Присмак волі

Лазня під горою

Наступного ранку побіля наметів уже носився Петро Гусак, скликаючи козацьких десятників. Підлужний зрозумів, що на цьому їхній відпочинок закінчився, і, передавши чергування біля комина Олегу Капелюжному, вийшов з намету вмитися пухким снігом, що під ранок тихо ліг на землю.

Звідусіль долинав сміх, а подекуди й лайка, коли двоє або троє хлопців накидалися на одного і вмивали снігом, аби той швидше очунявся від сну. Через короткий час Андрій із Яремою вже навідалися до коней і, залишившись задоволеними їхнім станом, поспішили до гурту, де чекали появи старших.

Один за одним підходили десятники і запросили всіх розміститися в наметах для важливої розмови. Швидко зібралась у тісному наметі вся десятка Макара Пилипенка, і він почав розповідати, що їм належить таємно охороняти Хмельницького під час його перебування у Києві. Сотня підпорядковується Лаврінові Капусті, який відповідає за життя гетьмана. Десятник трохи помовчав та, уважно оглянувши всіх, додав:

— Виходить так: збережемо Богдана від таємних і відкритих ворогів, то і ми поживемо ще!

Козаки сиділи тихо, ані пари з вуст, а Макар продовжував:

— Полк Богдана чатуватиме побіля гетьмана, а ми будемо посеред людей, пильнуватимемо проти усілякого зазіхання...

Не розуміючи суті, присутні загуділи, як бджоли у вулику, проте Пилипенко заспокоюючим помахом руки припинив непотрібні перемови:

— Сьогодні нам підвезуть потрібну вдяганку... Будемо схожі і на посполитих, і на міщан. У обідню пору по два десятки чергою — до лазні... Від нас не повинно смердіти, як від «кожушаних шапок».

Почувши це, козаки схвально загомоніли.

— Хто вміє столярувати, змайструють біля намету комірчину з обаполків. Будемо там зберігати вбрання, щоб не запахтити його чадом, а то від вас носи відвертатимуть і швидко розкусять, що ви за одні! — продовжував Пилипенко.

Тепер багатьом ставало зрозумілим, як воно буде. А Макар став напучувати Капелюжного, щоби всіх патлатих «обпатрав» під київських гультіпак, а бороданям звелів поголити свої похідні бороди. Серед козаків піднявся гвалт. Одні наполягали, щоб не чіпали бороди, інші прохали дозволити брати у місто шаблі. А деякі цікавилися, чи залишиться у них після всього ота вдяганка від Богдана... Макар Пилипенко, знаючи козацьку вдачу, чекав, поки закінчиться цей шарварок, а коли козаки втихомирилися, ще раз суворо попередив:

— Треба, щоб ви зовні нічим не відрізнялися від місцевого люду... Необхідно поміняти білизну та випрати поношену. Брати дозволено лише пістолі та ножі! Хто ще не второпав?

Усі нарешті замовкли.

До лазні пішли разом із сусідньою десяткою, якою керував Василь Чепіга, сухорлявий доброзичливий козак, високий на зріст, зі здібностями характерника. Говорили, що замолоду він ніколи не носив вусів. Та зате вдача у нього була справді козацька. У сутичках бився з ворогом польською шаблею, а своя, козацька, висіла, як усі говорили, про запас. Хлопці з його десятки розповідали, що при зустрічній січі Чепіга якимось дивом звалював вершника з коня задовго до зустрічі з ним у двобої. Під Замостям його десятку вороги відтіснили від сотні. Їх оточили не менше ніж тридцять драгунів, але Чепіга вирятував своїх: з несамовитим ревінням за короткий проміжок часу посік до десятка драгунів. Тоді хлопці, всі до одного, разом із ним вирвалися живими зі смертельної пастки. Після того випадку його боялися розгнівати, з острахом поглядаючи на здоровенні засушені п’ятірні та довгу польську шаблю...

До лазні йти було недалечко. Розмістилася вона під горою, поряд із джерельцем, яке витікало з каміння десь поблизу. Побіля лазні люди зробили маленьке озерце, в якому навіть узимку не замерзала вода. Добре напарившись, охочі до купання вибігали з лазні і шубовстали у воду, здіймали лемент довкола гори. Отож, ще на досить великій відстані від лазні всі почули характерні крики козаків, які завітали туди першими.

Макар Пилипенко погукав до себе Андрія і запросив їх з Яремою митися разом із ним та з Василем Чепігою, при цьому додав:

— Ми з тобою, Підлужний, уже були голодранцями у Хмільнику, а тепер будемо голозадими.

Усі посміялися з Макарового жарту і стали роздягатися у прибудованому захистку побіля причілка лазні. Тут же був і вхід, з якого валував пар, змішаний з димом, а у кутку двоє хвацьких чоловіків кидали в піч довжелезні обрубки, які зникали в череві печі.

Усі четверо козаків хутко скинули із себе одіж і, тримаючи по шматку лляної тканини, якою прикривали чоловічі причандали, майже наосліп зайшли до лазні. Швидко знайшли дзбани та коряки і стали набирати гарячу воду з казанів, що стояли на череві печі. Піч виходила довгим своїм краєм із захистку, де закидали обрубки в лазню. У величезні казани підносили воду молоді парубки, виливали і сміялися, позираючи на оголених козаків.

Від печі пашіло жаром, і четвірка вояків знайшла собі місце поближче до дверей. Для тих, хто бажав натирати тіло глиною, просто на долівці, в кутку, лежала купа рудої глини. Хлопці брали її у пригорщі і терли один одного по спинах лляними шматками тканини. Гамір стояв неймовірний, кожен з неабияким завзяттям очищався від бруду, та коли хтось не витримував таких натирань, то лаяв своїх помічників або періщив їх шматками тканини.

Підлужний узявся шмугляти Василя Чепігу. Коли став натирати глиною спину, побачив, що вона в нього вся у згоїнах. Василь зрозумів, що Андрій завагався, і закричав до нього:

— Хутчіше, Андрію, натирай! Давно то було, зажило вже, як на собаці!

Тут у суцільній завісі пари неможливо було признати, де чиї козаки, і Андрій із Яремою, ні на що не звертаючи уваги, із задоволенням шмугляли спини десятників, що ті аж вигиналися від надмірної старанності.

Дійшла черга ідо хлопців, і тепер їм було непереливки. Василь своїми ручищами так відтирав Підлужного, що він не витримав і закричав:

— Та, пане Василю, ви мені ребра покалічите! А я хлопець молодий!..

Чепіга зареготав, проте став тихіше шмугляти спину, а коли упорався, ляснув Андрія по сідниці шматком тканини і наказним голосом крикнув:

— А зараз усі у воду! Швидко!

Хлопці зірвалися з полу, і вся четвірка подалася, блимаючи сідницями, до пройми лазні, що виводила до озерця. Відкинувши полог, опинилися на обледенілому настилі і, не встигши оговтатись, шубовснули у крижану воду, безладно метляючи руками.

Андрій, не пам’ятаючи себе, кричав на весь голос, проте нічого не чув, бо поруч виринали з води інші пірнальники і його голос тонув у загальному гвалті. Хапаючи повітря, він раз у раз занурювався, і коли вже не відчував нестерпні холодні колючки по всьому тілу, став пробиратися до східців крізь тіла волаючих купальників. Прожогом заскочив до лазні і, схопивши коряк, набирав гарячу воду та поливав себе. Поряд опинилися друзі й поспіхом робили те ж саме.

Коли ватагою йшли із лазні, від хлопців сходила пара, як з киплячого казана, а вже регіт такий стояв, що й ворони зривалися з дерев та летіли подалі від гріха.

Повернувшись із лазні, побачили чималу кількість різноманітного одягу, що лежав просто на снігу перед їхніми наметами. Пилипенко з Чепігою призначили помічників до себе і стали підбирати вбрання для козаків.

Нелегкою це було справою, чимало козаків не знали, як правильно одягати різні там гаптовані кунтуші з гачками та зав’язками, каптани, дублянки, кучми з хутра — натягали задом наперед. Крім гвалту тут було ще й багато незгоди. Двоє друзів сперечалися, кому з них дістанеться кожух, покритий тканиною, а кому — свита. Один із козаків, примірявши кобеняк, хотів відірвати від нього каптур, щоб краще було видно високу смушеву шапку. Поміж одягу попадалося і жіноче вбрання, і коли козаки жартома натягали його на себе, Пилипенко, сердячись, відбирав і жбурляв убік.

Зрештою вдалося підібрати одяг для всіх, і козаки стали втихомирюватись і вже хизувались один перед одним незвичною одежиною.

Андрію з Яремою дістались добротні кожухи, та ще й по смушевій кучмі, Андрію — сива, яка пасувала до його синіх очей, а Яремі — чорна. А Макар уже вкотре навчав своїх козаків, щоб верхній одяг тримали у нашвидкуруч збудованій комірчині.

Настав час обідати, і всім було дозволено відпочити та привести до ладу отримані обновки.

Перед настанням сутінок сотню швидко зібрали біля конюшні, і полковник Лаврін Капуста став розповідати козакам, як вони мають поводитися при зустрічах Хмельницького з людом, слухачами духовної школи Петра Могили та при зачитуванні листа разом із київським війтом. Питаннями полковника не засипали, а коли він закінчив і, обвівши сотню важким поглядом, запитав: «Усім зрозуміло, що життя ваше пов’язане з Богдановим?..» — від козаків не почулося жодного заперечення.

Після промови полковник разом із Петром Гусаком став обходити козацькі ряди і, помічаючи на козаках якісь недоречності з одягом, поправляв. Завершивши обхід, залишився задоволеним, бо, вирівнявши каптур на крайньому в ряду хлопцеві, посміхнувся, примовляючи жартома:

— Дивіться, щоб посполитими не зробилися через цю одіж!

У всіх відлягло від серця. Ураз змінився на лиці Петро Гусак, і від його збентеження не залишилось і сліду, а по рядах прокотився гул вдоволення.

До вечора хлопці походжали по табору, обношуючи одежу, а потім переодягалися і, розмістивши її в комірчині, заходили до курних наметів. Андрій підсів до Макара Пилипенка, який відпочивав у кутку, і завів розмову:

— Десятнику Макаре, що то у пана Василя спина вся в згоїнах? Невже попадав у лапи до ляхів?

Макар насупився і хотів було відпровадити Андрія від себе, але, побачивши в його очах крім цікавості ще й співчуття, невдоволено пробурмотів:

— Та присядь ближче, розповім... Чепіга з дитинства працював на пана, а своїх батьків навіть не пам’ятав. Виріс при панові разом з його донькою, а коли прийшли юнацькі роки, вони покохалися. Про ті стосунки дізнався пан Можаровський і звелів забити Василя до смерті. Служники такі діяли. Василя вже, як вони гадали, мертвого відвезли за село і кинули у провалля. А там його знайшла бабця та й виходила травами. Одужував він дуже довго, а коли відчув у собі силу, не довго думаючи, опинився на Січі. Там ми з ним і потоваришували.

Закінчивши розповідь, десятник роззирнувся, гримнув на своїх козаків:

— Зараз спати всім! Завтра ловити ґав не буде коли!

Андрій, зрозумівши, що це стосується і його, піднявся з краю полу і став влаштовуватися спати побіля Яреми.