Пазл

22

Піднявши комір дощовика, водій вийшов, штовхнув стулки воріт, які бились одна об одну через вітер, і бігом повернувся. Тоді машина в’їхала на територію, яка здавалась величезною, і поїхала вздовж будівель з розбитими шибками, верхівки яких губилися в темряві.

Ілан закляк, Хлоя теж була неспокійна. Закинута психіатрична лікарня. Сплутані, хаотичні елементи його кошмару матеріалізувались у нього на очах. Це було щось безумне, неймовірне.

Та проте — реальне.

Навіть без жахливих збігів з його страшним сном, більш нездорової та похмурої локації організатори знайти не змогли б. Бетон, ґрати, божевілля, загублені в такій глушині. А екстремальні погодні умови лише посилювали відчуття ізольованості, яке вже їх гнітило.

В’язень між поліціянтами не рухався, але шумно дихав носом. Ілан спробував уявити його обличчя. Який у нього був погляд, коли він вбивав вісьмох людей? Чи можна прочитати в глибині його очей жах від усвідомлення власного злочину? Чи має божевілля якийсь особливий вираз обличчя?

Нарешті машина зупинилась біля чотирьох інших машин, перед величезною будівлею на декілька поверхів, чиї краї та гострі дахи вгадувались у темряві. Гадес полегшено зітхнув.

— Нарешті приїхали.

Він віддав розпорядження водію, щоб той виніс досьє кандидатів та інвентар, що лежав у багажнику. Ілан розумів, що він не хоче відкривати бардачок через револьвер. Він попрощався з копами, кивнувши.

— Гарного завершення подорожі.

— Ага, пора б уже їй завершитись,— пробурмотів поліціянт, що сидів ліворуч.

Гадес вийшов і відчинив двері. Ілан ступив назовні, Хлоя за ним. Його м’язи були напружені і боліли. Їх одразу охопив холод, сніжинки врізались в обличчя. Ілан надів каптур і втупився поглядом у нерухомого в’язня, чия тінь нарешті зникла після того, як машина повільно рушила.

Він боровся з вітром, щоб приєднатися до Гадеса та Хлої біля входу до будівлі-гіганта.

— Вони сказали вам, куди їдуть? — спитав він, хукаючи в долоні.

— Так. До відділення важкохворих — місця, куди запроторюють особливо небезпечних осіб. Це за тридцять кілометрів звідси, воно розташоване просто на франко-­швейцарському кордоні і є продовженням цього закладу. Тут — божевільні. Там — божевільні жорстокі вбивці. Те відділення теж підлягає закриттю — через нестачу коштів, а не через нестачу психів.

Вони увійшли в тамбур і опинилися перед іншими дерев’яними дверима заввишки в два людські зрости. Ілан помітив численні свіжі вологі сліди на підлозі, і це його трохи заспокоїло: вони тут не самі.

— Проблема в тому, що їм доведеться перетнути перевал, і, якщо ми вже про це заговорили, я не впевнений, що за такої погоди це можливо, навіть із ланцюгами на шинах.

— І в такому разі вони повернуться сюди, так?

— А у нас є вибір?

Ілан і Хлоя непомітно для Гадеса переглянулись, погоджуючись: можливо, так і було задумано, це постановка. Врешті-решт ці копи повернуться разом зі своїм в’язнем. І одному Богові відомо, до чого це може призвести.

Гадес продовжив:

— Ми перебуваємо в місці, яке було одним з найстаріших психіатричних центрів Франції. Розташований у самому серці Альп, комплекс простягається на кілька десятків гектарів і приймав найрізноманітніших душевнохворих — від легких порушень до найважчих випадків. Для інформації, звідси до найближчих слідів цивілізації, не рахуючи ВВХ^[11], тридцять кілометрів.

— Сванессон,— промовила Хлоя.— Відомий тим, що був одним із перших центрів, де у сорокових роках застосовували трансорбітальну лоботомію.

— Ти можеш говорити зрозуміліше? — сказав Ілан.

— Метод, що полягає в проколюванні ножем для коління льоду лобової частки мозку. Ніж вводили крізь кутик ока, щоб перетворити людину на овоч.

— Це дуже заспокоює.

Гадес продовжив:

— Ми будемо грати у найбільшому павільйоні, у тому, куди пацієнти потрапляли і більше ніколи не виходили звідти. Трохи нижче, на озері, є острів, що належав першому директору закладу. Легенда мовить, що з будинку директора, коли вітер віяв із того боку, було чутно моторошні крики, і не можна було розрізнити, належали вони людині чи тварині.

— Дуже мило.

Ілан знав, що Хлоя намагалася зберегти обличчя, не до­зволити себе вразити. Психологічно вона вже давно у грі. Гадес штовхнув інші важкі двері, які ледве відчинились. Вологе дерево розбухло і терлося об підлогу.

— Ілане Дедіссе, Хлоє Сандерс, ласкаво просимо на ваше майбутнє поле гри.