Присмак волі

Різними шляхами

Попереду був Старокостянтинів, і всі поспішили в дорогу, щоб не відриватися далеко від війська, яке вже зникло з очей за вигинами шляху. Їхали без зупину. Роман поганяв коня, а Рада, поглядаючи на Марію з Іваном, затягнула пісню:

їй зрідка підтягувала Марія. Так, потроху розганяючи смуток від минулої ночі, ближче до вечора догнали військо, яке зупинилося на ночівлю побіля містечка Старокостянтинова.

Санько верхи під’їхав до сотні Гурія і, зустрівши його побіля місця, де він розпоряджався впорядкуванням стану, подякував за піклування, яке відчували мандрівники. Сотник зліз із коня і радісно привітався з Саньком Голотою, обняв його за плечі:

— Дякувати нема за що... Про нічний напад знаю і ні в чому вам не дорікаю... То все були втікачі з нашого полку, вони все одно пішли б під страту...

Санько поклав на землю мішок, який був у нього за спиною, і промовив:

— А це вам, пане сотнику, від нашого гурту здобич, оленина. Посмакуєте з дороги.

Гурій посміхнувся і, покликавши одного з козаків, наказав віднести мішок до кухарів, а сам іще раз запросив їх з Іваном по весні до своєї сотні. Санькові нічого не лишалося, як дякувати за запросини. Чемно вклонившись, він сказав:

— Гаразд, пане, підправимося трохи, а там дорога одна — до війська.

Підійшов до Воронька і, не дуже хвацько забравшись на нього, поскакав до свого гурту.

Пристановище було майже влаштовано. Санько Голота коротко розповів про зустріч із Гурієм та заходився допомагати обгороджувати вози.

Ніч проминула безтурботно, і вранці всі прокинулися у доброму настрої та стали готуватися до подальшої дороги. Скоріше хотів полишити це місце і Санько, який поспішав до Шаргорода та, до того ж, відчував незручність у стосунках із сотником Гурієм. Марія з Іваном поділилися з Саньком харчами і передали в подарунок їм із Софійкою лампадку під ікони, а сім’я Ради дала в дорогу солонини та сала.

Рада з Марією поплакали, прощаючись, а Катруся до останньої хвилини висіла на шиї у Санька.

— Ти до нас повернешся, Санько? Я на тебе вже не гніваюсь, ти хороший...

Санько всім усього пообіцяв і, перекинувши мішки поперек спини коня, жваво стусонув Воронька під боки. Кінь слухняно повіз свого хазяїна назустріч долі, тим неймовірним випробуванням, які чекають десь попереду.