Пазл

50

Душ і обпікаюча вода були наче проносне, що вимиває весь бруд з його думок.

Ілан уже більше години стояв, зачинившись у кабінці, вода хльостала його по шкірі, пар танцював навколо нього, через що було важко дихати. Тут же, приперта до стіни, стояла його велика палиця — вірна супутниця, з якою він більше не розлучався.

Вони прийшли за Мокі та Лепренсом, забрали їх із їхніх кімнат, без сумніву, уві сні, просто у всіх під носом.

Але він не дістанеться Чудовиську.

Раптом він побачив дві босі ступні — пальці виступали за межі кабінки під правою перегородкою. Він різко закрутив крани і схопив свою палицю. У сусідній кабінці голосно шуміла вода.

— Хто там?

— Пес існує, Дедіссе.

Голос бурмотів, ледь чутний через шум води об кахлі. Напевно, співрозмовник притулився губами до перегородки.

— Він існує. Я бачив його після обіду, у вікно на другому поверсі.

Ілану цей голос був знайомий.

— Гайгекс?

— Дідько, замовкніть! Вони нас почують. Хай вода продовжує текти, наче нічого не відбувається.

Це був він. Ілан послухався, тепер по його плечах стікала тепла вода. Ілан підійшов до місця, де виднілися ступні, що злегка переминались на місці.

— Пес був чорно-коричневий, короткошерстий, з великою квадратною мордою,— продовжував власник ступень.

Ілан не пригадував, щоб він давав опис пса, що з’явився за вікном мінівена. Гайгекс справді його бачив, поява тварини не була плодом його уяви.

— Саме так,— відповів він, частково заспокоївшись.— Короткошерстий, чорно-коричневий. Але Ябловські має рацію: чому він не напав на мене, коли я вийшов? І чому не напав на них?

— Досконало видресируваний собака може так поводитись. Переслідувати не нападаючи. Налякати, а тоді різко зникнути, наприклад на поклик ультразвукового свистка.

Ілан подумав кілька секунд.

— Це означає, що хтось віддавав йому команди?

— Можливо. Я не знаю, чого вони від нас хочуть, навіщо вони це роблять. І ви, і я — ми не божевільні, Дедіссе, вони лише намагаються змусити нас так думати. Розмити границі між вигадкою і реальністю, щоб перетворити нас на якихось зомбі, нездатних розрізнити межі реального. Вони використовують гру як привід, щоб нас заплутати. Хто вам сказав, що вони не підсипають наркоту у вашу їжу? Вони всі в змові.

Ілан був здивований ясністю мовлення Гайгекса, який ніколи з ним не розмовляв. Напевно, зараз перед ним Гайгекс-інтелектуал.

— Усі в змові? Наркота в їжі? Ні, ні, мені це здається нісенітницею. Звідки ти можеш це знати?

— Спостерігаю, роблю висновки. Я завжди їм ті продукти, які обираю сам, а ви? Паста була смачна? Дуже люб’язно з боку Філози щодня готувати для всіх, вам так не здається? У вас немає відчуття легкого запаморочення після прийому їжі?

Що більше Ілан міркував, то сильніше йому здавалось, що Гайгекс, можливо, має рацію. Він згадав деформовані обличчя після їжі. І головний біль.

— Що ви думаєте? — продовжив Гайгекс.— Що тип у квадратних окулярах розумово відсталий? Що він прибув сюди першим випадково?

— А чому я маю вірити, що це не ти намагаєшся мною маніпулювати? — відповів Ілан.— Чому я маю вірити, що ти не брешеш теж?

— А навіщо мені брехати? Хай там як, зберігайте ваші відкриття при собі і зробіть так, щоб ми вдвох забралися звідси якомога швидше.

— Відкриття?

— Ті, що ховаються у світлі.

— У світлі? Що ти маєш на увазі? — Ілан почув рівномірний стук об перегородку. Бум, бум, бум. Напевно, Гайгекс тихо бився лобом.

— Щось сталося? — запитав Ілан.

Удари раптом припинились. Після чого голос Гайгекса продовжив:

— Цієї розмови ніколи не було, гаразд?

— Відповідай: що за розмови про світло?

— Не довіряйте нікому. Особливо їй.

— Кому «їй»? Хлої?

— Вона гарно прикидається…

Ілан думав так швидко, як тільки міг.

Гайгекс був тут, просто поряд. Це була нагода спробувати копнути глибше. Тож він почав:

— Я знаю, що це ти спалив усі фотографії з кабінету арт-терапії. Я знаю, що ти так чи інакше пов’язаний із цією лікарнею. Ти вже бував тут — як пацієнт? Імена Люка Шардон та С. Ж. Лоррен тобі про щось говорять? Остання страждала від роздвоєння особистості…

Ілан чекав відповідей на свої питання, але їх не було. Він опустив очі і побачив, що ступні зникли. Він відчинив двері і побачив, як Гайгекс біжить, геть голий. Він звернув у коридор, і через кілька секунд Ілан почув, як грюкнули його двері.

У сусідній кабінці досі текла вода. Ілан закрутив крани і повернувся до своєї кабінки, щоб одягтися, приголомшений словами Гайгекса. Змова проти нього… Наркотики в їжі… Чоловік у квадратних окулярах перегинав палицю, у нього чергувались фази просвітління і фази марення.

Одягнувшись у чистий костюм пацієнта — цивільний одяг був досі вологий, він вийшов у коридор. На годиннику майже 22:30, двері всіх кімнат зачинені. Із кімнати Фей було чутно стогін — схоже, вони з Ябловські кохалися. Ілан підійшов до кімнати Гайгекса і тихо постукав, рішуче налаштований прояснити деякі моменти їхньої розмови. Він знову почув ритмічні удари головою об щось тверде. Тоді він повернув ручку, але двері були замкнені.

— Чорт забирай, відчини,— пробурмотів він.— Що з тобою не так?

— Іди до біса!

І більше нічого. Ілан зрозумів, що Гайгекс марить, що інший він — той, що хамив і «тикав»,— мабуть, вийшов на поверхню і знову змушував його мовчати. Хоч би що він зробив чи сказав, Ілан знав, що їхнього діалогу в душі ніколи не існувало.

Він дістав ключ, відчинив свої двері, увімкнув світло і замкнувся на два оберти.

Під його двері був просунутий відірваний шматочок плану лікарні. Заінтригований, Ілан підняв його і перевернув зворотнім боком. Посередині папірця був неакуратний малюнок веселки, зроблений нашвидкуруч простим олівцем. А прямо під ним були з точністю переписані числа з батькової мапи: 440, 425, 485, 735. Вони були розташовані в такій же послідовності.

Ілан поклав аркуш поруч з оригіналом на ліжко. Зважаючи на те, що сталося у душовій, він знав лише одну людину, яка могла намалювати цей ескіз: загадковий Гайгекс. Цей дивний чоловік тримав у руках оригінал мапи лише секунд десять, але, можливо, розгадав частину загадки.

Який зв’язок може бути між веселкою та числами? Поки Ілан розмірковував і шукав зв’язок, йому раптом пригадалась одна фраза, сказана Гайгексом у душі: «Відкриття ховаються у світлі».

Світло.

— Це ж неможливо…— тихо пробурмотів він.

Його вмить охопило хвилювання. Він схопив ручку і записав, наче боявся забути: «Довжина хвиль!».

Його батько був дослідником і, цілком логічно, побудував свою загадку на тому, що любив понад усе: на науці. Як Ілан не подумав про це раніше? Він дуже чітко пригадав уроки фізики. Видиме світло складається із сукупності довжин хвиль, які здатне розрізнити людське око, від 380 до 740 мільярдних метра. Проходячи крізь призму, утворену, наприклад, краплями води, це світло виходить у формі кольорових смужок, кожна смужка відповідає точній довжині хвилі: знаменита веселка.

Наприклад, із суто фізичної точки зору, червоний колір відповідає діапазону довжини хвиль від 620 до 740 мільярдних метра, або нанометрів.

Ілан розглядав числа внизу мапи. Одне з чисел належало до цього діапазону: 735 нанометрів. Темний відтінок червоного — це ж вишневий промінь веселки!

Дивні числа справді ховають у собі кольори.

Може, в Ілана і були провали в пам’яті, але уроки на тему світла та довжину хвиль, що відповідає кольорам веселки, він пам’ятав досконало.

Він уважно занотував кольори цієї дивної веселки, намальованої батьком: два темні відтінки синього, близькі до фіо­летового, які ще залишалось визначити (один з них, можливо, індиго), відтінок блакитного і вишневий. Ілан знав, що фіолетовий колір відповідає довжині хвилі 380–440 нано­метрів, синій колір — 440–480 нанометрів, блакитний — 480–500 нанометрів.

Він написав на папірці Гайгекса:

440 → Відтінок синього (ультрамарин, кобальтовий, сап­фіровий?)

425 → Індиго

485 → Відтінок блакитного (ясно-лазуровий?)

735 → Вишневий

Ілан підсумував: отже, його батько написав числа, щоб замаскувати назви кольорів на дивній веселці, яку він намалював. Він згадав про внутрішнього Ілана, який змінив послідовність чисел. Тож він переробив свою табличку з урахуванням свого спогаду:

485 → Відтінок блакитного (ясно-лазуровий?)

440 → Відтінок синього (ультрамарин, кобальтовий, сап­фіровий?)

425 → Індиго

735 → Вишневий

Потім, міркуючи далі, скориставшись підказкою у вигляді великої літери у слові «Хаос», він узяв перші букви всіх назв кольорів і розташував їх у ряд:

Я_ІВ

Тепер він зрозумів, який останній колір. Це був кобальтовий.

Ілан протяжно вдоволено зітхнув: код, зашифрований за цією послідовністю чисел, був «ЯКІВ».

Але в кінцевому рахунку він зрозумів, що це йому не надто допомогло. Він не знав ніякого Якова, ні серед друзів, ні серед знайомих. Якийсь знайомий батьків, з яким слід зв’язатися? Якесь особливе місце? Значень може бути так багато. І зрештою, він досі не зрозумів, що означають ці загадкові Н, перед кожним числом, що тепер перетворилось на літеру.

H Я

H К

H І

H В

Яків, Яків… Ілан уважно роздивився малюнок батька, з його озером, горами, дивною точкою огляду, розташованою на висоті. Маленький острівець, ліворуч на обширі води. Усе повинно мати якесь значення, пояснення, логіку. Але скільки він не шукав, таємниця залишалась непорушною. Може, його розум притупився і він більше не бачить те, що слід побачити?

Але принаймні тепер у нього був перший ключ: той самий Яків.

У нього виникла ідея. Він відірвав маленький шматочок паперу, написав на ньому зверху свої здогадки і просунув папірець під двері Гайгекса. Потім повернувся до своєї кімнати і замкнувся всередині. Окрім цієї несподіваної та неочікуваної розгадки, його турбували ще два питання. Перше: якщо Гайгекс такий розумний, чому б Гадесові не використати його для розв’язання загадки? Можливо, він уже намагався, але безуспішно? Друге: отже, внутрішній Ілан справді володів розгадкою. Він більше не мав жодного сумніву, що цей інший він — це точно він сам у минулому. Що означало, що він справді жив у маленькому скромному будиночку разом з батьками, напроти заводу «Кристом». Можливо, батько там навіть працював, у дослідницькому центрі чи щось у цьому роді.

Ілан заплющив очі і спробував згадати, але його пам’ять була щільно закрита. У його голові все суттєво пошкоджено.

«Вони споганили твої спогади».

Знову ті самі питання: хто і навіщо? Що Гадес хоче в них знайти? Ілан не міг усидіти на місці, було пізно, а зімкнути очей він не зможе. Він думав про розмову з Гайгексом: пес існує. А якщо існує він, тоді маленькі вогники в кінці правого крила існують також. Можливо, там ховаються усі відповіді. Дістатися туди зсередини лікарні немає ніякої можливості, усі проходи заблоковані ґратами.

Але проникнути до нижньої кімнати з вулиці…

Ілан змайстрував собі нову зброю, значно ефективнішу, ніж палиця. Він узяв залізний прут, обгорнув кінець тканиною з порваного простирадла, всередину якої насипав битого скла. Такою штукою б’ють лише раз, ніколи двічі. Якщо пес з’явиться…

Через двадцять хвилин Ілан вилазив через розбите вікно, не попередивши нікого, з новим смолоскипом в одній руці та саморобною зброєю в іншій.

Тепер він точно знав одне: зовні було значно безпечніше, ніж усередині.