Дівчина мого сина

16

Це вибило Лауру з колії. Коли вона поверталася з Франції, то було в словах Черрі щось таке, що не давало їй повірити цій дівчині до кінця, однак Лаура й подумати не могла, що їй і справді вдасться що-небудь з’ясувати. Тепер це стало явним. Черрі збрехала своєму босу, щоб поїхати у відпустку; і їй вона теж збрехала чи щонайменше сказала мало правди, і Лауру це образило. Нею маніпулювали. Вона згадала схему, яку Черрі використала для того, щоб влаштуватися на роботу. А потім ще й ситуацію з вартістю квитка. Без сумніву, Черрі обманула Даніеля на сотню фунтів, а тому виникало темне, незручне запитання: «Чи була вона мисливицею за грішми?»

Лаурі ні з ким було це обговорити. Жінка розмірковувала над тим, щоб завести цю розмову з Говардом, однак відтоді, як вона востаннє довіряла йому щось, минуло вже багато часу. Іззі й досі була у Франції, а такі речі по телефону не обговорюють. Тож їй не залишалося нічого іншого, окрім як дати цим думкам зріти у своїй голові.

Того дня мав повернутися Даніель, але якщо раніше вона з нетерпінням чекала на нього, то тепер трохи боялася його повернення. Вони кілька разів розмовляли по телефону, і стосунки між ними більш-менш налагодилися, однак тепер вона дещо знайшла й не знала, що з цим робити. Даніель мав повернутися додому лише на кілька днів, оскільки наступного тижня планував переїхати до нової квартири. Лаура влаштовувала для близьких родичів та друзів вечірку з барбекю, щоб провести його. Уперше після відпустки вона мала зустрітися з Черрі. Ця дівчина тепер щохвилини просочувалася в її мозок, обплітаючись навколо, як змія, і це не давало Лаурі спокою.

Зовсім несподівано повернулися кошмари: темні думки, які вона намагалася поховати. Це почалося ще до народження Даніеля. Їй снилося, що в неї була ще одна дитина, про яку вона зовсім забула, згадавши лише через три дні, що залишила немовля у візочку в гардеробній. У паніці Лаура витягувала його, занедбаного, голодного до смерті, а воно дивилося на неї широко розплющеними очима, спантеличене, не знаючи, чому його покинули. Докори сумління трохи відступали від того, що вона встигала вчасно, але десь глибоко в душі Лаура знала, що знову так вчинить, знову покине його. А так і траплялося, бо кошмари повторювалися знову й знову. Пізніше, коли Лаура й справді народила ще одну дитину, у неї з’явилися похмурі думки, видіння й панічне «а раптом», які роїлися в її голові, і жінка часто завмирала від страху, аж доки їй не вдавалося опанувати себе достатньо, щоб трусонути головою й позбутися цих думок. Вона везла його у візку вздовж вулиці, і коли авто проїжджало повз неї, Лаура раптом не бачила нічого, окрім коліс, і в її уяві поставало видіння, як Даніель потрапляє під них і його голову розбиває та трощить метал. Коли вона була в душі, то бачила, як її син випадає з вікна, випадково залишеного відчиненим, і його крихітне тільце нерухомо лежить на тротуарі; ніж на кухні перетворювався на залишене на видноті смертоносне лезо, навіть попри те, що Даніель радісно белькотів щось у своєму дитячому крісельці. Найгірше, коли вона чула в новинах про викрадення малої дитини й поринала в кошмарні видіння, у яких він кликав її, кричав, спантеличений тим, чому вона не приходила, і зрештою занепадав духом, коли розумів, що мати ніколи не прийде за ним. І тоді її дихання пришвидшувалося, Лаура прокидалася й мусила ходити кімнатою, щоб позбутися тих видінь. То були страшні години, ночі, місяці, але поступово, з плином років, таке траплялося все рідше, однак ніколи не припинялося повністю. Коли він затримувався в школі, чи пізніше, коли вже навчався в університеті, якщо вона чула про автомобільну аварію на М11, її уява починала стрімко генерувати думки, одну гіршу за другу, аж доки зусиллям волі Лаура не зупиняла їх, кажучи собі, що він просто заговорився з друзями (а так і було) чи взагалі не їхав до Кембриджу чи звідти того дня, коли сталася аварія (і таки ж не їхав).

Якийсь рух попереду змусив її підвести очі, і вона побачила Елісон та Шона — керівників відділу драми ІТV, які приїхали в «La Galette» — ресторан, який обрали для обіду. Заклад розташовувався на верхньому рівні першого поверху, неподалік від їхнього головного офісу, проте вони все одно затрималися майже на п’ятдесят хвилин. Особиста помічниця Елісон зателефонувала їй, щоб по-дівочому вибачитися: «Їм так шкода!» — і повідомила це так, що наприкінці чулося несказане «але».

Шон підійшов першим і простягнув руки, щоб узяти Лаурині долоні, коли вона підвелася.

— Лауро, нам так шкода. Останньої миті нас затримала Гелен.

Гелен була інспектором ITV і, якщо вірити пліткам, просто обожнювала дуже владно викликати у свій кабінет людей так, щоб дати зрозуміти, що серед працівників у неї не було улюбленців.

— Нічого страшного, — ввічливо сказала Лаура.

Раніше вона вже зустрічалася з Шоном кілька разів, і він їй подобався: здавалося, він мав гарний нюх на хороші сценарії й не боявся говорити відверто.

— Ми змогли вирватися, тільки сказавши, що маємо зустрітися з тобою, — сказала Елісон.

Лаура була впевнена, що Гелен і вухом би не повела на слова про те, що вони мають обідати з продюсером, тому фальшиві лестощі змусили її занепокоїтися: чи варто їй вірити будь-чому, що говоритиме Елісон. «Звісно ж, не слід вірити», — іронічно подумала Лаура. Нічого не змінилося. Коли вони сіли на стільці, Лаура замислилася над тим, чому ж насправді їй так неспокійно на душі, і це точно не через мимовільні лестощі Елісон, з рівноваги її виводило дещо більше — невизначеність із Черрі. Вона мусить викинути її з голови на всю наступну годину, адже цей обід міг стати вирішальним для майбутнього її компанії.

Шон дивився на неї крізь затемнені квадратні окуляри.

— Дякую, що прийшла, Лауро. А ще за «Бій подушками». Я вже переглянув дві серії, і вони мені сподобалися.

Лаура відповіла, що дуже рада, а Елісон задоволено усміхалася, наче все це було її заслугою й без неї Лаура чи й серіал не були б такими, як зараз.

— Так, ми й справді задоволені, — осяйно всміхнувся Шон.

Він був молодший за Елісон і любив розмовляти менш офіційно, а на телебаченні працював, тому що це було «весело».

— А Гелен їх дивилася? — запитала Лаура.

— Ще ні. Але внесла це у свій розклад на наступний тиждень. Однак нам здається… Що ж, очевидно, ще зарано говорити напевне, але ми покладаємо на цей серіал великі надії.

Він мав на увазі рейтинги, і Лаура це знала. Вони хотіли великого хіта.

— А Саша неймовірна. Коли серіал вийде на екрани, вона стане великою зіркою. Як я вже сказав, доведеться зачекати на Гелен та кількість переглядів упродовж перших кількох тижнів, проте нам з Елісон уже кортить побачити другий серіал.

Лаура всміхнулася: це й справді були прекрасні новини.

— Було б фантастично.

— За словами Елісон, у тебе вже є кілька ідей, які ти могла б із нами обговорити?

Так і було. Перша — приватна школа. Перед обідом вона надіслала їм скорочену версію плану сценариста. Лаура згорала від нетерпіння, спостерігаючи за виразом їхніх облич, які залишалися спокійними, і знала, що вони не будуть різкими в оцінці.

— Нам сподобалося, — сказав Шон. — Дуже сподобалося. От тільки ми вже працюємо над дечим дуже схожим.

Це був провал. Лаура поклала в сумку повністю готовий сценарій, над яким так наполегливо працювала разом зі сценаристом. Така вже природа бізнесу: те, чим ти захоплений, на що витрачаєш чимало часу та грошей, можна зруйнувати лише одним безтурботним реченням. Це було важче, ніж зазвичай, але Лаура мусила рухатися далі. Була ще адаптація книги, для якої вона цікавилася британською зіркою, котра зараз заробляла в десять разів більше, ніж могла б у Британії, знімаючись у серіалі для HBO, однак Лаура знала, що вона відчайдушно прагне повернутися на батьківщину, тому що дуже сумує за своєю родиною. Цією ідеєю вони теж не надто зацікавилися, посилаючись на те, що основна їхня аудиторія, найімовірніше, не впізнає любовний роман так, як, наприклад, у серіалах ВВС.

— Виглядає трохи похмуро, — сказав Шон. — Що нам сподобалося в «Бою подушками», так це невідомість, те, що спонукало героїню обманути найкращу подругу й прибрати до рук її чоловіка.

Елісон схвально кивнула, а потім вони обоє вичікувально глянули на неї. У Лаури в рукаві залишилася лише одна, остання ідея. Це була кримінальна драма, а одна чи дві такі на ITV скоро мали закінчитися, і їх потрібно було чимось замінити. Вона подобалася Лаурі тим, що головним персонажем виступала шанована жінка-детектив, яка повернулася з пенсії, щоб не дати онукові сісти собі на шию, тоді як її донька почала працювати (хоч такої потреби й не було). Ця леді радше заплатила б за послуги няньки, аніж доглядала онука сама. На її подивування, ця ідея сподобалася Елісон та Шону, і наступні півгодини вони витратили на обговорення окремих деталей історії та кандидатур акторок, котрі могли б зіграти головну роль.

— Надішлеш нам короткий виклад? — запитав Шон. — Гадаю, що цей серіал справді може стати успішним.

Лаура відповіла, що все зробить, і вони із задоволенням продовжили обідати, постійно відволікаючись на численні повідомлення та дзвінки.

Повернувшись додому, Лаура побачила в коридорі рюкзак і ледь встигла зняти жакет, як зайшов Даніель та міцно обійняв її.

— Ти вдома! — у захваті сказала вона.

— Як і ти. Саме час для келиха шаблі, пирога та салату. Я приготував вечерю.

Лаура скуйовдила його волосся й пройшла на смачні аромати, що просочувалися з кухні, відчинила дверцята духовки й відчула хвилю жару. Усередині був великий грибний пиріг.

— Ти це сам приготував?

— Ем…

— Хитрун. Підозріливо нагадує страву від Вінсента.

— Добре, визнаю. Пиріг гарно витримав політ, правда?

Вони похизувалися засмагою й обмінялися новинами про Іззі та Бриджіт.

— Тож як минула решта твоєї поїздки? — запитала Лаура. — Багато вивчив?

— Ага. Потонув у знаннях, — Даніель усміхнувся. — Планував зайнятися цим, щойно Черрі поїде. Хоча, здається ми провели чимало часу, спілкуючись по скайпу. — Несподівано він засяяв так, наче щойно щось зрозумів. — Ми відразу кажемо все одне одному, нічого не відкладаючи на потім.

«Він до нестями в неї закохався», — подумала Лаура, намагаючись втримати усмішку, коли її серце тріпотіло від тривоги.

— Це так мило.

Він спантеличено глянув на неї, і Лаура зрозуміла, що сказала щось не в тему.

— Черрі — чудова дівчина…

— Але? — відразу ж відповів він, різко глянувши на неї.

— Просто… ви тільки познайомилися.

— І? — знову різко сказав він, і цього разу його тон був на межі захисної поведінки.

Це був її шанс. Чи може вона розповісти? Чи сміє? І як вона могла нічого не сказати?

— Я просто звернула увагу… Що ти… Трохи допомагав їй, відколи ви почали зустрічатися, — Лаура відчула, що почала червоніти. «Господи, це жахливий натяк».

— «Допомагав»?

— Фінансово.

На його обличчі застиг вираз недовіри.

— Зачекай-но, ти намагаєшся сказати, що вважаєш її… мисливицею за грішми?

Обличчя Лаури залив рум’янець.

— Серйозно?

— Я просто помітила кілька речей.

— Наприклад? Мамо, вона ні про що мене не просила. Те, що було… Я заплатив за її квитки, визнаю, але одяг… Ти про це? То був подарунок на день народження. А навіть якщо й так, то вона витратила на мене більше, купивши… картину для мене, — додав він.

Через нез’ясовану, неприємну примару картини незручність між ними зросла ще більше.

Лаура підняла руки вгору.

— Вибач, однак є дещо, чому я просто не вірю.

— Чому? Ти навіть не знаєш її.

Що вона могла на це сказати? Зізнатися, що нишпорила в їхній кімнаті, та у своїй аматорській діяльності детектива в офісі?

— Мені здається, що я гарно пізнала її… за час відпустки, — затинаючись, промовила вона.

Даніель глянув на матір, і Лаура спробувала підтримати своє твердження усмішкою.

— Мамо, тобі подобається Черрі?

Його прямота загнала її в глухий кут. Вона завагалася, і він це зрозумів.

— Вдячний за турботу, однак тобі не варто хвилюватися. Мамо, ми зустрічаємося, і я сподіваюся, що це надовго. Мені хотілося б, щоб ти просто за мене пораділа.

— Добре. Це був просто набір слів, які нічого не означають.

— А тепер щодо гулянки завтра. Ти ж знаєш, що не мусиш цього робити.

Чи має вона переконувати його в тому, що Черрі їй дуже сподобалася? Утішити його? Як їй вдасться це зробити, якщо насправді все не так? Тепер їхня розмова стала важкою. А Черрі й справді колись подобалася їй… Вона навіть хотіла стати з нею ближчою.

— Я можу чимось допомогти?

— Ні, дякую. Усе під контролем.

— Гаразд, — Даніель указав на її порожню тарілку. — Ти закінчила?

Лаура кивнула.

— Я лише завантажу посудомийку, а потім піду.

Вона знала куди, і він знав, що матері це відомо. Лаура кивнула, приховуючи раптовий біль: коли він не назвав її імені, між ними несподівано з’явилася незнайома відстань. Лаура не могла змиритися з тим, що її син почав від неї віддалятися.

Вона спостерігала за тим, як він прибирає зі столу тарілки, і напруга в грудях була нестерпною. Можливо, вона помилялася стосовно Черрі. Урешті-решт Даніель був освіченою людиною, він би відчув, якби щось було не так. Лаура залишилася сам на сам зі своїми думками, а в параної була жахлива звичка все перебільшувати. Можливо, існувало якесь інше пояснення й вона мало не зробила жахливу помилку, якої потім соромилася б. Раптом напруження спало. Можливо, усе це можна легко вирішити. Завтра Черрі прийде на вечірку з барбекю, і Лаура спробує з нею поговорити. Вона сподівалася, що їй випаде гарна нагода все прояснити й це заспокоїть її розум.