Дівчина мого сина

32

Черрі сиділа за своїм столом і мовчки оглядала офіс. Ебіґейл та Емілі стояли поруч і вдивлялися в екран, переглядаючи фотографії нового будинку, який щойно отримали. Черрі стало цікаво, чому вона ніколи не могла поладнати з ними? Це тому, що вони розпізнали одна в одній споріднену душу? Вона не знала, тому вирішила не заморочуватися цим. Вони тішилися скляними сходами й терасою на даху з видом на Гайд-парк, і Черрі зневажала їх за це. Справді, у тому, щоб купувати й продавати чи не найдорожчу нерухомість у Лондоні й отримувати при цьому жалюгідну платню, було щось патетичне. Чи навіть образливе, і весь час її не полишала думка, що такий тісний контакт із будинками був для них «привілеєм». Ти повинен ходити квартирою, показуючи вовняні килимки та поліровану кленову підлогу, однак дев’ять разів із десяти в контракті був пункт, у якому зазначалася вимога скидати взуття, коли заходиш. Черрі так чи інакше це робила, але їй нагадували про це, наче вона була якоюсь плебейкою й не знала, як поважати щось вартісне, і від цього дівчина просто скаженіла. Власники потішалися над ними всіма, ці люди з мільйонами в банку. «Дивися, але не чіпай» — таким був їхній девіз, і вони мали вклонитися й залишатися поштивими, інакше образили б їх і втратили контракт. Це було огидно. А ще надзвичайно нудно. Черрі тут уже півтора року. Їй здавалося, що вона втрапила в пастку, наче її життя втікало кудись, а коштовний час та її молодість просочувалися в землю й зникали. Це лякало дівчину, до того ж їй ставало ще нудніше, і вона никала по офісу, намагаючись знайти собі заняття. Не так вона собі це планувала. Даніель був її порятунком, і в них усе було так добре. Вона досі відчувала біль від його смерті, а почуття провини ще більше посилювало цей біль. Життя змінилося: тепер над нею висів тягар кар’єрного росту, і певною мірою вона сама була в цьому винна. Вона все знищила власноруч. Якби ж тільки тоді зосередилася на плоту, якби не вдарила його, то, найімовірніше, він був би зараз тут і вони жили б разом щасливо, можливо, уже навіть заручилися б. Перед нею відкривалося б вільне життя. Воля! Від рутини, роботи, страху. Перед тим, як повернутися до гіркої реальності, на якусь мить вона уявила, як би все склалося, якби ще від початку вона мала гроші.

Черрі усвідомила, що тут їй не місце. Останнім часом вона була нетерпляча, навіть груба з кількома клієнтами, і Нейл почув це та відкликав її вбік для суворої розмови. Усередині неї все кипіло, поки він говорив, однак Черрі розуміла, що не має іншого вибору, окрім як опанувати себе. Примара Кройдона, що й так ніколи не зникала, уже з’явилася на її горизонті й простягнула до неї свої щупальця, щоб затягти назад, до бідності та рутинного життя без перспектив. Вона задумала познайомитися з кимось іще, знайти іншого хлопця, проте кожен одинак чи потенційний холостяк, який заходив у двері, дратував її. Усі вони були такі самовпевнені, майже не дивилися на неї й розмовляли зі своїми друзями так, наче її й не було поруч, а Черрі в цей час закипала від обурення й роздратування й більше за все воліла б ніколи не бронювати ту поїздку для сплавляння на плоту.

А ще Лаура. Черрі не отримувала від неї звісток ще з березня, коли та подзвонила їй, щоб повідомити про смерть Даніеля. Ніхто навіть не поцікавився, чи все з Черрі гаразд, чи впоралася вона з горем. Усім було байдуже до того, чи хотіла вона навідатися до нього на могилу. Зсередини дівчину роз’їдали образа та приниження.

До неї прямували дві жінки. Вона почула, як відчинилися двері, але не поквапилася підвести погляд, однак швидко зрозуміла, що була єдиною, хто виглядав не зайнятим. Вона обурено глянула на Ебіґейл та Емілі, та вони навіть не помітили цього. Жінки підійшли до її столу. Одна була на двадцять чи тридцять років молодша за другу, хоча старша ще й досі виглядала бездоганно. Черрі здогадалася, що це мати й дочка.

Вона записала їхні дані та вислухала побажання щодо помешкання. Дочці було потрібне «маленьке гніздечко» на той час, коли вона вступала до університету. А зараз вони шукали квартиру, бо вона хотіла «випробувати» її ще влітку. Цій дівчині хотілося мати сад, а ще краще — терасу на даху. І щоб там були швейцар і тренажерна зала. Житло мало бути світлим та неподалік від Кінгз-роуд, тому що вона бажала жити поблизу «розваг».

Ці вимоги задовольняло небагато квартир. Черрі показала їй одну, потім другу й потайки зненавиділа цю вибагливу світловолосу й засмаглу дівулю, котра була на кілька років молодша за неї саму. Судячи з кольору її шкіри, цього року вона вже двічі, а то й тричі встигла злітати у відпустку й тепер мала все те, чого Черрі завжди так прагнула. Університет, незалежність, близькі стосунки з матір’ю, такі близькі, що вони разом ходили по магазинах. Заздрощі застрягли їй у горлі, і Черрі хотілося гаркнути на неї за те, що вона така зіпсована, така зациклена на собі, що не розуміє, як їй пощастило мати квартиру в Кенсінгтоні, і яка в біса різниця, що там чорні, а не білі шафки на кухні. Звісно, її люба матуся могла розкошелитися на повністю новий інтер’єр, якби кохана донечка достатньо порюмсала для цього. Замість цього Черрі всміхнулася, хоча й дещо прохолодно, і знуджено промовила, що це все, що вона може їм запропонувати. Черрі підняла екран, і цього разу стався цілий витік почуттів.

— О, мені подобається. Подивись-но, мамусю, тут така мила маленька духовка. Я можу навчитися готувати!

Черрі здригнулася: вона ненавиділа, коли дорослі жінки називали своїх батьків мамусями та татусями. А мила маленька духовка була однією з найдорожчих серед «La Cornue». Мамуся поблажливо всміхнулася, розважена, і Черрі зрозуміла, що ця дівчина була з тих, хто весело скаржився на спалену яєчню за кожної спроби щось приготувати, заявляючи, що це так важко, замість докласти хоч трохи старання.

— Я можу її отримати, можу, будь ласочка?

— Якщо запросиш нас із татом на вечерю першими.

Дівчина в захваті закричала.

Черрі майже нудило. Вона безсоромно глянула на годинник. Дякувати Богу, за десять хвилин вона зможе піти додому.

— Ми можемо оглянути її зараз?

Говорила мати, і вона помітила її сумніви.

— Боюся, що це неможливо.

Брехня прозвучала непереконливо, і жінка фиркнула:

— Чому ні?

«Тому що я хочу піти додому, і думка про те, щоб витратити хоч хвилину особистого часу, аби провести тебе та твою розпанькану донечку до квартири, яка мені завжди лише снитиметься, змушує мене перекинути цього стола», — ось що їй хотілося сказати. Однак замість цього Черрі опанувала себе:

— Нам потрібно попереджати власників за двадцять чотири години перед оглядом.

— Але я думала, що там ніхто не живе.

Черрі повернулася до дівчини. Так, щоб та її справді почула.

— Та проте нам усе одно потрібно поставити власників до відома.

Вираз незадоволення на обличчі дівчини подарував Черрі хвилю насолоди, сили. Вона відчула потребу зруйнувати це самопризначене, подароване Богом право й забрати щось, дати їй зрозуміти, як воно, коли не отримуєш бажаного.

— Хіба ми не можемо зателефонувати їм просто зараз?

Черрі напружилася. Їй не подобалося, коли з нею говорили в такому тоні. «Тобі потрібна ця робота», — швидко сказала вона собі, розпливаючись в усмішці. Вона не бачила, що із задньої частини офісу до неї підходить Нейл, а Емілі йшла відразу за ним.

Спочатку він люб’язно звернувся до клієнтів:

— Перепрошую за втручання, але Емілі потурбується про те, щоб показати вам квартиру. Черрі, ти не проти просто відсортувати дещо для мене тут, в офісі?

Вона пильно глянула на нього, вражена, але рукою він указував напрямок, і їй не залишалося нічого іншого, окрім як встати. Коли Емілі сковзнула в її тепле крісло, світловолоса дівчина глузливо глянула на Черрі. Вона відчула, як атмосфера змінилася до улесливої, поступливої й пішла за Нейлом до віддаленої кімнати.

— Сядь, — сказав Нейл.

— Що то було? — запитала Черрі, намагаючись відновити власну гідність, однак усе одно сіла.

— Я хочу зробити це швидко, — сказав він. — Думаю, так буде краще.

Усередині Черрі все перевернулося: у неї неприємності?

— Твої останні коментарі про клієнтів, які зараз тут. Це просто неприпустимо.

— Та дівчина, он там, вона була трохи різкою, — заперечила Черрі, — навіть грубою зі мною. Вимогливою. Але я нічого їй не сказала.

— Не їй. Насправді нікому конкретно. Чи, можливо, усім. — Він нахилився до столу, на якому світився екран комп’ютера. — «І знову мій день сповнений самозакоханими, багатими ідіотами-іноземцями, які, здається, наполегливо скуповують цілий Лондон. У мене достатньо таких, котрі викидають мільйони й забирають усі наші будинки», — Нейл припинив читати й глянув на неї. — Ти навіть згадала назву агентства.

Черрі нажахано витріщилася на нього, нахилилася вперед, щоб глянути на екран, і зрозуміла, що він читав її твіт… її твіт.

— Але це була не я. Я цього не писала! — випалила вона.

Якусь мить він обмірковував її відповідь.

— Це твоя сторінка…

— Хтось зламав мене. Таке трапляється постійно, про це часто пишуть у газетах…

— Це принесло надзвичайні збитки.

— Маячня! Господи, та як ти взагалі міг подумати, що я таке написала?!

— Я мав на увазі агентство. Ми вже втратили контракт. Китайський бізнесмен відмовився від будинку, який збирався обміняти наприкінці тижня. Знайшов деінде. У когось іншого. Це коштувало нам понад тридцять п’ять тисяч комісійних. І я щойно мав півгодинну телефонну розмову з клієнткою, намагаючись переконати її не відкликати від нас свої дві квартири.

У Черрі обірвалося серце.

У ній наростав страх, і вона мусила якось із ним упоратися.

— Але, Нейле, будь ласка, то була не я. Ти не можеш звинувачувати мене в тому, чого я не робила.

— Вибач, Черрі, але не думаю, що це можна якось виправити…

— Ні…

— І справа не тільки в цьому: я відчуваю зміну в загальному ставленні.

— Помер мій хлопець! А тепер ти звільняєш мене. Я подам на тебе до суду.

— Або можеш піти тихо, і ми виплатимо тобі зарплатню за два місяці.

Це були копійки. Навіть пропонувати таке образливо. Вона вибухнула гнівом:

— Шість. І рекомендації.

— Три. І це моя остання пропозиція. Клієнтам потрібно знати, що їм тут раді, що вони можуть із нами працювати. І вибач, але, зважаючи на обставини, про рекомендації не може бути й мови. Думаю, для нас усіх буде краще, якщо ти збереш свої речі й підеш додому вже зараз.

Черрі демонстративно йшла вулицею крізь натовп, не переймаючись тим, що врізалася в людей. На неї кілька разів скоса подивилися, але не могли штовхнути. Хто зробив це з нею? Це якийсь жарт? Чи могли це бути Емілі чи Ебіґейл? Потім підступили сльози. Вона швидко ковтнула, щоб заштовхати їх назад. Груди стискав сильний біль. Без рекомендацій у неї мало шансів знайти іншу роботу. А без роботи не буде й грошей, щоб платити за квартиру. Вона поверталася в Кройдон.