Дівчина мого сина

34

Чим більше минало часу, тим у більшій безпеці почувалася Лаура. Вона вже навіть почала забувати й раптом усвідомила, що вже кілька днів не думала про те, що накоїла. Інколи, в особливо чудові дні, вона могла переконати себе, що цього взагалі не траплялося. Це більше нагадувало сон.

А час не зупинявся ні на мить. І навіть якщо все розкриється через десять, двадцять років, їхні життя так зміняться, — нова робота, нові подружки, — що вони разом над цим посміються. Можливо. Однак вона вже точно не ходила по гострому лезу, і з кожним днем все забувалося все більше, хоча й не так швидко, як Лаурі того хотілося.

Через два дні після того, як Лаура додала той твіт, вона зайшла на веб-сторінку агентства й побачила, що профайл Черрі видалили. Тож ризикнула їм подзвонити. Попросила покликати її до телефону, і їй відповіли, що Черрі в них більше не працює. Полегшення одурманювало. Навіть Ізабелла помітила, що Лаура змінилася.

— Ти виглядаєш — не знаю — світлішою, щасливішою, — сказала вона за обідом і взяла її за руку. — У тебе був пекельний рік, не можу собі навіть уявити, через що ти пройшла. А тепер він удома, здоровий, відновлений — не дивно, що ти так гарно виглядаєш.

Лаура всміхнулася й дозволила Іззі приписати її нове гарне самопочуття тільки одужанню Даніеля.

— Ну, і я можу спокусити тебе трохи походити по магазинах, щоб відсвяткувати?

— Із, у мене робота.

— Дорогенька, я знаю. — Вона з жалем змахнула рукою в повітрі. — Я просто подумала про всі ці змарновані дні. Тепер, коли все налагодилося… — Вона замовкла, і Лаура підозріливо глянула на подругу. — Йому трохи за п’ятдесят, розлучений, іще не облисів і займається бізнесом. Розважається заняттями тріатлоном. — Вона здригнулася. — Таке відчуття, наче я розхвалюю нещасне ягня просто для того, щоб набити йому ціну.

Лаура стукнула її по руці чайною ложечкою.

— Я вже казала тобі: ми з Говардом гарно ладнаємо одне з одним, хай навіть у свій, не функціональний спосіб.

Ізабелла фиркнула.

— З ним-бо все добре. Вибач, я просто непокоюся про тебе.

— Мені він потрібен. Не знаю чому, можливо, це просто звичка, — усе, чого вона домоглася цими словами, це співчутливого стискання руки й розуміння, що відштовхнула цю тему подалі, бо Ізабелла заговорила зовсім про інше.

— То що в тебе ще нового?

— Ну, нічого, окрім серіалу на ITV…

— Не думаю, що привітала вас як годиться… Вас із Даніелем.

— Наступного тижня він повертається до лікарні.

Іззі сплеснула в долоні.

— Ви обоє такі зайняті на роботі!

— Гарні новини продовжуються. Будівельники в сусідів нарешті закінчили, дякувати Богу, тож нарешті зможуть визначити обсяг роботи з нашим вікном у басейні.

— Це чудесно. І в мене є для тебе новини. Знаєш, як там її звати… Про Черрі.

Лаура напружилася.

— Пам’ятаєш мою подругу Анжелу, ту, котра все ще носить десятий розмір бікіні? Так от, вона продає будинок. Вони скористалися послугами «Гайсміт та Браун». Очевидно, Черрі звільнили. І мабуть, воно лише на краще. Я й досі не можу повірити в те, як паскудно вона обійшлася з Даніелем. Я так у ній помилялася, правда. Вибач, Лауро.

Лаура ввічливо всміхнулася. Вона просто була вдячна, що все це закінчилося.

«І це в минулому, у минулому», — пізніше нагадувала вона собі. Не лише Черрі, а й те, що сталося з нею самою. Та, ким вона стала, та, котру, озирнувшись, не впізнавала. Здавалося, наче це зробив хтось інший, і Лауру налякала ця пройдена відстань. Можливо, тепер, знаючи, що Даніель одужає, вона б так не вчинила. Однак тоді це було непередбачуваним, бо всі медичні показники свідчили про те, що в нього лічені дні. Вона й справді думала, що проводить із ним останні кілька годин, і була розгублена, розчавлена, у відчаї. Лаура точно не могла бути розсудливою. Напевно, у її мозку просто щось перемкнуло. Краще б їй забути про все і йти далі, однак тепер, коли до неї повернувся здоровий глузд, жінка розуміла, що таке більше ніколи не має повторитися.