Одержимий злом

Розділ 11

Ліне затримала камеру на юрбі журналістів. Почувалася цієї миті цинічною особою. Часто визнавала себе циніком, коли працювала журналісткою і коли її єдиним завданням було безстороннє рапортування про нещасний випадок чи трагедію. Завдання для Стіллера вона вже, по суті, виконала й тепер знімала для себе, маючи на меті власний документальний фільм про Тома Керра й Іншого. Ця і так дивна справа щойно набула чималого драматизму, тож знятий матеріал був унікальний.

Вона поволі обводила камерою простір навколо себе.

Адвокат Клес Танке стояв далеко від очей преси, розмовляючи з батьком та Стіллером. Адвокат майже демонстративно похитав головою і рушив до свого авта. Хтось із журналістів побачив його й гукнув. Танке застережно підняв догори руку, сів за кермо й поїхав геть.

Ліне провела його камерою, а тоді підійшла до батька й Стіллера.

— Де твоє авто? — запитав батько.

— На стоянці біля Кріпоса, — Ліне кивнула головою у бік Стіллера. — Я мала повернутися по нього після закінчення операції.

— Візьми моє, — батько простягнув їй ключі. — Нам треба передивитися відео.

Ліне хотілося ще побути на місці подій.

— Можете глянути тут, на камері, — запропонувала вона.

Стіллер заперечно похитав головою.

— Матеріал цікавить не лише нас. Мусиш викласти його на сервер чи куди там, щоб поліцмейстер і все керівництво змогло його побачити.

Ліне зітхнула. З ноутбуком вона могла все перекинути на місці, нікуди не їдучи.

— Я хотіла б іще тут побути.

— У найближчі години нічого більше не відбуватиметься, — сказав Стіллер.

— Звідки вам знати? Ви вже його взяли?

Стіллер промовчав.

— Повідомиш мені, щойно матимеш лінк на відео? — запитав він.

Ліне кивнула.

— Нікому, крім мене, не давай. Я сам передам далі, куди треба, — наголосив він і рушив до фургона.

Батько зняв з в’язки ключ від авта, дав доньці.

— Він має рацію. Нема чого тут стирчати. Нічого нового ще довго не побачиш.

Ліне взяла ключ з дуже невдоволеною міною.

— Ну, добре… Він, до речі, утік з моїм мікрофоном і передавачем, — буркотливо додала вона. — Повернете, як знайдете. Дороге приладдя…

Ліне вимкнула камеру, сіла в авто. Коли виїжджала на дорогу, гілка дряпнула бокові дверцята. Радіо працювало на каналі Р2. Вона скрутила звук, глянула у дзеркало заднього огляду. За автом курилися клуби пилюки.

Через ліс вела навіть не дорога, а дві вибоїсті колії. Дерева густо росли по обидва боки. В одному місці на узбіччі стояла якась покинута іржава сільськогосподарська техніка.

Ліне зупинилася. Узяла з пасажирського сидіння камеру й увімкнула, щоб мати наготові для зйомки поліційного кордону біля головної дороги.

У дзеркалі майнула тінь позаду авта. Вона обернулась, але побачила лише пташку, яка злетіла з гілки, мовби кимось сполохана.

На душі враз стало мулько. Зовні нікого й нічого стороннього не було, та раптовий, ірраціональний страх змусив Ліне позамикати дверцята. Вискнули покришки, коли вона рвонула з місця.

Невдовзі попереду посвітліло. Ліс закінчився, змінившись свіжозораними ланами. Біля головного шосе стояли два поліційні автомобілі, один — із синіми проблисковими світлами. Патруль зупинив старий синій «форд», поліцейські відчинили багажник.

Ліне знову зупинилася і почала фільмувати. «Форд» відпустили. Над’їхала маленька «тойота». Крізь вічко камери їй видно було двох жінок у салоні. Поліція перевірила водійські права, заднє сидіння, багажник і теж відпустила авто.

Жінка-полісмен помітила Ліне, звернула на неї увагу свого колеги, водночас міцніше стиснувши в руках автоматичну зброю на нагрудному паску. Ліне відклала камеру, під’їхала ближче. Зупинилася за помахом руки полісменки, опустила бокове віконце, показала водійське посвідчення.

— Ми шукаємо ось цього чоловіка, — сказала полісменка, показуючи фото Тома Керра на екрані мобільного телефону. — Може, бачили його?

Ліне не мала потреби розповідати, хто вона, і називати причину свого перебування на півострові.

— Том Керр, — просто підтвердила вона. — Ні, не бачила.

— Відчиніть, будь ласка, багажник.

Напарник упевнився, що багажник порожній, жінка-полісмен повернула посвідчення.

— Не зупиняйтеся, якщо побачите його, — застерегла вона. — Щасливої дороги!

Ліне їхала поволі, уважно оглядаючи околиці по обидва боки від дороги. Біля одного з будинків авто обгавкав пес. На лузі паслися кілька коней. На одному подвір’ї літня жінка збирала з мотузки висохлу білизну.

На виїзді на шосе регіонального значення стояв іще один поліцейський блокпост. Ліне поставила ввімкнену камеру на панель приладів. Кілька автомобілів пропустили за огородження, решту, очевидно, зівак і тих, хто не мешкав на тій території, затримали. Авто перед нею оглянули за тією самою схемою, що на попередньому пункті контролю. Ліне опустила бокове віконце, наготувалася до перевірки. Їй знову показали фото Тома Керра, попросили відчинити багажник й оглянули авто.

За двадцять п’ять хвилин вона добралася додому, у Ставерн. Відразу спустилася у цокольне приміщення, де мала свій домашній кабінет. Увімкнула телевізор на каналі CNN, який дивилася останнім. Перемкнула на норвезький Канал новин. Там ішла реклама.

Ліне вийняла з камери картку пам’яті, завантажила на комп’ютер відео. Камера здебільшого була постійно ввімкнена. Ліне вимикала її лише час від часу, щоб не створювати надто великих за обсягом файлів. Викладення файлів на сервер з обмеженим доступом потребувало трохи зусиль. Стіллер отримає сирий матеріал. Обробляти для нього відео не було потреби. Вона послала йому електронкою лінки на файли й автоматично створений пароль. Один запис почався із зупинки мікроавтобуса біля старого тартака й закінчився десь за півгодини до вибуху й утечі в’язня. Вона надіслала файл Стіллерові, сама ж сіла дивитися відео.

Минуло немало часу, перш ніж процесія з Керром рушила з місця. Ліне зняла розмову Стіллера з Гаммером про гелікоптер, який чомусь затримується. Вони чекали на кінологів з собаками, а Керр ще до старту операції розмовляв з адвокатом у його авті.

Ліне глянула на телевізор на стіні. Канал новин стрімив з Ефтанґа. Нічого нового там нібито не відбувалося. Вона приглушила звук і зосередилася на тому, що відбувалося на моніторі. Процесія з Томом Керром саме прямувала в ліс. Ліне зафільмувала, як він зашпортався і впав. Зупинила запис, відмотала трохи назад і ввімкнула знову. Керр, ударившись боком об землю, застогнав. Його підняли, веліли йти далі, адвокат запротестував. Кайданки з ніг Керрові зняли після другого падіння. Надто скидалося на заздалегідь продуманий сценарій.

Ліне прокрутила епізод іще раз у сповільненому темпі. Причин падати не було жодних. Він, справді, зашпортався за коріняку на стежці, але гепнув додолу зумисне. Не інакше, як спланований план утечі.

Наступного разу падіння мало драматичніший вигляд. Його ноги не потрапили в об’єктив, тож не видно було, за що він перечепився. Та коли знати, що саме так і задумано, — упасти лише задля того, щоб поліцейські зняли кайданки з ніг, — то фальшивість постановки ні в кого не викликала б сумнівів.

Ланцюги сковували Томові Керру можливість пересуватися. Підводячись, він подряпав собі щоку.

Процесія рушила далі. Коли почали спускатися донизу схилом пасовиська, запротестував Клес Танке. Дискусія закінчилася згодою поліцейського керівництва зняти з ніг кайданки.

Доки розстібали браслети на ступнях, знімали ланцюг, що з’єднував руки й ноги, Керр дивився просто в об’єктив камери. Потім він підняв руки перед обличчям, обтер кров на щоці і щось сказав, перш ніж облизати закривавлені пальці.

Ліне голосніше ввімкнула звук, щоб розібрати його слова. То був ледь чутний шепіт. Довелося ще голосніше підкрутити звук і повторно прокрутити запис. Їй почулося щось схоже на: «Побачимося».

Ліне ще раз перемотала запис. Говорячи, Керр пильно вдивлявся в камеру. Ніби хотів передати послання. Обіцянка побачитися прозвучала погрозою.