Присмак волі

Настанови виживання

Обдивившись усе довкола, Санько жваво запропонував:

— Давайте я ваші луки погляну та стріли до них... Щось не второпаю, як з такого лука можна вполювати дичину.

І хлопці кинулися у закамарки витягати свою зброю.

Санько відклав, щоб привести до ладу, тільки два луки, а решту запропонував хлопцям використовувати для залякування недругів.

Дітлахи обсіли козака з різних боків і з цікавістю дивились, як Санько, виклавши з мішка свій реманент, став міняти тятиву і виправляти півколо лука. Через невеликий проміжок часу він подав лук Климові. Той, взявши зброю в руки, потягнув тятиву, і вона пружно забриніла.

— Санько, та я тепер дістану усякого звіра! — радісно вигукнув Клим.

— Не дістанеш, хлопче... Я тобі ще покажу, як стріли готувати. Пошли когось за рівними гілочками терну чи лози, — посміхнувшись, мовив Санько.

Доки ходили за гілочками, другий лук уже також бринів пружною силою. Нарізавши однакових гілочок, Голота під пильним поглядом хлопців став готувати стріли. Вони з-під ножа Санька виходили такими рівненькими, гнучкими.

— Пам’ятайте, хлопці, від першого пострілу залежить твоє життя або товариша, тому зброя має бути бездоганною, — повчав Санько, і хлопці з розумінням кивали головами.

Швидко повставляв пір’їни, а коли справа дійшла до прилаштування вістря, Санькові не сподобались шматочки залізяччя. Відібравши декілька, він наказав хлопцям точити об каміння, доки не будуть загострені кінці.

— А де ваші списи? — уже суворіше запитав Санько.

Хлопці, перезирнувшись, покрутили головами.

— Швидко відшукайте рівні гілки, аршинів зо три довжиною, щоб були вищі за людський зріст, — дав доручення бувалий у бувальцях козак. — Та знайдіть загострене каміння, — крикнув їм услід.

А ті вже поспішали до виходу із землянки.

— За вістря можуть слугувати і цвяхи, видерті зі спалених хат, — далі повчав Санько.

Коли вже йому подали готовий наконечник, він, розчепивши гілку, заклав його і міцно примотав дратвою.

— Одна гарна стріла вб’є навіть вовка, а в кабана і не стріляйте, бо повернеться — розірве когось на шматки! — зауважив Санько і запропонував вийти надвір.

Побіля землянки вже стояли інші діти, а також парубки та декілька дорослих жінок. Коли мешканці землянки з їхнім гостем вийшли надвір, поміж присутніми пішов шепіт:

— Справжній козак! Цей покаже!..

Санько Голота привітно махнув усім правицею і звернувся до людей, які очікували від нього якогось дива:

— Люди, ніхто нам не допоможе! Робіть зброю та вбивайте ваших ворогів, немов вовків.

Підібрав на землі чималий обапіл та подав Климові, промовивши:

— Постав, друже, кроків за сорок... Он там, побіля того похиленого деревця.

Клим спритно відтягнув обапіл та притулив до дерева. Санько, вправно тримаючи лук, приладнав стрілу і, натягнувши тятиву, випустив. Стріла вп’ялася в обгорілий обапіл на глибину долоні, і Клим побіг, щоб витягти її. Доклав чимало зусиль, але даремно. Принесли сокиру, і, розщепивши дерево, Клим нарешті витягнув стрілу.

— Добре ввійшла в дерево... От би й мені так навчитися цілитись, я не підвів би нікого... — сказав Клим, подаючи неушкоджену стрілу Санькові.

Козак передав лук Климові і показав, як треба без помилок прицілюватися та, затамувавши подих, випускати стрілу. Клим виправдав очікування охочих поспостерігати... Стріла потрапила в обапіл, тільки вдарила нижче.

— Буде з тебе добрий вояка та мисливець! — радо сказав Санько і доброзичливо поплескав хлопчину по плечу.

Принесли довгі палі, і Санько з Климом стали шурхати їх, щоб очистити від лика. Те ж саме робили й інші хлопці. Через деякий час з десяток паль були готові, щоб до них приладнати вістря.

Надходила обідня пора, і Санько Голота пригадав, що йому треба їхати далі. Він став збиратися, але хлопці настійно умовляли його лишитися до ранку. З тривогою поглядаючи на хмарне небо, з якого став падати мокрий сніг, Санько згодився — за умови, що вони підуть до річки Згар ловити рибу.

Іти до річки зібрався добрий гурт, але, прибувши на місце, Санько побачив, що крига добре тримає людину тільки в заводі. Він розділив хлопців на гурти і намалював палицею на кризі, де треба пробити її вузьким рівчаком, щоб поставити на дно смугу з очерету. Усім захотілося мати на вечерю смачну рибку, тож через короткий проміжок часу загорожі вже стояли у воді, а над кригою постали очеретяні смуги.

Прорубали ополонку в кінці коловороту загорожі, і Санько послав хлопців в’язати ковші для вичерпування риби. Клим разом із товаришем на ім’я Свирид залишилися побіля Санька. Свирид, не витримавши, запитав:

— А чому риба захоче прийти до нашої ополонки?

Санько засміявся і коротко пояснив:

— А під льодом важко і рибі дихати... От вона і прийде до ополонки — дихнути свіженькою водичкою, а ми її — ківшиком та в мішок. Утекти вона не встигне, прохід замалий у нашому ятері. У нас на Самаршині такі ятері кітцями називають. Ви, хлопці, тепер на цілу зиму рибою себе забезпечите, тільки не лінуйтеся: у середині нашого хитросплетіння має бути ополонка, щоб риба йшла на свіжу воду, — закінчив Санько і повів дітлахів на берег.

— Риба тишу любить... Нехай іде в наші тенета, а ми зробимо черпальні ковші, — продовжував Санько, угледівши, з яким захопленням дивляться на нього хлопці.

Вони поділилися по двоє і в’язали ковші на всіх мешканців землянки. Санько ходив поміж хлопцями і повчав у тому разі, коли щось робилося недбайливо. Зупинився біля двох хлопчаків і мимоволі почув, як старший казав меншому:

— Ходитимемо раніше за всіх і заготовимо собі риби на цілу зиму...

Голота з гумором поглянув на них і, хмикнувши, промовив:

— Дурень думкою багатіє... Заготовлювані...

Санько, взявши із собою Клима та Свирида, запропонував спуститися на кригу і по черзі, дістаючи дна, черпати в ополонці. Так і зробили. Майже зараз же на кригу впала чимала щука, і хлопці стали черпати ще завзятіше. За короткий проміжок часу на кризі вже борсалося з десяток рибин.

— До вечора ще наб’ється! Ходімо смажити! — весело вигукнув Санько, і ватага хлопчаків з уловом стала підійматися по схилу до землянок.

Тут уже почули про чималенький улов, і повсюдно стояли гурти людей та дивились на щасливих рибалок. Санько почувався героєм, а у землянці хтось кинувся допомагати йому стягнути мокрі чоботи, потім звільнили місце поближче до кабиці, щоб відігрів ноги. Клим зі знанням справи почистив рибу, а дівчата, натерши її сіллю, поклали на днище кабиці та пригорнули гарячим попелом.

Того вечора всі мешканці землянки вперше за останні місяці лягли спати, наситившись смаженою рибкою. Уже лежачи на ліжку, Санько залюбки розповідав про всілякі походеньки, і дітвора сміялася, дивуючись винахідливості козаків.

Уранці Санька розбудили Клим зі Свиридом, яким не давало спати бажання рибалити. Утрьох вони у пітьмі спустилися до затоки і на кризі побачили двох підлітків, що складали рибу в мішки та вже зібралися йти.

— А це що за рибалки?! — розгублено вигукнув Клим і побіг до хлопців, не знаючи, як вчинити далі.

— У нас харчі закінчилися... — сміливо промовив один із підлітків і, обійшовши Клима, подався до берега.

Санько роздивлявся місце лову і побачив довкола ополонки безліч невеликої риби, яка плигала по кризі або ж валялася поруч.

— Хлопці, так ви і цю заберіть... Вона все одно пропаде! — сердито мовив Санько.

Підлітки зупинилися, розгублено поглядали то на Санька, то на рибу.

— Так, дітлахи... Висипайте рибу на лід, будемо ділити,.— вже грізно сказав Санько, і ті, повагавшись трохи, зняли мішки з плечей та висипали свій здобуток.

Ще жива риба билася на кризі, та її швидко поділили по чотирьох мішках, підібравши і малечу, від якої відмовилися ранні рибалки.

— Це буде справедливо, — зауважив Голота. — Тепер ловитимете рибу по двоє від землянки — по черзі... Усі хочуть їсти. Домовились? — закінчив Санько і примусив хлопців потиском рук ствердити угоду.

Ті зробили це знехотя, опустивши голови, а Клим звернувся до старшого:

— Пам’ятай, Юхиме, порушиш угоду — Божа кара впаде на тебе!

На тому й розійшлися по землянках готувати юшку для своїх підопічних.

Після смачної юшки до сніданку Санько став поспішати в дорогу, і провести його, окрім Климових підопічних, прибігла вся дітвора з навколишніх землянок.

— Дивіться мені, тримайтеся разом! Я по весні повернуся....Будете товаришувати — зброї підкину, — напучував Санько нових друзів, які стояли неподалік і вже із вдячністю та жалем від того, що треба розлучатися, посміхалися до Санька.

Клим допоміг вибратися з їхнього байраку, і козак Голота, обійнявши його, подався у напрямку містечка Бар, доганяючи втрачений час.