Присмак волі

Прощання з Почаєвом

Уранці весела та невгамовна Рада дзвінким голосом підняла всіх:

— Вставайте молодих частувати медком, щоб життя солодке було! Та й нам побіля них буде не гірко!

Із-за ширми виглянула щаслива Марія і забрала мед. Там почувся веселий шепіт і сміх, а наречена голосно примовляла:

— Їж, прикладайся, Іваночку, щоб я тобі була медова на все життя!

У господі Рада та всі присутні стали весело сміятися та підбадьорювати Марію, а Катеринка й собі промовляла:

— Так, так, Маріє, годуй його медком! І я, коли вийду заміж, буду свого медком частувати!

Але тут втрутилася Рада й суворо гримнула на доньку:

— Ану, лишень, біжи до стайні вже розбуркувати чоловіків. Лежні вони, швидше їх до снідання... Час уже й на воза!

Марія хутенько вийшла і, взявши дерев’яне цебро та малий кадіб, принесла води, допомогла Іванові вмитися та причепуритися. Усі швидко зібралися до столу та, побажавши молодим спати, як цієї ночі, перехилили по чарці горілки. Стали збиратися виїздити, та радощів в Онисії не було, бо ж у дорогу збирався і Санько, який вважав себе цілком здоровим.

Прийшов отець Никодим, і Санько зараз же зустрівся з ним, щоб сповістити новину про свій від’їзд.

— Я не тримаю тебе, хлопче, але пам’ятай про своє поранення. Ще не можна тобі шаблюкою махати. Залишайся на зиму... — якимось дивним та м’яким голосом промовив Никодим.

Санько ненадовго знітився, а потім підійшов до священика, поцілував його руку та сказав:

— Господнім провидінням я потрапив сюди, Господнім і поїду. Душа моя стелить шлях до Шаргорода. Доки зима, хочу побачити Софійку. — Помовчав трохи, а потім додав: — Благословіть, отче, на добрий шлях по умислу моєму.

Отець Никодим посміхнувся, простягнув йому руку і неголосно зауважив:

— Видно, птицю в неволі не втримати... Благословляю тебе, дитя моє. Щедрих тобі дарів Божих.

Онисія стояла неподалік та витирала сльози, які самі котилися по щоках, а тоді тихо покликала Санька до себе і, осінивши хресним знаменням, промовила:

— Не забувай нас... На тобі записано визволення люду від нехристів. Захищай віру нашу православну!

Від таких слів навіть Рада просльозилась і сказала:

— Онисіє, отче, такі парубки ніколи не відступляться. Вони кров пролили за неї і життя не пошкодують!

Після такої розмови всі стали збиратися до від’їзду. Першою виїхали Рада з Романом та Катеринкою, яка махала весь час, не опускаючи ручку, а за ними потягнувся віз із Марією та Іваном. Останнім з подвір’я виїжджав Санько верхи на своєму Воронькові, який, напевне, вже давно мріяв про мандри. Санько довго озирався та бачив, як на дорозі стояли отець Никодим з Онисією і, піднявши руки, благословляли їхній шлях. Коні хутенько піднімалися під гору, але Санько прикрикнув Раді, щоби вона стишила ходу:

— Радо, тихіше будьте... Мій Воронько застоявся, боюся за нього.

Іван, лежачи на возі, посміхнувся до товариша, а тоді вигукнув:

— Що, Санько, ми вже хоч трішки козаки?..

Голота ствердно кивнув головою.

Коли вже виїхали з Почаєва, почули церковні дзвони, і вози зупинилися. Мандрівники повернули голови у бік православної святині і з благоговінням подякували Господу за його благодать.