Пазл

37

Коли Ілан прийшов, на кухні було п’ятеро. Гайгекс стояв біля раковини, він закотив лівий рукав светра і промивав антисептиком рану на передпліччі. Мокі сидів за столом у товаристві Ябловські, Хлої та Філози. Товстун обгризав піцу «Чотири сири», намагаючись не їсти скоринку. Побачивши Ілана, він спробував підвестись із дурнуватою посмішкою на обличчі.

— А я таки починав хвилюватись. Багацько ж тобі знадобилось часу, хлопче, щоб вийти з…

Ілан кинувся на нього, з великим зусиллям повалив його на бік і намагався відлупцювати. Склянки поперевертались, їжа опинилась на підлозі. Після кількох ударів Мокі швидко опинився зверху, але двох чоловіків розборонили Філоза і Ябловські. Ілан важко дихав, йому знадобився час, щоби прийти до тями. Досі міцно утримуваний Філозою, він грізно ткнув пальцем на Мокі, що підводився, тримаючись за ніс.

— Цей сучий син катував мене струмом!

У дверях з’явилися двоє останніх гравців, Фей та Лепренс, чию увагу привернули крики. У низької брюнетки в лівій ніздрі був шматок вати. Що стосується білявого «серфінгіста», то під розстебнутою сорочкою у нього був оголений торс, а окуляри для зору сиділи на носі.

Мокі витер рот паперовим рушником.

— Я не робив нічого подібного, ти геть здурів,— пробурмотів він.— Цей електричний стілець більше не функціонує, він…

— Припини молоти дурниці! Ти прикував мене до нього, замкнув і залишив самого в цій жахливій кімнаті.

— І що? Це була гра. Збоку від підлокітників були кноп­ки. Ти чудово міг розблокувати браслети, потрібно було лише трохи часу й винахідливості, я в цьому впевнений. До речі, оскільки ти тут, отже, тобі таки вдалося, хіба ні?

Він знизав плечима і спокійно сів.

— Тобі треба заспокоїтись, друже. Щоб я когось катував струмом? Ти правда вважаєш, що я здатен на таку маячню? Навіщо ти брешеш? Що ти намагаєшся зробити? Заплутати нас усіх, так?

Здавалося, Ябловські дивився на Мокі з недовірою, а Філоза скривився з відрази.

— У тебе десь є сліди, опіки? — запитав він.

Хлоя підійшла до Ілана і стала перед ним, щоб спробувати спрямувати його гнів в інше русло. Вона відвела його трохи подалі, до замурованого вікна. Гайгекс не ворушився, дивлячись на свою порожню склянку. Наче йому було байдуже, що відбувається навколо.

— Він має рацію,— сказала Хлоя.— Хто міг таке зробити? Електрошок? Ти усвідомлюєш, що кажеш, Ілане? Як цей стілець може досі функціонувати?

Ілан не слухав її. Він відсунувся вбік.

— Ні, у мене немає опіків, але хтось пропускав струм через моє тіло, зачитавши мені список слів, які потрібно було запам’ятати. І якщо це не Мокі — значить, це точно хтось із вас.

Усі обмінялись поглядами і знизали плечима. Наомі Фей запалила цигарку, спершись об стіну біля входу. Незважаючи на рану в носі, вона здавалася розслабленою.

— Ти все такий же псих, Дедіссе. Псих і повний параноїк. Ніхто не бажає тобі зла, ніхто не стежить за тобою абощо. Два роки тому ти вже був таким, на межі божевілля. Ти вважав, що весь світ змовився проти тебе. І я бачу, що нічого не змінилося.

Вона видихнула хмарку диму в бік коридору.

— Ви з Гайгексом і Сандерс — зграйка невдах. «Параноя» помилилася під час відбору?

Гайгекс ледь зиркнув на неї, заздрісно дивлячись на запальничку у неї в руках. Ілан жестом показав Хлої, що він заспокоївся. Він підійшов до столу.

— Лише одне питання: хто з вас виконав сьогодні своє завдання? Кому вдалося? Скільки чорних лебедів ви назбирали? Можна мені їх побачити?

Ілан по-особливому подивився на Мокі, який не втратив апетиту.

— Спочатку спитай інших,— сказав дредастий гравець.

Ілан причепився до Гайгекса:

— Давай, скажи мені.

Цього разу Гайгекс подивився на нього щиро. Схоже, він знову плакав. Він тільки-но відкрив рота, коли втрутився Ябловські:

— Ніхто не зобов’язаний тобі відповідати.

Високий брюнет у білому халаті сперся кулаками об стіл.

— У нас усіх був надзвичайно моторошний день, хлопче, якщо ти раптом не помітив. Мій халат схожий на ганчірку для підлоги, я не відчуваю ніг, ти навіть не уявляєш, як воно. Здається, ці кляті кроси на розмір менші. Не лише ти граєш і лажаєш на випробуваннях. Наомі здерла собі пів носа через цю брудну занедбану лікарню; Гайгекс порізав передпліччя об цвях, що стирчав у стіні, якщо я правильно зрозумів; а цей Девід Гассельгоф із голим торсом думає, що він на зйомках римейку «Рятувальників Малібу». Тож тепер я б радив тобі заспокоїтись, замість того щоб безпідставно звинувачувати нас.

Він вийшов із-за столу і став між Гайгексом та Іланом.

— Або ти лишаєшся і спокійно їси, або вимітаєшся звідси.

Ілан не відступав.

— А ти, я впевнений, успішно виконав свої завдання,— гаркнув він.— Ти готовий змести все на своєму шляху, щоб досягти мети.

— Ми тут для того і зібрались. Якщо у тебе якісь душевні переживання, тоді ти помилився адресою. Ти завжди можеш відмовитись від участі.

— І як же? Викликати таксі?

Урешті-решт Ілан здався і попрямував до упаковки з водою біля холодильника. Він відкрив одну з пляшок і спорожнив її. Мокі підвівся, витер рот і підійшов до нього.

— Якби я не замкнув тебе, то ти б замкнув мене. Думаєш, я не здогадався про твій задум у кабінеті електрошоку? Я впевнений, ти б зробив це, бо це просто гра. Як сказав Ябловські, ми тут для того і зібрались. Тож не ображайся на мене, бо я зробив те, що мені наказали.

Мокі відкрутив кран на повну потужність і заговорив зовсім тихо.

— Я знаю, що ти хочеш видряпати мені очі, але нам двом треба серйозно поговорити. Я знайшов дещо, що тебе зацікавить. Поговоримо про це трохи згодом, коли тут стане спокійніше.

Він занурив руки під струмінь води, умив обличчя, закрутив кран і відійшов.

Сходивши до туалету, молодий чоловік пішов до ­своєї кімнати, а тим часом кожен займався своїми справами. Гайгекс і Лепренс пішли приймати душ, Філоза замкнувся у своїй кімнаті, решта їли або відпочивали. Дехто намагався з’я­су­вати, на якому етапі у грі були інші, але розмови тривали недовго. Кожен захищав свої знахідки і не хотів викривати свою стратегію.

Розклавши Біблію, карти Таро, хрест та малюнки на ліжку, Ілан узяв ручку і почав писати на звороті плану лікарні. До його кімнати прийшла Хлоя і стала роздивлятись предмети. Вона затремтіла.

— Цей чорний хрест, Ілане. Він схожий на…

— Що?

Вона взяла релігійний предмет.

— Схожий на один із тих хрестів, які якийсь хворий чіп­ляв на двері моєї квартири. Де ти його знайшов?

— В одній з палат. Це розп’яття, на ньому був Христос. Але він… відпав.

Схвильована, Хлоя поклала хрест на місце і почата гортати Біблію. Після чого подивилась на малюнки.

— Схоже на малюнки на стіні у кабінеті арт-терапії. Там є щось цікаве?

Ілан не відповів. Вона нахилилась над його плечем.

— Що це за слова ти записуєш?

— Слова, які мене попросили запам’ятати у кабінеті електрошокової терапії. Як не дивно, деякі пари слів я пригадую зараз, хоча не міг назвати їх тоді, коли було потрібно. Хворий розум. Біле світло. Холодний труп.

Він записував, не зупиняючись.

— Це дуже дивно… Цікаве число. Таємничий батько. Закопаний скарб… Ці пари стосуються батькової мапи. Гадаю, вони намагаються отримати доступ до таємниці моїх батьків. За допомогою мене.

— Ти хочеш сказати, що…

— Так, розгадка десь у мені. Тепер я впевнений, що батько розповів мені, але її стерли з моєї пам’яті. Тепер якісь люди намагаються дістатись до неї, прикриваючись грою.

З виразу обличчя Хлої Ілан зрозумів, що вона налаштована скептично. Він згадав про чорний хрест, але вирішив не говорити і не записувати це. Він торкнувся своїх зап’ясть, дивлячись в одну точку. Зі стривоженим виразом обличчя Хлоя запустила руку у його волосся і трохи помасажувала голову. Він лагідно подивився на неї.

— Хтось із гравців зробив мені боляче, Хлоє. Під кінець струм був такий сильний, що я знепритомнів.

— Це незбагненно. У мене були завдання, які я мала виконати, але там і близько не було подібних знущань. Просто деякі доволі моторошні речі, які слід було зробити, і не завжди у веселих місцях. Для чого б з тобою так чинили? Навіщо комусь прикриватись грою, щоб отримати дослідження твого батька? А ми тоді що тут робимо? Існують значно простіші способи, якби хтось дійсно хотів… Ну, ти розумієш, що я маю на увазі?

— Саме це я й хочу з’ясувати. Я також хочу зрозуміти, чому той, хто завдав мені цих тортур, зайшов так далеко. Він міг мене…

Він не договорив, дивлячись в одну точку. Хлоя поглянула на годинник.

— Покажеш мені цю кімнату?

Ілан кивнув із рішучим поглядом.

— Хороша ідея.