Дівчина мого сина

49

Коли Лаура їхала, напевно, одним із найгірших об’їзних шляхів у Лондоні, якийсь водій несамовито тиснув на клаксон. Вона була південніше від Кройдона Перлі: з одного боку заблокована затором дорога, а з другого — задушливий жахливий об’їзний шлях, що зараз вивів Лауру до просто велетенського супермаркету. Вона перекотилася через «лежачого поліцейського» й попрямувала до стоянки, проїжджаючи повз суперпропозиції, що аж волали до неї з плакатів уздовж дороги: три фунти за три коробки погано пропеченої італійської піци, яку рекламували з фальшивою усмішкою. Минулої ночі Лаура не могла заснути протягом кількох годин, тому просто лежала в ліжку, прислухаючись. Подумки вона блукала будинком, тінню зазирала до кожної кімнати, де міг би хтось сховатися. Вона помічала рух за шторами, чула дихання за дверима. Цей страх чергувався зі сплесками гніву від того, що їй страшно у власному будинку, а ще вона боялася втратити контакт із Даніелем. За словами Ізабелли, Черрі просто дитина, і якби це Бриджіт таке втнула… то що? Звісно ж, вона б це пережила, можливо, зупинила б її, і саме тієї миті Лаурі дещо спало на думку. Жінка встала й увімкнула лептоп. Вона мусить знайти матір Черрі. Це аж ніяк не було стовідсотковим, насправді дуже мала ймовірність, що це не найгірший крок, який вона могла зробити. Черрі вміла замітати сліди й удавати із себе невинну жертву, а мати вважала своє дитя ідеальнішим за будь-кого… але матері також знали своїх дітей краще, ніж будь-хто інший, тому, можливо, лише можливо, що вона знала щось про Черрі.

Лаура вглядалася в екран. Це те місце, де могла працювати мати Черрі. Вона згадала, що якось Даніель говорив, буцім вона працювала в супермаркеті, і сподівалася, що в неї таке саме прізвище, як і в Черрі. Лаура переглядала перелік персоналу й менеджерів, шукаючи «Лейн». Вона переглянула десь зо три мережі, поки в «Tesco» не знайшла жінку на ім’я «Венді Лейн». Розташування магазину теж підходило — неподалік від Кройдона, однак Лейн — достатньо поширене прізвище, тож цілком можливо, що вони були ніяк не пов’язані одна з одною. Якщо мати Черрі й справді працювала тут, Лаура не знала, як краще до неї підійти. Її історія була химерна й шокуюча — жодна мати не захоче слухати, що її дитина зробила щось жахливе. А раптом вона образиться чи розгнівається? А раптом вона вдарить її чи щось іще? А раптом Черрі вже розповіла їй про брехню й ця жінка зненавидить її з першого погляду? Тривога та страх виштовхнули Лауру з машини. Повз неї проходила жінка в спортивних штанях, замалих для неї, і тягнула за собою дівчинку, не старшу від трьох рочків, з проколотими вухами, вбрану в запрану футболку «Disney». Дівчинка відставала, більше зосередившись на тому, щоб скуштувати якусь цукерку, загорнуту в довгий яскраво-жовтий та зелений папір, ніж на тому, щоб іти за мамою, яка штовхала перед собою візок, завалений пакетами, на яких згори лежали картонні коробки з фальшивою замороженою італійською піцою.

Лаура замкнула машину, а потім попрямувала до входу в супермаркет. На сайті було вказано, що Венді Лейн мала посаду контрольно-касового менеджера й, очевидно, працювала позмінно. Неможливо було дізнатися напевно, чи працювала вона сьогодні. Щойно зайшовши всередину, Лаура побачила дошку з фотографіями всіх менеджерів, чиї зміни припадали на сьогодні. Ім’я Венді теж було там, а поруч — фото. Лаура уважно глянула на світлину й занепала духом. У цієї жінки було каштанове з яскравим, червонуватим відливом волосся, і вона була геть не схожа на Черрі. За Лаурою спостерігав охоронець.

— Усе гаразд? — запитав він, і в його голосі почулася нотка підозри.

— Мені потрібно зустрітися з Венді Лейн, будь ласка. — Хіба ж вона мала ще якусь причину бути тут?

— З якого приводу?

— З особистого.

Здавалося, він хотів заперечити, однак потім пройшов до одного з бічних проходів, імовірно, для того, щоб покликати її.

Двома хвилинами пізніше за його плечима з’явилася тендітна жіночка.

— Я можу вам чимось допомогти?

Лаура шукала в ній схожість із Черрі, та все одно нічого не помітила.

— Доброго дня, мене звати Лаура Кавендіш.

На якусь мить жінка задумалася, а потім розлилася в захопленій, хоч і розгубленій усмішці.

— Мама Даніеля?

Її серце підскочило.

— Правильно.

— Черрі не говорила… Ми мали зустрітися?

— Це була радше імпровізація. Я не говорила Черрі, що приїду.

— Майже час іти на перерву. Зачекайте. — Вона натиснула щось на своїй рації. — Голлі, прикриєш мене? Хочу випити чашку чаю.

Лаура почула нечітку згоду, а потім пройшла за Венді до кафе — невеликої кімнатки, обставленої з несмаком, збоку від магазину.

— У них чудовий лате, — промовила Венді, наполягаючи на тому, щоб розплатитися самій, бо мала дисконтну картку працівника.

Лаура замовила чай із перцевою м’ятою, а Венді — лате, і вони обидві сіли за маленький круглий столик із коричневою каймою.

Венді дивилася на неї з цікавістю.

— Чудово нарешті познайомитися з вами. Я вже давно просила Черрі представити нас одна одній, але вона завжди знаходила якісь виправдання, найчастіше, що у вас дуже мало вільного часу. Звісно ж, ми ж обоє матері на роботі, — сказала вона, усміхаючись.

Лаура всміхнулася у відповідь. Вона подумала, що Черрі нічого не розповіла про їхню сварку, Венді була надто привітна, надто захоплена лише бути в її товаристві. Справді, ця жінка була така рада познайомитися з нею, така щира й привітна, що Лаура несподівано відчула провину від того, що збиралася розповісти. Вона глибоко вдихнула й поклала руки на коліна.

— Венді, кілька місяців тому я жахливо повелася з Черрі.

Обличчя Венді зблідло.

— Правда? Вона нічого не розповідала.

— Ми з Черрі завжди не ладнали, і коли Даніель міг не вижити… Ви знаєте, що він був хворий?

— Так, це було жахливо, я вам так співчувала…

— Так, тож коли лікарі сказали, що він навряд чи виживе, я сказала Черрі, що він уже помер, щоб мати змогу провести з ним останні кілька днів. Лише його батько та я.

Спочатку це не вкладалося Венді в голові.

— Що ви зробили?

Лаура не стала повторювати знову.

— О Боже.

— А коли він таки вижив, Черрі про це я не розповіла. Я вчинила жахливо, і мені шкода через те, що зробила їй боляче… Однак відколи Черрі дізналася про все, вона… Якщо відверто, то вона погрожувала зруйнувати моє життя.

— Повторіть?

Лаура насторожилася. Вона вловила на її обличчі обурення, спалах гніву.

— Знаю, це, мабуть, дуже важко чути. Мені було б важко…

— А тепер зачекайте-но хвилинку. На що ви розраховували, прийшовши сюди й розповівши, що моя дочка — якесь там чудовисько?

— Я такого не говорила…

— Що ви маєте проти неї? — запитала Венді, і її голос підвищився.

Лаура поклала руки на стіл.

— Венді. Будь ласка. Будь ласка, вислухайте мене.

— Продовжуйте, — неохоче сказала Венді.

Лаура розповіла про листа Маріанні, про цуценя та все інше, однак із виразу обличчя Венді було зрозуміло, що вона була шокована.

— Усе це не дуже схоже на правду.

— Думаєте, я все вигадала? — вигукнула Лаура. — Я не хотіла приходити сюди та розповідати вам це й точно не хотіла засмутити вас чи образити, але я не знаю, що вона збирається робити далі, і через це… надзвичайно нервуюся. — Вона замовкла. — І я не знаю, як її зупинити.

Вона глянула на Венді, сподіваючись, що та скаже щось, що заспокоїть її, поділиться способом, як покінчити з усім цим жахіттям, та вона нагадувала жінку, чий приємний ранок за чашкою чаю з іншою матір’ю зіпсували, сказавши те, що вона й уявити собі не могла.

— Ким ви себе вважаєте?.. Прийти сюди, звинувачувати мене та мою доньку…

Вона хотіла було встати, але Лаура теж підвелася, уже благаючи:

— Не йдіть. Будь ласка. Я не знаю, що мені робити. Мій син не розмовляє зі мною. Ви й гадки не маєте, як воно.

Їй здалося чи Венді таки здригнулася? За мить вона знову сіла, і Лаура зітхнула з полегшенням.

— Вона переїхала до нього, хіба ні? До вашого Даніеля?

Лаура кивнула.

— Він думає, я так налаштована проти Черрі, що не можу об’єктивно мислити. — Здавалося, їй було не по собі. — Останнім часом я не надто схвалювала ці стосунки.

— Чому?

Варто їй розповісти? Це було надто образливим і може змусити її піти.

— У мене таке враження, що мій син міг сподобатися Черрі головним чином через його гроші.

Венді розгнівано трусонула головою, тепер обстоюючи свою думку:

— Нізащо. У неї була робота — зарплатня понад тридцять тисяч на рік.

Лаура була знічена.

— Вона більше не працює.

— Ні, але вона шукає роботу.

Лаура м’яко промовила:

— Мені так не здається…

— Але Даніель, без образ, Лауро, але ж він ще й досі інтерн, так? Має не надто велике навантаження, і я не розумію, як він може утримувати їх обох. А ще він мешкає в шикарній частині Лондона, хіба ні? Напевно, там пекельна іпотека.

— У нього є трастовий фонд. А квартира… За неї вже виплачено. Його батько купив.

Її очі розширилися від здивування.

— На рахунок Даніеля щомісяця надходить п’ять тисяч. Навіть не беручи до уваги його кар’єру, яка, ми сподіваємося, буде блискучою, насправді йому не потрібно працювати. — Вона замовкла, зрозумівши, що Венді нарешті усвідомила її слова.

Жінка почервоніла й, здавалося, уперше втратила над собою контроль.

— Чортове пекло, — вилаялася вона, і між ними запала тиша.

Венді замкнулася в собі. Збентежена, що не розуміла ступеня багатства Даніеля. Лаура боялася, що вже майже втратила її, тому взяла її за руку й міцно стиснула.

— Будь ласка, Венді. Я не знаю, що ще зробити.

Їй було незручно тримати Венді за руку, тому Лаура збентежено відпустила її.

— А тепер вони ще й одружуються, — сказала до себе Венді.

Лаура похитнулася, її пронизали мільйони крихітних жал, вуха почервоніли.

— Ви не знали.

— Одружуються? Даніель та Черрі збираються одружитися? Коли? — панічно випалила вона.

— У січні.

У Лаури почали тремтіти руки.

— Ні, будь ласка, Господи… Я не можу… Будь ласка, Венді. Я розумію, вона ваша дочка, але, прошу, не дайте їй це зробити.

— Ви не розумієте, про що просите.

— Справа в грошах, усе переросло в те, що вона хоче його, хоче його всього, і щоб мені не дісталося нічого. Я більше ніколи не побачу сина, вона повністю відріже мене від нього. Ви знаєте свою дочку краще за будь-кого, будь ласка, ви єдина можете щось змінити.

Венді відпила свого лате, а потім повільно поставила чашку на столик. Вона голосно дзенькнула в блюдці, китайському, тонкому, для масового користування.

— Ні.

Щось стиснуло груди Лаури.

Венді підвелася.

— Ви маєте зрозуміти, Лауро. Вона моя дочка.

Тремтячи, Лаура спостерігала, як Венді йшла геть.