Пазл

44

Коли гра почалась, Хлоя на нього навіть не глянула. Вона швидко обігнала його і зникла у напрямку жіночого крила, коли Ілан підходив до великого вестибюля.

Залізні двері гуділи, гравці розповзлися по лікарні, наче хробаки в гнилому яблуці. Крізь великий овальний вітраж над головним входом проникало трохи світла. Ілан подумав про те, що якби було хоч трохи сонця, то кольори, мабуть, були б неперевершені і досконало контрастували із суворістю цієї будівлі. Йому не вистачало денного світла і тепла.

Він швидко йшов за Ябловські, що прямував до ґрат, які Мокі відмикав напередодні. На його великий подив, високий брюнет відімкнув їх одним зі своїх ключів і замкнув за собою. Помітивши Ілана, що йшов у його бік, той завмер на декілька секунд і дивно на нього подивився.

— Що сталося? — спитав він.

— У Мокі теж був ключ від цих ґрат.

— І що? Думаєш, я його поцупив? Кількість входів на другий поверх не безмежна. У нас неминуче будуть однакові ключі. Якщо побачу товстуна, відправлю його до тебе. Бувай, красунчику.

Він помчав угору, більше не обертаючись. Ілан пішов до сходів, що заглиблювались під землю. Десятком сходинок нижче на нього чекали замкнені ґрати. По той бік приміщення було освітлене, низка лампочок вела ліворуч. Чоловік вставив ключ у замок, і той спрацював. Пролунав дивний скрип. Ілан завагався на кілька секунд і замкнув за собою ґрати на ключ.

Зачинившись таким чином, він частково заспокоївся: тепер без ключа ніхто не зможе захопити його зненацька і, наприклад, прикувати до стільця.

Коридор був вигнутий, викладений цеглою. Він роздвоювався, і права частина не була освітлена. Ілан згадав, що Гадес говорив про величезну підземну мережу…

Він попрямував до світла. Очікував, що буде дуже сиро, але на бетонних стінах і підлозі не було ані найменшого сліду води чи плісняви. Напевно, це через крижаний протяг, що обпікав його обличчя і мчав далі до сходів.

Поки що гравець не побачив жодної камери. Лампи потріскували, одна з них перегоріла, ще одна блимала. Він декілька разів вагався, чи не повернутись назад, почуваючись не дуже впевнено у цьому приміщенні без вікон і дверей. Його уява розгулялась, він візуалізував мертвих пацієнтів, яких виносять на ношах, а потім кладуть на каталки і занурюють у пітьму. Від чого люди помирають у психлікарнях? Від хвороб чи від журби?

Ілан побачив перше приміщення, до якого вели переплетіння шлангів, мідних труб і в якому стояв гігантський чан із пальним. Там також було декілька закритих каністр, наполовину повних, решта були відкриті й валялись на купі. У кутку стояла приперта до стіни дерев’яна шести-семи­метрова драбина.

Далі коридор знов роздвоївся. Стара металева вивіска вказувала на «Архіви» ліворуч і «Морг» праворуч. Обидва коридори були закриті новими ґратами. Вочевидь вони були добудовані організаторами гри. Ілан спробував відімкнути коридор, що вів до архівів, ключем, знайденим у конверті, а потім ключем, що висів у нього на шиї, але безуспішно. Можливо, під час наступного завдання? Тоді він зможе ­дізнатися, чи справді Люка Шардон, божевільний з його сну, та Алексіс Монтень, санітар, мешкали в цій лікарні.

Ґрати від коридору ліворуч відімкнулися без проблем. Ілан знову замкнув їх за собою і продовжив пошуки. Він йшов і йшов уперед, йому здавалось, ніби він просувається всередину гори. Чому доводиться йти так довго, чому морг захований так глибоко?

Нарешті по праву руку з’явилася перша кімната. Вона була схожа на операційний блок. На стелі висів безтіньовий світильник, стіни були облицьовані кахлями білого кольору, що перетворювався на брудно-жовтий, по центру стояв масивний сталевий стіл із двома повздовжніми заглибленнями, у які мали стікати біологічні рідини.

«Кабінет розтинів»,— подумав Ілан, потираючи плечі. Він подумав про те, що це логічно, потрібно мати змогу з’ясувати причину смерті, навіть у психіатричній лікарні. Але дещо привернуло його увагу. Він пройшов уперед і побачив коричневі шкіряні ремені, кінці яких були прикріплені до столу.

Навіщо ремені, якщо пацієнти були вже мертві?

Ілан пригадав слова Мокі: «Я думаю, у минулому тут коїлись страшні речі». Лоботомія, електрошок, а тепер цей моторошний стіл, у тунелі, де ніхто не почує крики. Які моторошні досліди проводили тут, так далеко від циві­лізації, над людьми, які в очах суспільства більше не існували?

Раптом Ілан підскочив. З коридору почувся металевий брязкіт.

Наче хтось зачинив двері.

Він поспішив до дверей і подивився праворуч. Його серце шалено калатало, молодий чоловік відчував кожен його важкий удар.

— Є тут хтось?

Він швидко покрокував назад, дійшов до других ґрат, тих, що поруч із вивіскою «Морг», і став вдивлятися так далеко, як тільки міг, у довгий вигнутий тунель. Він нерухомо стояв там не менше хвилини і переконував себе, що шум, мабуть, лунав згори, посилений специфічною акустикою замкненого простору підземелля.

Він зібрав усю свою сміливість і продовжив пошуки. Він проминув кабінет розтинів, пройшов ще метрів двадцять і через два повороти нарешті дійшов до свого пункту призначення.

В одному з кутків він побачив каталку… Стіна металевих холодильних камер, заввишки така сама, як завширшки… Напевно, всі морги схожі, але все одно було дивно бачити таке місце уві сні й опинитись там наступного ж дня.

Він помітив камеру, тоді спробував заспокоїтись і зосередитись. Його наступне завдання було заховане десь у цьому моторошному місці. Він знайде його і забереться звідси якомога швидше.

Неймовірно, але це місце досі було просякнуте запахом смерті. Ілан відчував його, але не міг визначити точне джерело. Праворуч валялась купа сірих капців і стояли великі кошики для білизни на коліщатках. Він перевернув їх і з від­разою став порпатись у старому вбогому одязі. В одязі, в якому люди віддали Богові душу. В одязі мерців, що дивним чином був схожий на його власний.

Порпаючись у цих речах, він ледь не вирвав. Але нічого особливого не знайшов.

Йому доведеться повідчиняти усі камери для трупів, одну за одною. Ілан швидко порахував: дванадцять дверцят по горизонталі на вісім рядів по вертикалі. Тобто дев’яносто шість камер. До верхніх він не діставав, але в крайньому разі стане ногами на каталку.

Ілан почав знизу зліва. Він зробив вдих, відкрив перші дверцята і потягнув на себе поличку на коліщатках. Здалося, наче з цієї моторошної пащі вирвався слабкий подих. Гравець скривився, зачинив і продовжив операцію із сусідніми дверцятами.

В одній з камер у другому ряду він знайшов лебедя і поклав його до кишені. Далі, а саме у двадцять другій камері — білий пластиковий пакет і коричневий конверт. Задоволений, він почав відкривати пакет. Його шлунок звело судомою.

У пакеті лежали оранжевий комбінезон і полотняний мішок.

Одяг убивці з викруткою.

Позаду нього знову почувся шум. Ілан повернувся і прислухався, завмерши.

Він затамував дихання. Панувала цілковита тиша.

Найважче йому було впоратись із тремтінням рук. Його охопив гнітючий страх. Важко дихаючи, він розкрив конверт. Усередині був лист, новий ключ і шприц, повний прозорої рідини.

Дорогий учаснику!

Ви на правильному шляху, і я припускаю, що Ваша колекція лебедів збільшується щогодини. Знайте: їх тут ще багато — навколо Вас, і вони чекають, коли їх знайдуть.

Часто лікарі бувають надто самовпевнені, вони схильні забувати основні правила безпеки. Ви — розумний пацієнт, що приспав пильність персоналу і зміг поцупити шприц, наповнений сильним снодійним. Один невеликий укол допоможе зробити так, що хтось із Ваших суперників на цілий день випаде зі змагання.

А тепер, підозрюю, Ви б хотіли дізнатися, хто з інших учасників найбільше познущався з Вас, чи не так? Ключ, який Ви тримаєте в руках, відмикає кімнату, у якій Ви знайшли продовольство і перше завдання. Таким чином, у Вас є привілей зайти туди, відкрити конверти та дізнатися перше завдання кожного гравця.

Костюм у пакеті, що був разом із цим конвертом, дозволить Вам діяти, не будучи впізнаним. Тепер Ви стали привидом цієї лікарні. Небезпечним привидом, озброєним потужним снодійним…

Ваше наступне завдання чекає на Вас у Вашій власній скриньці під номером 8.

Нехай щастить.

Віржіль Гадес

Іланові знадобився час, щоб усвідомити прочитане, тому що воно його приголомшило. Знову йдеться про те, щоб порушити тілесну цілісність іншого учасника. Вколоти йому речовину, про яку йому нічого невідомо.

Про це не може бути й мови.

Ілан покрутив у руках полотняний мішок і оранжевий комбінезон. Він чітко пригадав того чоловіка у сяйві фар, серед заметілі, затиснутого між двома копами. Чи означає ця знахідка, що вбивця з викруткою — теж частина гри, а він лише маріонетка? Чи навпаки, Гадес скористався цією випадковою зустріччю, щоб змінити гру? Адже Ілан добре пам’ятав його «привітальну промову»: «Невеликий інцидент, що стався сьогодні в дорозі, підкинув мені декілька додаткових, надзвичайно захопливих ідей, які я спробую втілити протягом ночі».

Але як Гадес міг дістати цей оранжевий комбінезон за такий короткий час? У нього є зв’язки у ВВХ? Урешті-решт Ілан схилився до версії інсценування: ніяких копів там не було, вбивця був одним із цих бісових акторів, а Мокі і Лепренс — спільники «Параної».

Це гра і ще раз гра…

Із цікавості він одягнув мішок на голову. Він міг бачити світло, форми, але чітко не бачив нічого. Було важко дихати, і він одразу відчув себе недобре. Хто намагається змусити його одягти це жахіття? Знявши мішок, він зробив глибокий вдих. Трупний запах здався йому ще сильнішим, ніж коли він прийшов.

По хребту ковзнув протяг.

Ілан різко обернувся, переконаний, що за ним хтось спостерігає. Але нікого не було. Він подивився на камеру і врешті-решт поклав ключ і шприц до кишені. Він не збирається застосовувати шприц, але хай і ніхто інший не скористається ним замість нього.

Він продовжив оглядати решту камер. Можливо, там є ще лебеді?

Він ледь не впав на спину, коли відчинив п’яті дверцята, розташовані на рівні його грудей.

Перед ним опинилися дві сірі підошви. Усю кімнату заповнив запах гниття.

Ілан підніс руку до рота, ранкова кава підступала до горла. Він затримав подих і повністю витягнув шухляду, взявшись за неї обома руками.

Під скрегіт підшипників з’явилась безформна туша. Шухляда застопорилась у кінцевій точці, від чого злегка затремтіли складки жиру на цьому тілі, на якому єдиним одягом були сині трекінгові черевики 46-го розміру.

Це був труп Мокі.

У Ілана вмить виступили сльози на очах. Чорний лебідь лежав на старому пом’ятому аркуші поверх торса, всіяного ранами, з яких витекла темно-червона, майже чорна кров. Дреди були дбайливо складені, нагадуючи страхітливого восьминога.

Жодного сумніву: Гаелю Мокі нанесли багато ударів у шию, тулуб та руки холодною зброєю з дуже тонким кінцем.

Викрутка… Ілан був у цьому впевнений.

І цього разу це була точно не симуляція: груди Мокі не рухались, а на широко розплющених очах була тонка білувата плівка. Ці очі бачили смерть в лице.

Тепер у Ілана не залишилось жодного сумніву: Рей Лепренс теж загинув за жахливих обставин.

У цих стінах блукало чудовисько, і молодий чоловік знав, хто це. Чоловік з викруткою, Люка Шардон, уб’є їх усіх, ­одного за одним. Як зробив це з вісьмома іншими гравцями у гірському притулку.

Ілан схопив аркуш, що лежав на грудях трупа. Він був пожовклий, вочевидь, вирваний із зошита і пом’ятий. Ілан прочитав машинописний текст:

Люка Шардон хіміорезистентний до більшості нейролептиків, що робить завдання персоналу вкрай складним. Зважаючи на його схильність до автодеструкції, за ним знадобиться посилений нагляд.

За словами мого колеги, він майже постійно перебуває у своєму вигаданому світі і лише в рідкісних випадках повертається до реальності. Коли він перебуває у своїй уявній фазі, ніщо в його поведінці не виказує хвороби. Психоз заволодів його життям, снами, соціальною поведінкою. Коли він проявляється, пацієнт здається нормальним, у цьому його парадокс і його небезпечність.

І навпаки, коли психоз відступає і розпочинається фаза повернення до реальності, у пацієнта з’являються спалахи агресії: він вважає медичний персонал переслідувачами, які, за його словами, намагаються спотворити правду, щоб виставити його божевільним. Він поринає у цілковито параноїдальне марення і відмовляється перебувати в лікарні. Сьогодні він напав на санітара.

Пацієнт із палати 27 досі не пам’ятає нічого ні про епізод у притулку, ні про вбивство своєї дівчини. У його голові вона продовжує жити своїм життям. Він вигадує її існування. У нього відсутня межа між реальним та уявним. На цій стадії психічного розладу він — людина, здатна вбити і потім розслідувати це вбивство, щоб знайти винного.

Моє завдання — підвести його до прийняття правди: вбивства вісьмох людей. Це єдиний шанс покращити його стан.

Потрібно знайти вхід, перший ключ, що відчинить двері до його свідомості. Інші ключі з’являться згодом, і ми будемо щоразу сильніше проникати у глиб його психіки.

Для першого разу ми спробуємо електротерапію.

Ілан закляк. Автор цієї доповіді — вочевидь, психіатр — згадував епізод у гірському притулку. Але як це можливо, якщо лікарня була зачинена вже п’ять років, а вбивство вісьмох людей сталося рік тому? Чому вбивця Гаеля Мокі залишив цей текст на тілі жертви?

Приголомшений, Ілан відступив на два кроки і раптом відчув біль, після чого щось холодне потекло по його спині.

Він заверещав і обернувся.

Перед ним стояла постать із порожнім шприцом у руці.

Зір Ілана вже затуманився, все навколо крутилось, але він встиг побачити, що на нападнику був оранжевий комбінезон і мішок на голові. Мішок із двома маленькими отворами, такий же, як у нього.

Ілан простягнув руку, щоб стягнути мішок і відкрити обличчя, що було перед ним. Але ноги підкосилися, і він рухнув на купу одягу мерців.

Його шприц розбився об підлогу, і рідина розлилась у нього на очах.

Після чого настала цілковита темрява.