відстебнув пасок безпеки й вийшов з авто. Опустивши голову, Черрі спостерігала за тим, як до будинку Маріанни пройшов Говард. Говард! Вона думала, що він зараз подзвонить у двері, однак коли побачила, що він витягнув власні ключі й зайшов усередину, широко розплющила очі від здивування. Черрі витріщилася на зачинені двері, схвильована, а потім злегка хихикнула. То он у чому справа. Судячи з їхніх фото, вони вже давно разом. Черрі згадала жінку, котру щойно бачила. Брюнетка, на відміну від блондинки Лаури, здоровішої, рум’янішої, і їй стало цікаво, як воно — знати, що коханка твого чоловіка не така красива, як ти. Це, напевно, сильніше за удар. Черрі завела авто й поїхала звідти.