Пазл

29

Знахідку виявили Гаель Мокі та Рей Лепренс.

Десь у тій частині, яка являла собою тіло «кажана», ґратами була закрита невелика кімнатка з лінолеумом на підлозі, всередині якої містилися чималі запаси продовольства, вісім скриньок, пронумерованих від 1 до 8, а також додаткова скринька, на якій було написано «Прочитати в першу чергу». У кожній скриньці був коричневий конверт. На жаль, дістатись до них було неможливо.

Повернувся Гайгекс, він сидів, спершись об стіну, напроти ґрат. Його очі блищали, але він витер сльози, одягнув окуляри і вмостився, підтягнувши ноги до тулуба.

— Підозрюю, у цих конвертах наші завдання,— промовила Наомі Фей.

Мокі витріщався на піцу, картоплю, пудинги, упаковки пластівців швидкого приготування, поки Фей уважно оглядала великий навісний замок із шістьма коліщатками.

— Якби ми дісталися туди безпосередньо — це було б надто просто,— сказала вона.— Так… На кожному барабані цифри від 0 до 9 і літери від A до F. Виходить…

— До біса багато можливих комбінацій,— відповів Рей Лепренс.

Він спробував виламати ґрати — даремно.

— Не знаю, чи ви помітили, але тут скрізь ці ґрати, ця лікарня гірша за якусь псарню. І що тепер будемо робити?

— Зараз поміркуємо,— втрутився Ябловські.— Адже саме це ти мав робити, щоб потрапити сюди, хіба ні? Думати? Чи ти залишив свій мозок на столі у хлопця, у якого вкрав його дослідження?

— Припини вже, гаразд? Він не міг приїхати, він надто малий, надто хворий, він досі живе з батьками. Ти можеш уявити, щоб він тусив на баржі або навіть тут? Якщо я виграю, то дам йому трохи грошенят.

— Так-так, ми тобі віримо, Реймонде.

Лепренс знизав плечима. Він роздивлявся замок зблизька, прикладав вухо до металу, прокручуючи коліщатка.

— Система захисту від зламу… А штифти, які зупиняють цифри і літери в потрібній точці, не дають почути звук клацання. Це не дешевка, його неможливо відімкнути, не знаючи комбінації. У когось є ідеї?

— Я думаю, варто почати з дат, ключових слів, усього, що спаде нам на думку,— втрутився Максим Філоза.— Якщо тільки нема інших пропозицій.

— Хороша ідея, Спінозо,— сказав Ябловські.— Спро­буймо.

Поки семеро інших гравців висували свої пропозиції, Гайгекс не розтулив рота. У ритмі спроб минали хвилини, потім години. Почали сипатися образи на адресу Гадеса, цього місця, цього замка; нерви були на межі.

— Гра мала початись о 9 годині, а зараз уже перевалило за полудень,— пробурчав Мокі.— Тепер потрібно думати швидко.

Гравці домовились розійтися по навколишнім приміщенням і пошукати якісь підказки або навіть саму комбінацію, яка могла бути написана десь на видному місці. Гайгекс не поворухнувся, тримаючи в руках свої карти.

Коли Ілан без нічого повернувся до ґрат, то побачив, що Гаель Мокі змайстрував такий собі гак, відірвавши від старого простирадла смужку тканини та прив’язавши до її краю уламок ніжки стільця. Сівши біля ґрат, він почав «рибалити» і зміг витягти дві упаковки макаронів і пакет рису.

— Прикольна кирка,— усміхнувся Ілан.— Принаймні ми не помремо з голоду.

— В усякому разі, не одразу,— додав Філоза, який досі продовжував добирати комбінації.

Він зробив паузу і подмухав на пальці.

— Я колись таке робив, намагався зламати пароль від комп’ютера. На той час це навіть було моєю роботою. Проблема в тому, що тут понад шістнадцять мільйонів можливих комбінацій.

— У тебе калькулятор у голові?

— Скажімо так, я знаюсь на ментальній арифметиці. З раннього дитинства я завжди рахував в умі. Одне я знаю точно: у такий спосіб у нас нічого не вийде. Як завжди у «Параної», десь точно має бути лазівка. Або ж очевидний натяк. Код може бути у нас під носом.

У свої майже тридцять Філософ, як його тепер називав Ябловські, мав гладеньке сяюче обличчя і вольовий погляд. Ілан сів поряд з ним і спробував завести розмову, але Філоза, який саме склав із коліщаток слово «Вмерти», одразу розставив усі крапки над «і»:

— Ми не знайомі, більше того — ми суперники. Я не подарую тобі шанс отримати триста тисяч євро, вони надто потрібні мені самому. Тож для чого нам дружити?

Він більше нічого не додав і продовжив свою марну справу, видихаючи пару і хукаючи на замерзлі пальці. Зліва підійшов Фредерік Ябловські, обійнявшись із Наомі Фей. Ілан змовницьки переглянувся з Мокі.

— Нема чого витріщатися,— сказав високий брюнет.— Ми дослідили адміністративну частину, принаймні декілька кімнат, які були незамкнені.— Він підійшов до Гайгекса.— Усе гаразд? Не перевтомився?

Вінсент Гайгекс затиснув свої карти між ногами, зняв окуляри і почав ретельно протирати скельця шматком замші, який носив у кишені. Ябловські присів і нахилився просто до його обличчя.

— Ти не розмовляєш, ти не рухаєшся, ти бридкіший, ніж сортир на вулиці. Що з тобою не так?

Гайгекс досі не дивився на нього, описуючи своєю ганчіркою маленькі дуже рівні кола. Через деякий час він нарешті відповів:

— Фей і Сандерс надто малі. Але ви, Філоза і я — ми майже одного зросту.

— І що?

— Я вимагаю костюм лікаря. І шприц, що йшов у ком­плекті з ним.

Ябловські розсміявся, і його сміх долинув аж до кінця коридору, поки останні учасники повертались ні з чим.

— А більше ти нічого не хочеш? Правила є правила.

Цього разу Гайгекс подивився йому просто у вічі.

— Я зрозумів, як відімкнути замок, більше двох годин тому. Ви ніколи не здогадаєтесь. І я нічого не скажу, поки не отримаю те, що попросив.

Після його відповіді на долю секунди запало мовчання, а тоді Ябловські підняв його за комір.

Карти Таро посипались на підлогу.

— Чудово, рижику. У мене таке враження, що, по-перше, ти тримаєш нас за ідіотів, а по-друге, ми з тобою не порозумілися. Для чого ти тут? Щоб сунути нам палиці в колеса?

— Облиш його,— сказав Ілан, беручи його за плече.— Немає сенсу розпускати руки.

Ябловські штовхнув суперника до стіни.

— Цей недоумок сміється з нас від самого початку. Чому він нічого не говорить, чорт забирай?

Гайгекс позбирав свої карти, як зробила б дитина, у якої розсипались цукерки, і знову сів. Він знову почав протирати свої окуляри. Мокі підвівся, скривившись, коли піднімав пакети з макаронами та рисом, і показав пальцем на Гайгекса:

— Ти реально гівнюк, хлопче. Так, мене все це задовбало, піду все-таки зварю це на нашій розкішній теплій кухні. Хто зголоднів, ходімо зі мною…

І він пошкандибав геть.

Наомі Фей почала крокувати взад-вперед, склавши руки і дивлячись на Гайгекса. Вона дістала свої карти й уважно їх роздивилась.

— Я помітила, що він увесь час крутить свої карти в руках. Карти, які на даний момент ніяк нам не знадобились. Можливо, це якось пов’язано.

Хлоя подивилася на свої карти, сімки. Вона повертала їх то одним боком, то іншим, поки всі решта марно намагалися переконати Гайгекса сказати потрібну комбінацію. Здавалося, чоловік у квадратних окулярах замкнувся у своїй бульбашці, яку ніхто не міг пробити.

Раптом погляд Фей засяяв. Вона попросила карти Ябловські й роздивилась їх ребра.

— Я здогадалась! Фреде, клич усіх.

Ябловські гукнув у коридор. Коли всі були на місці, Фей пояснила:

— Потрібно дивитись на ребра карт. Придивіться уважніше, там є маленькі позначки, зроблені ручкою. Якщо ми зберемо усі тридцять дві карти у певній послідовності, я впевнена, ми зможемо відтворити повідомлення.

— Ось воно що,— додав Філоза, не випускаючи Гайгекса з поля зору.— Дуже дотепно. Як ти до цього додумався?

Звісно, жодної відповіді він не отримав.

— Обійдемось без карт цього розумово відсталого,— кинув Ябловські.— Хай удавиться. Давайте…

Усі поклали свої карти на підлогу, руки переплелися, складаючи карти так, щоб мітки були з одного боку, одна за одною. Через понад чверть години на двох сантиметрах товщини колоди, незважаючи на відсутність карт Гайгекса, нарешті проявився код.

C A 2 1 0 7.

Ніхто уявлення не мав, що могла означати ця послідовність, але за допомогою неї замок таки відімкнувся. З вуст Мокі вирвалось задоволене рохкання.

— Схоже, ти найкраща,— сказав Ябловські на адресу Фей.

Ілан і Хлоя стримано переглянулись, а Мокі прошепотів Іланові на вухо:

— Б’юся об заклад, що наш улюблений лікар дуже скоро скуштує цей чарівний пірсинг.

— Якщо досі цього не зробив.

Нарешті всі змогли увійти до кімнати. Коли Гайгекс переступав поріг, Ябловські ткнув пальцем йому перед носом.

— Попереджаю тебе по-хорошому: якщо знову почнеш так поводитись, гарантую, що змушу тебе з’їсти твої окуляри разом із цією ганчіркою.

Фей вийшла вперед. Зі скриньки «Прочитати в першу чергу» вона вийняла навісний замок, цього разу на ключі, і лист, який прочитала вголос.

— Будь ласка, дістаньте продукти, прочитайте свої завдання, які містяться у скриньках, що відповідають номерам вашого прибуття (ви їх знаєте), запам’ятайте їх, покладіть назад до скриньок і замкніть ґрати на цей замок. Нехай щастить. Не забувайте: ніхто не має дізнатись про ваше завдання. А тепер останній принцип, номер 3: «Ваші друзі — це ваші вороги. Чи зможете ви виявити чужинця (або чужинців)?».

Вона згорнула лист і поклала його на місце.

— Чужинців? — запитав Лепренс.— Що це означає?

— Мабуть, один або декілька з нас не є справжніми гравцями,— висловив припущення Ілан.— Це пояснило б те, як Гадес та його команда дізнаються, чи виконуємо ми правила, особливо правило не розкривати своїх завдань. Отже, серед нас є стукачі.

— Стукачі на службі «Параної»,— повторив Ябловські.— Пречудово. Хай там як, я до них не належу, це я вам гарантую.

Він по черзі придивився до учасників і затримав погляд на Гайгексі, поки Лепренс узяв пляшки з молоком і підніс їх до камери в кутку кімнати.

— Ми вип’ємо за ваше здоров’я, Віржілю Гадес,— сказав білявий «серфінгіст».— Чорт забирай, я б не відмовився від віскі.

Засміявшись, він пішов.

Усі відклали свої підозри і зайнялись транспортуванням продуктів. Холодильники та морозилки наповнились м’ясом, рибою, замороженими напівфабрикатами, десертами — і взагалі було чим задовольнити шлунок такої людини, як Мокі, на цілий тиждень. Після цього першого успіху посмішки і хороший настрій знову затьмарила новина про чужинців. Чи правду каже «Параноя», чи знову блефує, щоб посіяти тривогу і ще більше розколоти гравців? Мокі це не хвилювало, він жартував і відпускав кпини, тоді як Фей і Хлоя трималися на відстані. Щоразу, коли їхні погляди перетиналися, здавалося, що вони от-от повбивають одна одну.

Після цього кожен став напроти своєї скриньки. Ілан, що стояв напроти номера 8, здивувався, що у Фей був лише номер 4, адже в машині Гадес сказав, що вона прибула в трійці перших. Також дивним було те, що Гайгекс був під номером 1, а одразу за ним Філоза і Мокі, що вже жував печиво.

— Усі читаємо свої завдання і повертаємо конверти через п’ять хвилин,— сказала Фей.— А тоді остаточно замикаємо ці ґрати.

Гравці взяли свої конверти і розійшлись. Ілан усамітнився в сусідній кімнаті, де було два стільці і залишки меблів.

Він з тривогою відкрив свій конверт. У ньому був ключ і аркуш паперу. Читаючи текст, він завис, наче після удару кулаком у скроню.

Лише голос Хлої зміг повернути його до реальності.

— Ти не чуєш, що ми тебе кличемо? — промовила дів­чина.— Давай поспіши, ми повинні скласти все на місце і замкнути ґрати.

Він пильно подивився на Хлою, потім поглянув на камеру, що була просто над нею. Потім підвівся, спробував зловити погляд подруги, але та відвернулась.

— Нам не можна нічого говорити одне одному, Ілане, ти ж знаєш.

Вона пришвидшила крок. Інші учасники чекали біля ґрат, їхні конверти вже були на місці, у маленьких скриньках. Деякі обличчя спохмурніли, Гайгекс тримався ще більше осторонь. На обличчі Філози була легка усмішка. Ілан із хвилюванням увійшов до кімнатки і тремтячою рукою поклав свої аркуші до скриньки номер 8. Коли він вийшов, Наомі Фей почепила замок із ключем на місце кодового замка.

— Усі добре запам’ятали свої завдання? Бо ми більше не зможемо це відімкнути.

Гравці кивнули.

— Тоді я замикаю.

Замок клацнув.

— Усім щасти,— сказав Мокі.

І зник, пішовши до вестибюля. Коридор дуже швидко спорожнів, учасники розійшлись у різних напрямках, у різному темпі.

Хлоя лишилася поруч з Іланом, із планом у руці.

— Побачимось увечері.

— Твоє завдання… Все гаразд?

— Все гаразд. Ми підемо до кінця, так? Ми повинні всіх їх порвати.

Вона побігла і зникла з виду.

Залишившись наодинці, Ілан подивився на ключ, який узяв зі свого конверта. Він поклав його до кишені своїх блакитних штанів і вирушив у напрямку чоловічого крила. Фраза з його першим завданням досі лунала в голові, наче якийсь чоловічий голос промовляв її у нього над вухом.

«Завдання № 1: дослідити палату № 27».