Пазл

36

Ілан підскочив.

Йому знадобилось декілька секунд, щоб усвідомити, де він: лежить на підлозі поряд з електричним стільцем. Біблія, карти Таро, розп’яття та малюнки, взяті з палати 27, розкидані поруч. Христос був відірваний від хреста і валявся у кутку, розбитий на шматки.

Він ледве підвівся, досі похитуючись. У коридорі вила сирена. Ілан не міг отямитись: він зараз спав? Це було справді дивно, бо у нього не було відчуття, що він прокинувся.

Він торкнувся своєї голови. Усі образи, звуки та запахи досі були всередині, у нього в голові, наче це був не просто сон, а скоріше спогади. Подорож у глибину самого себе.

Так, він досі чітко бачить стіни моргу, два столи, він пам’ятає, як якийсь чоловік підняв простирадла і як він, Ілан Дедіссе, ідентифікував обличчя своїх батьків. Більше жодних сумнівів: тепер Ілан був упевнений, що колись він упізнав на сталевих столах своїх батька та матір.

Цей спогад був захований глибоко у його пам’яті, а тепер знову опинився на поверхні.

Молодий чоловік мав подивитися правді у вічі: їхні тіла знайшли. Їм зробили розтин і, мабуть, поховали. Але чому тоді Ілан не пам’ятав цього до сьогоднішнього дня? Навіщо з його пам’яті стерли ці спогади і змусили його думати, що їх забрав шторм?

Ілан ще більше примружив очі. Він почув удалині церковні дзвони. Люди в чорному одязі сидять на лавах напроти двох трун. Поховання… Молодий чоловік відчував спротив у думках, щось потужне, що заважало йому докопатися до правди.

Він продовжував думати про цю суміш вигадок і спогадів, про цей неймовірний фільм, який щойно розгорнувся у його голові. Він знову чітко побачив столи, тіла. Трупи його батьків зовсім не були схожі на потопельників. Мати була одягнена у вечірнє вбрання, як і батько, тоді як, виходячи в море, вони одягались значно простіше. А що вже казати про уламки скла на їхніх обличчях? Цей чорний слід на батьковому торсі?

Наче від паску безпеки…

Тоді Ілан почув кришталевий низький чоловічий голос: «Ваша мати вилетіла через лобове скло, а батькові відрубало ноги листом металу».

Його батьки не потонули під час шторму, а загинули в автокатастрофі.

Заціпенілий, шокований, він продовжив свої внутрішні пошуки, він хотів глибше прокопати нору у своєму минулому, скористатися пробоїною, зробленою цим дивним сном. Навіть не сном, а якимось збоєм у свідомості. Двоє копів і судмедексперт продовжували нескінченно виходити з кімнати, щоразу промовляючи ту саму фразу: «Ми відвеземо вас додому». Секундна стрілка настінного годинника іноді рухалась у зворотному напрямку, час сповільнювався, а потім пришвидшувався. У Ілана виникла асоціація з пластинкою, яку заїло. Що означає цей збій? До чого в темних ділянках пам’яті намагається дістатися його розум? За що у його голові б’ються цієї миті свідомість і несвідоме?

Тепер він був переконаний: батькові таємниці заховані в ньому. Якась частинка його знає, що означає зашифрована мапа, але ця інформація глибоко захована, можливо, доступ до неї вже втрачено, бо нейронні зв’язки зруйновані.

«Вони споганили твої спогади».

Ілан підняв погляд на камеру. Вони спостерігають за ним просто цієї миті. Вони. Ті, що підсмажили його мозок. Скільки їх там зараз аналізує його реакції за своїми пультами? Наскільки далеко готові зайти ці виродки, щоб він урешті-решт пригадав значення зашифрованого послання і відкрив його їм? Що означає цей маскарад з іншими гравцями? Чому їх теж у це втягнули? Чи є тут якийсь зв’язок, який потрібно виявити? Щось спільне, що пролило б світло на всю цю історію?

Він опанував себе, він повинен старатися нічого не виказати перед камерою. Не показувати, що він знає, адже він заприсягнувся батькові. Просто гніватись. Ілан був розлючений на тих, хто катував його струмом. На Гадеса та його «Параною».

Час повертатись до реальності.

Він подивився на стілець і потер зап’ястя: ні болю, ні синців. Залізні браслети були розблоковані. Хто його звільнив і поклав на підлогу? Він порився в кишенях: жодного сліду чорного лебедя з відламаним дзьобом. Недопалок, розтоптаний Мокі, теж зник.

Розлючений, він нахилився, щоб позбирати речі, які взяв у палаті № 27, і поскладав їх до своїх великих кишень. Навіщо було нищити релігійний символ? Ілан рушив до виходу і повернув ручку.

Двері були незамкнені. Ілан відчув величезне полегшення.

Він пішов у напрямку їхньої житлової частини. Його катували струмом, у нього було бажання втекти, та проте щось глибоко всередині нього спонукало його залишитись у цій психлікарні.

Залишитись, щоб дотримати слова, даного привидові батька.

З’ясувати правду та знайти тих, хто споганив його спогади.

Виродків, які, судячи з усього, ховаються у цій божевільні.