Дівчина мого сина

46

«Дивовижно, як швидко людина може почуватися як удома», — подумала Черрі, розбиваючи яйця в суміш масла та цукру, а потім натиснула кнопку на її (поправка — «їхньому») високоякісному новому кухонному комбайні яскраво-червоного кольору. Леза люб’язно забилися, і вже за кілька секунд вона його вимкнула. Минуло вже більше місяця, відколи Даніель викинув матір зі свого життя, і три тижні, відколи вони заручилися, тому вона пекла торт. Невеличкий сюрприз, поки Даніель гуляв із друзями перед поверненням до виснажливого розкладу в лікарні, однак усе легко могло перерости у святкування. Річниці. Інколи Черрі не вірилося у власне щастя. Вона жила в такій прекрасній квартирі, яка згодом належатиме їй, вона стане їхнім домом на найближче майбутнє, однак це був лише початок найпрекраснішого життя з найпрекраснішим чоловіком. Він віддав їй найбільшу шафу, звільнив більше місця в комоді, а ще вручив свою кредитку, щоб вона могла купити кілька речей, «щоб почуватися як удома». Сміючись, він благав звільнити його від будь-яких походів по магазинах, і вони обоє знали, що вона б так чи інакше радше пішла сама. Нарешті вона змогла купити йому — їм — нові простирадла. Черрі додала ще борошна, а потім ложкою виклала готове тісто для торта на два дека й поставила їх до духовки. Задоволена, встановила таймер. Поки торт готувався, вона обмірковувала свою бізнес-ідею. Провела маленьке дослідження. Було важливо підтримувати вигляд, що вона шукає власне призначення, навіть якщо вона зробить його частковим відразу після весілля. Черрі сиділа з лептопом Даніеля на ідеальному лимонному дивані, оточена кремовими та золотистими шпалерами на стінах, уявляючи, як виглядатиме. Вона досягла того рівня життя, яким із гордістю насолоджувалася, і все, що мала робити, — це жити ним, щоб відчути цілковиту ейфорію. Якщо подумати, Лаура зробила все, що могла, щоб не допустити цього, не дати їй сидіти тут, на цьому дивані, жити в цій квартирі, і вона радо зруйнувала б усе її життя, навіть не замислившись. І досі не припиняла б спроб, якби мала можливість. Черрі не могла дозволити Лаурі думати, що вона так легко перемогла, що могла посміятися з неї. Коли Черрі сказала, що збирається показати їй, як воно, коли хтось топче все, що тобі небайдуже, то саме це й мала на увазі. Тільки так ця жінка могла зрозуміти. Можливо, наступного разу вона двічі подумає, перш ніж щось робити. Якась частина Черрі ще боялася, що все це в неї можуть забрати. Черрі ніколи не хотіла сваритися з Лаурою, однак саме Лаура зробила їхні стосунки неможливими своїми спробами їх розлучити.

Черрі лягла й дозволила очам відпочивати на картині, яку вона купила для Даніеля в Сен-Тропе. Хоча її й полагодили, але вона вже ніколи не буде такою ж прекрасною, як до того, коли Черрі порізала її, але це була найкраща інвестиція за все її життя. Скоро Черрі повернеться до матері й забере решту своїх речей. Вона не хотіла їхати аж дотепер, бо надто насолоджувалася собою. Більшості речей їй хотілося просто позбутися, адже колишня Черрі зникла вже дуже давно, але були ще книги. Багато коробок із книгами. Вони були не винні. Книги були воротами до іншого майбутнього, нового життя, і вона хотіла їх зберегти. Вона очікувала, що Венді запросить Даніеля на чай, із цим Черрі тягнутиме до останнього. Повернулися давні докори сумління, і вона думала вже не вперше, що, якби її мати не була такою неправильною, Черрі так не почувалася б.

Вона ліниво думала над тим, як довго вони з Даніелем могли продовжувати існувати в цій блаженній бульбашці так, щоб їхні матері не стали їм на шляху. З того, що вона знала, Лаура й досі не говорила з Даніелем, однак мала підтвердження того, що він не отримав її листа. Учора Даніель розмовляв із батьком. Минулого тижня їй довелося докласти чимало зусиль, щоб приховати захват від того, що розповів їй Даніель: Говард пішов від Лаури. Добре. Очевидно, він роками крутив із Маріанною, як вона й підозрювала. Він подзвонив Даніелю й розповів йому мінімум, лише те, що вони розлучаються й щоб він не хвилювався. Вона тримала Даніеля за руку на знак підтримки, коли він переповідав їхню розмову, і сподівалася, що саме її лист став для цього спусковим гачком. Їй знадобилося довго тренуватися, щоб дібрати правильний почерк. Яким рівним було письмо — невже Лаура й справді торкалася ручкою паперу? Чи були хоча б якісь місця, де натиск ручки був легшим чи міцнішим? Потім вона оволоділа літерами й тренувалася, тренувалася перед тим, як скласти записку. Вона ризикувала лише у двох випадках: якби Говард повернувся до гольф-клубу, поки вона проводила своє розслідування, і якби Маріанна впізнала авто Даніеля, у чому Черрі дуже сумнівалася, бо не схоже було, що вона колись бувала в маєтку Кавендішів. Їй дуже пощастило, що Говард її не помітив. Потім справа була лише в тому, щоб відправити лист із місця подалі від Челсі та Кройдона. Вона обрала центр міста й укинула його в скриньку на Джон Льюїс, коли замовляла їхній жаростійкий посуд. Це неймовірно, коли ти можеш просто йти магазином, обираючи речі, а потім хтось домовиться, щоб їх тобі доставили, так, наче ти шанована леді. Тобі не потрібно робити це онлайн чи самостійно.

Час на таймері закінчився. Черрі повернулася на кухню й витягла коржі з духовки. Вона схвально гмикнула, а потім залишила їх охолоджуватися, одягла піджак і схопила ключі. Її ключі! Її власний набір! Життя прекрасне. І тепер вона збиралася влаштувати ще один маленький сюрприз, щось, що належатиме лише їй та Даніелю.

Черрі намагалася вгамувати злість, але це було важко, коли вона бачила цуценят та кошенят, котрі відчайдушно намагалися вибратися. Їхні м’які лапки безперервно рухалися, намагаючись видертися по скляних стінках коробок, бажаючи привернути її увагу, коли вона проходила мимо. Напевно, їх купляли на фермах, бідолашних забрали прямо від матерів і кинули в зоомагазин. Вона присіла біля однієї з кліток. Черрі усміхалася, спостерігаючи за м’якенькими кульками хутра, котрі хотіли дістатися до неї і, очевидно, голосно замуркали б, якби вона взяла котрусь. Їм не пощастило, адже їхні життя визначалися удачею їхнього народження. Жодного виховання від початку, як у відомих розплідниках, сумнівна домівка, якщо, звісно, їх хтось купить. Яке майбутнє вони матимуть? У житті завжди так само: усе залежало від того, де ти народився й у кого.

Вона дивилася на кошенят, усіх п’ятьох, але з ними було забагато мороки, і, так чи інакше, Даніелю більше подобалися собаки. Цуценят було менше: залишилося тільки двоє з трьох кокер-спанієлів. «Таких же, як у Лаури, коли вона була малою», — згадала Черрі. Світло-коричневе, майже золоте хутро, у хлопчика була біла плямка на животику. Вона помахала чоловікові, котрий керував тут і годував рибок.

— Їх коли-небудь вигулювали?

— Щодня, — автоматично жваво відповів він.

Вона думала на тим, щоб посперечатися з ним, адже було очевидно, що він брехав, але це нічого б не змінило.

— Я беру хлопчика, — сказала вона, і він обережно пересадив цуценя в переноску для тварин із прорізаними по боках дірочками. Потім виписав сертифікат про народження та медичні документи, які вона взяла з певною апатією, коли він їх їй передав.

— Бажаєте повідець?

Вона глянула на стелаж за касою.

— Так, будь ласка.

Коли вона вже виходила з магазину, то знову глянула на цуценя, котре залишилося. Воно спокійно стояло, мовчки спостерігало за нею, і Черрі раптом відчула докори сумління. Воно ніколи не бачило денного світла, не мало простору, щоб розвернутися. Напевно, за ним не доглядали як слід, не бачили потреби піклуватися й вважали його товаром, за який можна отримати гроші. А вона щойно забрала його братика. Черрі вагалася. Можливо, був якийсь спосіб покінчити з його стражданнями тут.

— Я візьму ще й іншого, — сказала Черрі.

Коли вона витягла ручку, цуценя помахало хвостом. Черрі відсунула свою сумочку.

— Ще один повідець? — запитав чоловік.

— Ні… Усе гаразд, — сказала Черрі. — Але я б хотіла одну з тих коробок із їжею для хом’яків.

Вона їхала до Річмонд-парку. Коробка з цуценятами лежала на передньому сидінні. Щойно припаркувавшись, Черрі витягла її разом із пластиковим пакетом із повідцем та їжею для хом’яків. Дві маленькі жваві кульки намагалися лизати їй руки через дірки в картонній коробці. Вона міцніше затягнула пальто й пройшла вглиб парку — одне з кількох місць у Лондоні, де ти насправді міг утекти від людей. Попереду вона побачила зарості хвойних дерев і попрямувала туди, а коли пірнула під гілки, звук відкритого простору затих. Вона була схована й одна.

Ставши навколішки на м’яку землю, Черрі відкрила коробку, і двоє цуценят були в захваті побачити її. Вона почухала їх під підборіддям. Звук від того, як тріщать кущі, не дав їй поглянути вгору, і вона напружилася, коли поблизу проїхала дитина на велосипеді. Крізь гілки вона бачила, як малюк крутить педалі, озираючись, наче його переслідували чи щось таке, а потім через кілька секунд від’їжджає. Вона зачекала, доки стане тихо, цуценята лизали її руки, а потім витягла з коробки дівчинку. Схопивши її за шию обома руками, вона різко крутнула. Шия хруснула. Черрі взяла коробку з кормом для хом’яків і висипала вміст на землю, а потім поклала нерухоме цуценя всередину. Потім витягла телефон і набрала номер.

— Доброго дня, я дзвоню, щоб повідомити про жорстоке поводження… з кошенятами. У зоомагазині, де я щойно була. Вони здавалися справді виснаженими, худими. І я бачила чоловіка, що працював там, де він… Боже, це було огидно, він просто кинув одного назад у скляну клітку. Здалеку, так, наче це був м’яч. Підкинув його. Він думав, що я на іншому боці магазину роздивляюся товар. Ні, я не купила жодного. Так, це «Королівство тварин» у Ворчестер-парку. Моє ім’я? Поллі Гаммонд. 07002345977. Ви ж приїдете туди? Це ж цим займається RSPCA? Упевнена, вони з ферм. Чи не могли б ви позакривати такі місця?

Черрі глянула на годинник. Даніель буде вдома через дві години. Якраз достатньо часу, щоб піти на пошту, а потім повернутися, щоб охолодити торт. Вона стиснула повідець іншого цуценяти, яке було в захваті від того, що опинилося надворі, можливо, уперше від народження. Вона спостерігала за тим, як воно ступало по траві, справжній траві, і їй на серці потепліло від його очевидної ейфорії. Потім їй несподівано перехопило подих. Вона не купила один із тих м’ячиків для кидання! Як недалекоглядно. Стривожена, вона вибачилася перед… Руфусом, вона назве його Руфусом, і пообіцяла йому купити м’ячика, щойно потрапить до якогось магазину.

— Смакота, — уже вкотре сказав Даніель, відкушуючи великий шматок від іще одного кусня торта. Черрі нахилилася через спинку його стільця й поцілувала Даніеля в щоку.

— Ти впевнений, що це не пиво покращило смак?

— У жодному разі. Віл та Джоні, до речі, переказували привіт.

— Взаємно.

— Він — Віл — чекає на співбесіду. Якщо пройде, то отримає значне підвищення.

— Тож ви, хлопці, гарно провели час?

— Чудово. — Даніель несподівано усвідомив, що це був один із його рідкісних вихідних. — Ти ж не проти, що я пішов із хлопцями, правда?

— Звісно ж, ні, я була дуже зайнята.

— Правда? — Він схопив її й потягнув собі на коліна, залишаючи присмак шоколаду на її губах.

— Чим же ти займалася? Окрім як заводила нових друзів? — Він потягнувся вниз, щоб підняти цуценя, яке відразу спробувало лизнути його обличчя.

— Руфусе! Неслухняний! — Черрі забрала його. — Ти ж не проти, правда?

— Ні, я вже казав тобі, що він чудовий. Ти ж знаєш, що, зважаючи на те, що я більшість часу проводжу в лікарні, саме тобі доведеться за ним прибирати?

— Я збиралася віддати його на навчання експерту. — Рукою вона обвила його шию. — І відповідаючи на запитання, я планувала дуже особливий день.

— Ага. А мені ти планувала сказати про цей особливий день?

— Звісно. Поки ти думав би, що він буде в січні. — Вона затримала дихання на якусь мить і спостерігала за тим, як він це обмірковує.

— Занадто холодно?

— Медовий місяць на Карибах.

Він кивнув, хороший знак.

— Дуже скоро? Залишилося тільки три місяці?

— Ти й справді хочеш терпіти мої розмови про весілля довше? Я можу розтягнути все на рік, якщо хочеш.

Він розсміявся.

— Ні, дякую.

Їй було приємно продовжувати:

— А ще я знайшла місце. Якщо хочеш, ми можемо почати розсилати запрошення.

— Так, — сумно промовив він.

— Що сталося?

— Ну, ти ж знаєш, батьки розлучаються. Уся ця історія з мамою… Я ще навіть не сказав їй, що ми заручилися.

— Можливо, нам варто піти ще далі, — бадьоро сказала вона, — одружитися десь на пляжі.

— Це б уберегло нас від багатьох суперечок. Швидко, легко, лише ми двоє.

Їй перехопило подих. Тієї миті вона не думала, що він сприйме все всерйоз, але насправді це була фантастична ідея.

— Знаєш, я думаю, ми можемо влаштувати все за кілька тижнів.

— Справді? Звучить чудово.

— Ти зможеш узяти вихідні?

Він засміявся.

— Ти серйозно?

Черрі скривилася.

— А ти ні?

— Ну, не знаю… Я мав на увазі, що ми хочемо, щоб там була родина, друзі, адже так?

Черрі встала з його колін.

— Боже, вибач, я не подумала… Мені здалося, що ми просто базікаємо.

Він пішов за нею на кухню й узяв з її рук тарілку, а потім поклав у посудомийну машину. Тоді переплів свої пальці з її.

— Це тому, що ти думаєш, що моя мама може все зруйнувати?

— Вона точно буде не в захваті. Без сумніву, вона спробує зупинити все.

— Як вона зможе?

Її роздратувало те, що він вважав це несерйозним, тому дівчина відійшла.

— Черрі, зупинися. Вибач. Просто… ти ж знаєш, я кохаю тебе. Ми — ось що важливо зараз. Ця ситуація з моєю мамою… Що ж, упевнений, усе владнається. У нас є три місяці.

— Вона спробує, і ти відштовхнеш мене.

— Дай їй шанс.

— Вона знову щось вигадає. Розказуватиме тобі про те, що я, імовірно, зробила.

— Не думаю, що вона це зробить, ти ж знаєш… — Черрі хмикнула. — …але якщо так, я розберуся з нею.

Черрі обміркувала його слова, чекаючи, поки заспокоїться.

— Знаєш, я сьогодні ще працювала над своїм бізнес-планом. Усе просувається добре. Просто на той випадок, якщо ти думаєш…

Він притягнув її до себе.

— Шшш. Я не думаю, що ти зі мною через гроші, незважаючи на слова моєї матері.

Вона пильно дивилася на нього, перевіряючи щирість, а потім закинула руки йому на шию й обережно поцілувала в губи.