Дівчина мого сина

18

Черрі дивилася у вікно свого офісу. Уже три дні йшов дощ, а коли йшов дощ, не було й клієнтів, а коли не було клієнтів, їй було нудно. Вона почувалася, наче замкнена в клітці в зоопарку тваринка, лише з тією різницею, що не могла вгамувати свій розум, проходжуючись туди-сюди. Її i-Pad лежав на столі, а це означало, що Черрі могла хоча б повисіти в інтернеті, щоб якось убити час, до того ж вона була переконана, що саме цим зараз і займалися Ебіґейл та Емілі, і жодна з них не звертала уваги на те, що будинками не цікавилися вже так довго. Через надміру зосереджений вираз їхніх облич вона припустила, що її колеги роздивляються одяг чи взуття. Черрі вже прочитала «The Guardian», занотувала кілька лекцій на TED, котрі бажала прослухати, а потім заґуґлила ім’я Ніколаса, хоч і знала, що припускається помилки. Вона знайшла статтю в торговельному журналі, у галузі телекомунікацій, у якій згадувалося про його нещодавнє призначення на посаду заступника головного директора — і це у віці 24 років! — визначне досягнення, оспіване на папері. «Його тато — власник компанії!» — хотілося закричати Черрі в екран. Перелік його досягнень продовжувався: робота, нещодавнє одруження, а ще Черрі з гіркотою помітила, що там було його спільне з дружиною фото на якомусь модному благодійному прийомі; далі в статті жартівливо запитували, коли ж він збирається заводити наступного спадкоємця трону в компанії. Це глибоко вразило її. Горло стиснуло від образи, вона закрила сторінку й демонстративно почала переглядати виставлені на продаж вілли на півдні Франції. Відколи вона повернулася з поїздки, їй доводилося докладати чималих зусиль, щоб увійти в робочий ритм, знову стати тією особистістю, яку вона для себе створила, і повернутися до ненависної роботи. Тривожна нетерпеливість — небезпечне почуття, а отже, вона мала опанувати себе. Черрі не могла дозволити собі припуститися помилки знову, тоді, коли вона, здавалося, і справді знайшла того, хто мав можливість назавжди стерти з її життя важку й нудну роботу. Їй фізично було не по собі, коли вона сиділа на одному місці, і Черрі пильно вглядалася в екран, намагаючись знайти, чим зайняти свій мозок. Вона закрила i-Pad, ледь стримавшись, щоб не розбити його. Їй хотілося розбити пристрій, тому що їй було нудно, розтрощити й перекинути стіл. На якусь наносекунду це її розважило, і Черрі всміхнулася. Її розум працював гарно, швидко. Він спрагло бажав інформації, планів, проектів і бунтував проти вимушеної бездіяльності та починав перемикатися на дослідження себе самого, якщо тільки не зайняти його чимось. У Черрі було забагато розумової енергії, це вона знала ще зі школи, коли ставала найкращою з усіх предметів. Інколи вона думала про те, ким би стала, якби змогла навчатися в університеті; можливо, адвокатом, адже вона так ненавиділа несправедливість, особливо щодо невдах, бідняків, і їй здавалося, що вона добре вміла зміщувати акценти на свою користь, відкриваючи факти з геть іншої точки зору. Хай там як, а це не мало значення, оскільки тепер вона була там, де була, а саме агентом із нерухомості в Кенсінгтоні. Це була її перша сходинка на шляху до більших досягнень. Вона знову пильно дивилася на дощ, спостерігаючи за безперервними потоками, що стікали по віконному склу, сподіваючись, що це зможе навіяти на неї сонливість. Тутешні люди не говорили так багато про погоду, як мешканці Кройдона чи Тутінга. Вони могли дозволити собі втекти від неї й часто так і робили, інколи навіть на тижні.

Черрі поглянула на годинник і відзначила, що половина дня вже минула й Даніель мав прийти за декілька хвилин. Він недавно облаштувався в новій квартирі, і вони мали зустрітися під час її обідньої перерви, щоб разом обрати нову постільну білизну. Він переїхав іще позавчора, однак і досі, ще від вечірки, ночував у неї. Даніель посварився з матір’ю, а такого вона ніколи раніше не бачила.

Черрі підбадьорювала його подробицями про поїздку для сплавляння на плоту, яку вона забронювала (поспіхом, у неділю після вечірки, коли він повернувся додому, щоб спакувати речі). Він навмисно тягнув час перед тим, як повернутися в родинний маєток, і його останній візит як постійного мешканця відбувся, коли батько поїхав грати в гольф (інколи Черрі починала насторожувати та кількість часу, яку Говард витрачав на гольф, і вона взяла собі на замітку підтвердити свої підозри), а мати поїхала до подруги. Тоді він фактично й переїхав, залишивши мамі записку з обіцянкою зателефонувати найближчим часом. Черрі була впевнена, що він і досі цього не зробив. Тепер вона намагалася вирішити, чи варто заохочувати його до дзвінка, адже, з одного боку, така стримана й великодушна поведінка могла тільки зблизити їх, однак, з другого, її мучила злість на його матір. Це було важке рішення.

Даніель накинув каптур, щоб сховатися від дощу, зсутулився, прокладаючи шлях через кілька вулиць до офісу Черрі. Він сподівався розібратися з покупками так швидко, як це тільки було можливо, і раптом здивовано подумав: чому ж він просто не дозволив їй обрати щось самій? Він ніколи не переймався виглядом постільної білизни, але розумів, що йому потрібен комплект, і був би одночасно і вдячний Черрі, якби вона взяла цей тягар на себе, і розважений тим, скільки задоволення, як здавалося, вона отримала б від цієї покупки.

Він знав, що до нестями закохався в Черрі, тому був щасливим. Усе в неї — у них — здавалося таким схожим, веселим, невимушеним… окрім, звісно ж, гострого конфлікту з його матір’ю. Він злився на неї за те, що її натяки, нібито Черрі — мисливиця за грішми, стали громадським надбанням, і через це вона дуже засмутилася. Даніель не розумів, чому його мати так наполягала на цьому, адже все вказувало якраз на протилежне. Заради Бога, вона ж купила йому до смішного дорогу картину! І якщо вже на те пішло, то з них обох саме Черрі виявилася щедрішою. Навіть коли він захотів допомогти їй, купивши квитки на літак, Даніелю довелося практично змусити її взяти гроші. Самі лише думки про все це знову розізлили його, і він зітхнув; Даніель ненавидів конфлікти й хотів лише, щоб його мати просто побачила Черрі такою, якою вона була насправді, і пораділа за нього.

Переїзд приніс певне полегшення. З нього вистачило й відпустки, і він не хотів сваритися з мамою, але водночас відчував незручність від її зростаючого невдоволення Черрі. Постійні запитання, незначні коментарі, загальна нестача теплоти, яка, здавалося, росла з кожним днем, дратували його, і він зрозумів, що стримував неприязнь між ними, як миротворець ООН. Ще йому не подобалося його життя, схоже радше на мильну оперу: воно спантеличувало його, як невеличкий суботній епізод на барбекю.

Наступного дня після вечірки він отримав повідомлення зі словами: «Сподіваюся, ти й так це знаєш, але просто, щоб бути впевненою: присягаюся, я не штовхала її. З любов’ю, мама. х[18]». Він волів би більше не порушувати цю тему, тож був роздратований, що її знову йому нав’язували, і саме тому досі не відповів, хоча й розумів, що це доведеться зробити найближчим часом, якщо тільки він хотів, щоб усе не зайшло ще далі. Можливо, сьогодні, після обіду з Черрі, він подзвонить мамі й скаже, що коли вона хоче підтримувати гарні стосунки в майбутньому, то мусить хоч трохи пригальмувати й перестати думати, що Черрі з ним лише через гроші. Він отримував повідомлення й від друзів, котрі підколювали його, як це роблять тільки ірландці, а Віл навіть додав у фотошопі напис «Школа плавання Лаури» до картинки, на якій відчайдух-пірнальник врізався в басейн, і додав: «Останнім часом твоя мама більше не давала уроків?»

Якоюсь мірою нещодавня стриманість його матері до Черрі лише посилила прив’язаність Даніеля до неї. Йому подобалися прості жінки, а вона була саме такою, і попри поведінку його матері, жодного разу не скаржилася на неї, і за це він цінував її ще більше. Здавалося, вона змирилася з цим і продовжувала насолоджуватися життям. Думаючи про те, як вона йому зрадіє, Даніель прискорив крок. Саме час позбутися страху покупок, а потім, можливо, вона повернеться ввечері й допоможе йому випробувати нові простирадла.

Годинникова стрілка наближалася до першої дня, а потім нарешті досягла цієї позначки й після виснажливого сходження таки встановила прапорець на верхівці гори. Цього тижня обідня перерва в Черрі була о першій. Ебіґейл та Емілі мусили чекати до другої, а Нейл саме повертався. Така система розвантажувала «лихоманку» під час обідніх перерв, хоча й сумнівно, що потік клієнтів, щоб орендувати та купити будинки, нахлинув би в такий день. Двері знову розчинилися, а оскільки в офісі було дуже тихо, усі присутні відразу ж підвели голови, і Черрі була задоволена, відзначивши, що Даніель отримав стількох глядачів. Вона підвела погляд, щоб привітатися з ним особисто, однак усмішка завмерла на її вустах.

— Привітик, дорогенька! — невпевнено вигукнула Венді через увесь офіс, по-дурному змахнувши парасолькою, і струмочки води відразу ж почали стікати на підлогу.

Черрі не могла поворухнутися: жах та зростаюча паніка прикували її до стільця, поки вона намагалася збагнути, що в біса тут робить її мати.

Венді все ще чекала на якесь привітання й потроху пройшла далі до кімнати, прямуючи до столу Черрі й усвідомлюючи, що всі дивилися лише на неї.

— Вибач, люба, не те щоб я хотіла тебе шокувати чи щось таке, але я нічого не чула від тебе, відколи ти повернулася з відпустки, а оскільки сьогодні в мене вихідний і не було жодних планів, — бос поїхав і поміняв зміни, — я подумала… Ну, ми ж говорили про те, щоб я приїхала сюди, щоб побачитися з тобою, і…

Черрі різко підвелася, — оборонна дія проти тиради, блювоти слів, які могли б викрити все, — і Венді, дякувати Богу, замовкла.

Дівчина відчувала, що всі в офісі уважно розглядають Венді за нею, зверхньо посміхаючись, а в поглядах читалася жалість. Її мати була вбрана в білі джинсові капрі, без сумніву, куплені у відділі одягу в супермаркеті, де вона працювала, та ще й ззаду вони були заляпані брудом із мокрих вулиць. Так само, як і литки. Черрі опустила погляд і побачила, що її мама взула сандалі, — сандалі в таку погоду, — тому пальці теж були брудні. З усіх випадків, коли вона соромилася своєї матері, сьогодні Венді перевершила себе.

— Я промокла до нитки, там ллє як з відра, — наче між іншим пояснила Венді.

Черрі відчула в ту мить гострий докір сумління, розуміючи, що мама помітила вираз відчуження на її обличчі.

— Ми змогли б десь пообідати, люба?

Ціла нова хвиля жаху накрила Черрі. З хвилини на хвилину тут мав бути Даніель. Вона злякано глянула на двері. Можливо, їй вдасться якимось чином позбутися матері, вигадати, що вона так зайнята, що не зможе пообідати з нею, і заспокоїти, пообіцявши: «Якось іншим разом». Однак уже було надто пізно. Вона побачила, як Даніель переходить вулицю й прямує до агентства. Двері розчинилися, і всі знову повернули голови.

— Привіт! — сказав Даніель, звертаючись до всіх.

Венді також обернулася, а Черрі завмерла. Це була зустріч, якої вона ніколи не хотіла. Потім раптом її накрила сліпа злість: як власна мати посміла поставити її в таке становище, змушувати панікувати та хвилюватися, ставити під загрозу її майбутнє? Чому вона не могла нарешті дати їй спокій? Черрі намагалася стримати вибух гніву на свою матір й уявляла, як штовхає її назад, назад до дверей і виштовхує на вулицю, однак потім опанувала себе. Ця картинка різко привела її до тями, навіть вжахнула, тому Черрі заблокувала її в голові. Вона не повинна все втратити, не зараз. Вона нервово вказала на матір, лише різкий жест рукою, навіть не глянувши на неї.

— Це, — натягнуто промовила вона, — моя мама.

Даніель пройшов усередину й потиснув руку Венді, а Черрі пильно спостерігала за його реакцією, але не побачила нічого, окрім звичайного привітного шарму.

— Приємно познайомитися. Вибачте, я сплутав дні чи що?

Венді розвернулася до Черрі, щоб отримати пояснення, на її обличчі була нахабна усмішка, і Черрі зрозуміла, що Венді здогадалася, що Даніель більше, ніж просто друг.

— Мамо, — сказала вона низьким, застережливим тоном, який означав «не кажи нічого, що може мене засоромити», — це Даніель.

— Даніелю, так чудово нарешті познайомитися з тобою. Черрі так багато про тебе розповідала.

Це була велика брехня, оскільки Черрі жодного разу не згадувала його в розмовах із Венді. Вона була вдячна за це крихітне полегшення, хоча ставлення до матері не стало ніскілечки м’якішим.

— Ви приїхали, щоб пообідати з Черрі? — запитав він.

Черрі вже готова була втрутитися, владнати все, запропонувавши матері зустрітися якось іншим разом, однак Венді була занадто швидкою.

— Це був сюрприз, — сказала вона. — От тільки, гадаю, що для Черрі мій приїзд став значно більшою несподіванкою, ніж я планувала.

— Що ж, залишу вас удвох.

— Ні-ні, — перебила Черрі. — Мамо, ми з Даніелем уже дещо запланували.

— Ми можемо зробити все в інший час, — сказав він, а потім, щоб заповнити мовчання, додав: — Або, якщо ви обоє погодитеся… Чому б нам не піти всім разом? Було б чудово познайомитися ближче з мамою моєї дівчини.

Це був найгірший обід з-поміж усіх, які Черрі доводилося переживати. Усе, що вона так ретельно приховувала, розкрилося: квартира в Кройдоні, робота в супермаркеті, «милі» спогади про її дитинство, і Черрі спостерігала за тим, як її мати розцвіла так, як ніколи раніше до цього. Вона аж світилася від задоволення та щастя, і якби Черрі це спало на думку, вона б зрозуміла, що Венді просто пишалася дочкою. Черрі вже не витримувала того, що їй не дають вставити й слова, і кипіла від обурення, що мати витрачає такий гарний час. Після історії про те, як вона колись сиділа на касі до кінця материної зміни та із захватом гралася в «магазини», наполягаючи на тому, що коли виросте, то працюватиме там, Черрі так несамовито злісно глянула на Венді, що та затнулася й змінила тему.

Тієї миті Черрі пристрасно ненавиділа власну матір. Її тарілка жахливо пливла перед очима, а їжа застрягала в горлі. Даніель, звісно ж, залишався ввічливим і навіть засміявся кілька разів, однак Черрі відчувала, що дещо з того, що розповіла її мати, вразило його й він хотів піти, щойно це стане можливим.

На якомусь етапі вона вже не змогла більше терпіти, тому втекла до туалету й стояла там, глибоко зануривши руки у воду в раковині й пильно розглядаючи в дзеркалі власне відображення. Їй хотілося плакати — це були б гіркі, злі сльози відчаю, однак вона не могла й не мала іншого вибору, окрім як повернутися й спостерігати за тим, як її власна мати знищує все, що вона побудувала, перетворюючи це на купу непізнаваного каміння. Це було її життя, її життя, куди Венді увірвалася без запрошення. Черрі стиснула кулаки й відпустила з тихим стогоном від того, що її мати не здатна була зрозуміти, коли її не хотіли бачити, не здатна усвідомити, як одним порухом руки руйнує те єдине, чим Черрі коли-небудь дорожила. На якусь мить вона дозволила собі темну думку. Черрі уявила, яким би було її життя, якби останні шістнадцять років її матері не було поруч, якби вона була в тому авто, коли сталася аварія й загинув її тато. Можливо, були б якісь проблеми з прийомними батьками, однак це скоро б минулося, а потім вона змогла б відбудувати своє життя без навіть сліду того багажу, який мусила тягнути зараз. Їй стало цікаво, чи була в її матері якась страховка й чи заплатив би супермаркет хоч якусь компенсацію. Можливо, тоді вона змогла б жити в місці, трохи кращому за Тутінг. Бульбашка уяви зникла, і Черрі повільно усвідомила, що перебуває в туалеті вже якийсь час, тому ретельно висушила руки й повернулася до ресторану. Коли вона підійшла до столика, її мати глянула на неї, однак Черрі не дивилася їй у вічі.

— Усе добре, люба?

— Нормально.

Поки вона була в туалеті, тарілки вже прибрали, а Даніель гортав меню.

— Десерт?

Черрі відчула, що Венді хотіла погодитися, тому різко відповіла:

— Мені потрібно повертатися на роботу.

Попри всі заперечення Венді, заплатив Даніель, а тоді вони пішли. Обоє провели її під дощем до офісу, і Черрі зупинила їх неподалік.

— Вам не потрібно бачити, як я заходитиму, — коротко сказала Черрі, і в очах її матері з’явився біль.

Потім вона закинула руку навколо її шиї й міцно обійняла, другою рукою тримаючи парасольку й зіштовхнувшись із парасолькою Черрі. Дівчина відчула, що на її щоці залишився слід від помади, і ледь стримала рух, щоб з огидою його витерти. Вона не хотіла, аби на ній залишалося щось від матері.

— Була рада тебе бачити, — пригнічено промовила Венді, і Черрі стримано всміхнулася.

— Я теж.

Тоді Венді розвернулася до Даніеля, і Черрі зіщулилася, коли вона теж ніжно його обійняла; насправді, з ним вона здавалася значно вільнішою, ніж із власною донькою, це змушувало Черрі почуватися винуватою. Вона знала, що поводиться просто жахливо, однак нічого не могла з цим удіяти.

— Дякую за чудовий обід, — сказала Венді. — Просто не віриться, що Черрі ховала тебе впродовж усього цього часу.

Вона відійшла й востаннє глянула на дочку, зрозумівши натяк, що їй варто піти. Черрі дивилася, як вона йде до метро, сандалі ще більше забризкували ноги брудом. Вона намагалася не дивитися на Даніеля, тому що не хотіла бачити в його очах, що він віддаляється від неї. Тепер, коли правду про неї розкрили, вона воліла б просто піти.

— Ми так і не купили постільну білизну, — промовив він.

— Ні.

— Не має значення. Купимо наступного разу.

Це був перший дзвіночок, що він відмахується від неї. Туманне посилання на майбутню дату, котра так ніколи й не настане. Черрі розгублено стояла на тротуарі, не рухаючись, бо не бажала грати свою роль у розриві.

— Хіба тобі не слід повертатися? Уже минула друга, — указав він.

А тепер він хотів її позбутися. Це востаннє вона його бачила. Черрі підвела очі й глянула на нього.

— Гей, що сталося?

— Нічого.

— Припини, ти ж не засмутилася через простирадла, правда? Я хотів сказати, що знаю, ти хотіла їх купити, однак подумав, що важливіше провести час із твоєю мамою. Особливо якщо вона так здалеку приїхала, щоб зустрітися з тобою.

Черрі витріщилася на нього, перевіряючи його щирість.

— Я ж учинив правильно, так? От тільки в мене таке відчуття, що ти в цьому не впевнена. Між вами двома все добре?

— Нормально, — повільно промовила вона.

— Добре. Тому що вона здалася мені дуже милою. Смішною. — Він усміхнувся. — От тільки на твоєму місці я б поговорив із нею про всі ті речі з дитинства.

Черрі не була впевнена, що описала б свою матір як смішну. Радше як відразливу. Однак вона не могла повірити в те, що чула. Даніелю було все одно. Її мати була родом із Кройдона, мала несправжню засмагу й вважала, що графинчик з оцтом насправді був підливкою, але не схоже, щоб його турбувало хоч щось із цього. Від цієї хвилі полегшення вона наче сп’яніла. «Хай там як, а вони ще довго не зустрінуться знову», — присягнулася вона собі, адже було надто близько до того, щоб вона йому сподобалася. Глибоко в душі Черрі завжди знала, що коли вона хотіла заручитися з Даніелем, то на якомусь етапі вони мали б зустрітися, але вона все спланувала б і підготувала б до цього кожен дюйм свого життя. Максимум дві чи три години, десь у людному місці, можливо, навіть подарувала б Венді якийсь новий одяг і застерегла б, чого говорити не варто. Хоча тепер усе це не мало значення. Черрі ніколи не пробачить їй того, що Венді ось так викрила її, хоча тепер усе склалося якнайкраще. Вона подумала над його останнім запитанням і по-святковому поцілувала.

— Ти кажеш правильні речі.

Потім вона глянула на Даніеля, і її накрила хвиля щастя. Цей чоловік був неймовірним. Вона мусила отримати його.