Пазл

39

Ілан прослизнув під гарячущий душ.

Пекучий біль на шкірі був йому приємний.

Він докрутив кран на максимум, наче намагався змити весь бруд, що накопичився в закутках його свідомості. Навколо нього здіймалась пара, вона малювала завитки, схожі на привидів.

Ілан шукав у них обличчя з минулого, фігури, які могли б відкрити йому доступ до інших зон його роздробленої пам’яті. Шум води, що вдарялась об підлогу, мав гіпнотичну дію, Ілан копав, копав, у саму глибину себе, але пробіли не заповнювались. Магія сну, в якому батько допомагав йому в пошуках, більше не повторювалась.

З роздумів його висмикнув поштовх чийогось тіла об ліву стінку його кабінки. Він побачив під перегородкою дві стопи, які одразу зникли. Ілан закрутив воду і витерся рушником. Тепер він був не сам у цьому великому приміщенні, ще один гравець приймав душ просто поруч із ним. Він енергійно витирав волосся, коли його погляд впав на кран. Збоку темно-синіми прописними літерами була вигравіювана назва виробника. Ілан витер великим пальцем сліди бруду, щоб переконатись, що йому не здалося.

«Гудзон Рід».

Назва човна його батьків, вигравіювана на його корпусі.

Ілан скам’янів, неспроможний одразу усвідомити значення своєї знахідки. Його батьки не могли назвати свою маленьку яхту на честь бренду сантехніки, це було тупо. Випадковість? Неможливо. До того ж — він тільки зараз про це подумав — з якого дива вони б називали її англійським іменем?

Ілан сперся обома долонями об стіну і втягнув голову в плечі. Ще кілька годин тому він був переконаний, що його батько й мати загинули в морі, потім — що вони потрапили в автокатастрофу. Образи поліціянтів, що стукали в його двері тієї ночі повідомити, що вони шукають тіла, змішувались з образами офіцерів, які розповіли йому про ДТП.

Несумісність.

Це вони… Знову і знову вони…

Що пам’ятає він сам, не вичавлюючи із себе спогади? Батьків, що полірують човен. Батьків, що піднімаються на борт, щоб вийти в море на кілька днів. Ілан чітко бачив, як їхній човен стоїть на воді серед інших суден в Онфлері, а батьки з гордістю про нього розповідають. У нього навіть є спогад, як він раз чи двічі піднявся на місток. До речі, раз чи двічі?

«Гудзон Рід».

Він марно намагався відшукати якісь інші спогади, можливо, більш давні. Миті, коли вони втрьох виходили у відкрите море, історії моряків, які йому переповідали батьки, кумедні випадки з риболовлі. Але нічого не пригадувалось. Лише картинки-муляжі.

Їхній клятий човен носив назву марки сантехніки.

Їхній клятий човен існував лише в його голові.

Ілан закусив губи, щоб не завити. Йому промили мозок, у нього забрали його минуле і замінили його фільмом, сфабрикованим від початку до кінця. Його спогади були лише слайдами, навмисне вживленими в його голову.

Іланові більше не було за що зачепитися, він не міг довіряти навіть сам собі. Більше того, він дійшов у своєму аналізі до крайнощів: а якщо Ілан Дедіссе — не той Ілан Дедіссе, якого він знає, а хтось інший? Як у тих шпигунських романах, де герой, якому стерли пам’ять, раптом дізнається, що він здатен вбивати одним ударом кулака і має десяток паспортів.

Він одягнувся в чистий костюм пацієнта і вийшов з ду­шу весь на нервах. Із сусідньої кабінки валили великі клуби пари, удари об перегородки тривали. Над дверима поруч висіли два лікарські халати. Вочевидь, там кохалися Фей з Ябловські.

Ілан причесався перед дзеркалом, дивлячись собі в очі. Тепер він був переконаний. Він не той, ким себе вважав: чоловіком, який щодня їде на заправку, просто намагачись пережити трагедію. Ні, там було щось інше: внутрішній шар, до якого він тільки-тільки починав докопуватись.

У дзеркалі, забризканому дрібними краплями води, з’явилося обличчя Мокі. Гравець із дредами підійшов, тримаючи руки в кишенях блакитних штанів. Він кинув довгий погляд на зайняту душову кабінку, а тоді підійшов до Ілана.

— Через пів години вимкнеться світло. Я маю тобі дещо показати.

— Іди до біса, Мокі. Я точно не маю бажання іти з тобою абикуди. Чому б тобі не поговорити про це з кимось іншим?

— Тому що, не рахуючи Гайгекса, ти здаєшся найбільшим параноїком. І мені це цікаво.

Разом із клубами пари з кабінки виривались приглушені смішки. Мокі на мить відволікся, а тоді підійшов, вигляд у нього був серйозний.

— Ти говорив про список слів, які треба запам’ятати. Про удари струмом щораз вищої напруги. Я тобі вірю, я переконаний, що ти кажеш правду: на тебе хтось полює.

— Без жартів.

Мокі говорив дуже тихо, як часто робив це, прикриваючись шумом води.

— Із цією лікарнею щось нечисто. Я думаю, в минулому тут коїлись страшні речі. І враховуючи, що сталося з тобою, схоже, нічого ще не закінчено. Це місце досі живе, Ілане, і ці стіни приховують жахливі таємниці.

Ілан різко обернувся, він подумав про палату 27 зі свого сну.

— Показуй. Але обіцяю, якщо спробуєш хоч щось проти мене утнути…

— Тобі нема чого боятися, все одно зараз не ігровий час. Ти не розчаруєшся…