Присмак волі

Знову разом

Розташувавшись поблизу річки Клебань і забувши про відпочинок, стали заготовляти заряди та стріли для нового бою. Ближче до вечора все владналось, і кухарі стали всіх згукувати до вечері. Про двох своїх товаришів вістей не було, і тому справили тризну по убієнних у цій битві та згадали добрим словом десятника Петра.

Уранці в таборі вже збирали похоронні гурти з обозних, а полонених поляків повели до замку, щоб ті довкола нього поховали своїх забитих товаришів.

Макар Пилипенко вирішив дізнатися, де зараз вигоюється Петро Гусак, отримати вказівки про наступні дії десятки, яку ще треба поповнювати трьома молодцями. Андрій та Санько спробували відшукати Івана Ярового, тож стали розпитувати, де він зараз. Через деякий час таки знайшли Самарський курінь, і на їхню радість побачили Івана, живого та неушкодженого. Він сидів на колоді та набивав заряди до ладівниці.

— Здоров був, Іване! З перемогою тебе! — привіталися хлопці.

Яровий подав їм по черзі руку. Побачивши Івана не в доброму гуморі, Андрій стривожено запитав у нього:

— Чому ти, друже, такий невеселий?

Іван нахилив голову, тихо промовив:

— Цієї ночі багато наших, самарських, полягло... Ми йшли просто на ворота, там майже половина й залишилася лежати...

— А як ти?.. Навіть не поранений... — промовив Санько.

Іван відповів на це:

— Мене після отого клятого поранення позаду поставили зброю заряджати, от я й лишився...

Хлопці скинули шапки, засумували за своїми земляками. А потім Підлужний звернувся до Івана:

— Мабуть, ще нескоро ми на передньому краї воюватимемо... Давай, Іване, переходь до нас. Нам троє хлопців потрібні, та й десятник поранений...

Яровий уже веселіше подивився на своїх друзів і кивнув головою на знак згоди.

— От ми Макарові й скажемо, щоб тебе до нас приписав! — зрадів Санько, і всі посміхнулися.

Трохи ще поговорили та стали збиратися до себе. Незабаром мав прийти Макар, тож буде відома їхня подальша доля.

До їхнього намету вже повернувся Макар, і по виразу його обличчя хлопці зрозуміли, що не все так погано в їхній десятці. Макар розповів, що Петро Гусак поранений ударом по спині, проте його поріз уже добре зашили і вигоюють травами козацькі знахарі. Петро говорив, що через тиждень прийде, а от двоє козаків з десятки не повернуться ніколи — полягли вночі при взятті фортеці. Підлужний опустив голову, він чомусь подумав, що тут є і його провина...

Тепер настав час замовити слово за Івана. Андрій і двоє його друзів звернулись до десятника:

— У нас, пане Макаре, товариш після поранення повернувся. Петро обіцяв його взяти... Тертий козак. Ми четверо під Корсунем стояли. Не підведе...

Макар уважно поглянув на друзів і дав згоду:

— Якщо Петро Гусак обіцяв узяти, то я не проти. Підемо завтра до його куреня, заберемо. Разом будете.

Уранці Андрій з десятником Макаром та Саньком Голотою вирушили до Самарського куреня. Зустрілися з сотником, і Макар від імені Івана Ганжі запропонував передати козака Івана Ярового до особливої ланки полку. Довго вмовляти не довелося, та й Іван уже був зібраний, стояв з мішком за спиною. Підійшли всі до Василя Рівного, вшанували його увагою і поспішили до свого намету. Тут же підійшли ще декілька козаків, що відзначилися своїм хистом та вмінням. Знову їх разом з Макаром було одинадцятеро козаків, готових до незвичайних задумів Івана Ганжі...