Пазл

31

Вітаю, Ви дійшли до завдання номер 2. Перше було лише розминкою, нічого складного. Тепер ми можемо пере­йти до трохи серйозніших речей.

У Вас у руках два нові ключі. Перший відмикає і замикає кабінет електрошокової терапії. Другий приведе Вас до наступного випробування, ним можна скористатися лише ­після виконання цього.

А ось і нове випробування: Ви, напевно, зрозуміли, що Гаель Мокі — непокірна людина. У психіатричних лікарнях бунтівників потрібно карати задля добра інших пацієнтів й успішного функціонування закладу. Отже, як відповідальний пацієнт ви повинні привести його до кабінету електрошокової терапії, ключ від якого у вас є, пристебнути до крісла браслетами, вийти і замкнути за собою двері. Коли всі ці етапи будуть пройдені, ваше завдання буде виконано. Тоді ви зможете рухатись до третього завдання, яке знайдете у лікарняному морзі, скориставшись другим ключем, який ви отримали.

Нехай щастить.

Віржіль Гадес

Ілан перечитав послання декілька разів і гарячково склав аркуш. Це було безумство, чортівня якась. Прив’язати когось до електричного стільця… Що це означає? У тексті було сказано вийти і замкнути за собою двері. Але що далі буде з Мокі? Як він звільниться? Що з ним станеться?

«Один із вас помре».

Молодий чоловік сперся об стіну, йому потрібно було подумати. Цього разу йшлося не про пошук конвертів чи лебедів, треба було просто напасти на суперника. На людину, яка йому подобалась і щодо якої у нього було хороше передчуття.

Чи всі учасники отримали завдання атакувати одного з інших гравців? Ілан подумав про шприци у «лікарів» і затремтів. Чи здатні Фредерік Ябловські або Наомі Фей вколоти комусь свою загадкову речовину, якщо їх про це попросять? А Хлоя? Він згадав її погляд після прочитання перших завдань.

І хто ті кляті чужинці серед них?

Ілан згадав перший принцип: «Хай би що сталося, нічого з того, що вам доведеться пережити, не є реальністю. Це гра». Ага, прив’язати велетня, як-от Мокі, до крісла фіксації — це просто гра. Так, він сприйме це нормально, навіть посміється: «О, прикольно ти придумав, це нагадує мені американські серіали, де чуваків підсмажують на електричних стільцях, наче сардельки. Завжди хотів спробувати. А ці кнопки можна натискати?»

Однак усе це точно щось означає. Організатори «Параної», напевно, мають якусь свою ціль, приховану мету, окрім як віддати комусь триста тисяч євро.

Можливо, вони проникли до твого дому, коли ти спав. Накачали тебе наркотою і маніпулювали тобою. Вклали тобі в голову сон за участю Люки Шардона — чи то справжнього, чи то підставного пацієнта цієї психлікарні. Потрібно з’ясувати навіщо.

Ілан не знав, що робити. Принаймні він може піти й поглянути на цей кабінет електрошоку, щоб розсіяти туман, який його оточує. Він ще раз прочитав послання, яке було перед ним: «Залиш надію кожен, хто сюди заходить». Знову відсилка до «Божественної комедії», подумав він. Ця фраза була написана на воротах пекла.

Він хотів відійти від стіни, але раптом відчув лютий біль у голові. Його голова наче розривалась на шматки. Він доповз до матраца, затуляючи вуха руками.

Це починалось знову.