Дівчина мого сина

21

Пізніше Лаура вже й не згадає, що то був її день народження (хоча жоден інший так не освіжатиме в пам’яті несамовитий жах, відчуття, коли ти не можеш дихати, панічні запитання без відповіді та відчайдушне, тваринне бажання бути поруч із ним), однак вона пам’ятатиме запах троянд. Аромат, який так любила, уже скоро матиме силу кидати її в темряву. Вона схилилася в саду, біля огорожі, щоб обрізати сухі голівки з молодих пагонів, коли задзвонив телефон. Вона неуважно взяла слухавку, усе ще працюючи садовими ножицями.

— Доброго дня, я можу поговорити з місіс Кавендіш?

Вона згадуватиме легке роздратування, напівочікування, що то була або маркетингова компанія, якій вдалося дістати її номер, або ж дантист, щоб нагадати про щорічний огляд.

— Це і є місіс Кавендіш.

На якусь мілісекунду голос замовк, і ця мить привернула її увагу.

— Місіс Кавендіш, вас турбує сестра Хадлі з лікарні Рексема, Мейлор в Уельсі. Боюся, що маю погані новини про вашого сина.