Одержимий злом

Розділ 9

Прилетів поліційний гелікоптер. Трохи покружляв над лукою, доки сів з південного боку тартака.

Вістінґ зустрічав його. Гуркіт лопатей гвинта віддавав вібрацією в усьому тілі. Вихор нагинав дерева, стелив по землі траву.

Відчинилися дверцята кабіни. Командир загону швидкого реагування з Осло зняв навушники, поклав їх на сидіння, зіскочив на землю і рушив до Вістінґа. За ним повистрибували решта поліцейських і відразу взялися до спорядження.

— Стенберґ, — відрекомендувався командир, потискаючи Вістінгові руку. — Мені сказали, що ви маєте для мене інформацію.

— Ходімо, — кивнув Вістінґ.

Він привів Стенберґа до фургона, де Стіллер стежив за Томом Керром. Командир місцевого Відділу надзвичайних ситуацій теж був там. Роберт Віньє. Його призначили заступником Кіттіля Ґрама. Вістінґ відразу перейшов до справи.

— Перш ніж вивезти Тома Керра з тюрми, йому в черевик підклали потайний електронний маячок, — пояснив він. — Тож ми знаємо, що він ховається у літньому будиночку приблизно за 1,7 кілометра звідси.

Він дав трохи часу новоприбулим для ознайомлення з супутниковими фото на моніторі.

— Йому допомогли втекти, — вів далі Вістінґ. — Можливо, той самий спільник, котрий допомагав йому в убивствах, за які його засуджено.

— Інший… — прокоментував Роберт Віньє.

Вістінґ кивнув.

— Ми вважаємо, що Керр переховується, чекаючи на підмогу. Той, хто посприяв у підготовці втечі, має його звідси забрати. Поліцмейстер і її штаб хочуть, аби ми провели обманний маневр — покинули територію, щоб це скидалося на невдалу поліцейську операцію.

Командир загону швидкого реагування підійшов ближче до монітора з супутниковим фото. Кивнув, мовби схвалював задум керівництва.

— Троє наших співробітників ховаються там, поблизу, — сказав Вістінґ. — Їм наказано не підходити надто близько до будинку.

— А він міг знайти маячок? — запитав Стенберґ, не відводячи погляду від монітора. — Чи не фальшивий це сигнал?

— Керр має на собі два маячки, — відповів Стіллер; цього Вістінґ не знав. — Один — у черевику, другий — ззаду, на пояску штанів.

— Як вам вдалося почепити їх непомітно?

— Під час особистого огляду перед виїздом із в’язниці. Щоб записувати те, що він скаже, ми ще почепили йому мікрофон і на спині передавач. Тоді ж припасували й другий маячок. Обидва не більші за головку канцелярської шпильки.

Уве Гідле розгорнув на екрані нову картинку, ідентичну попередній. Маячки були на місці.

— Треба візуально переконатися, що об’єкт на місці, — втрутився командир місцевого спецзагону.

Гідле посунувся, щоб обидва поліцейські, які відповідали за практичне проведення операції, змогли сісти перед моніторами. Вони обговорювали особливості місцевості, стратегічні моменти, де можна розташувати спостережні пости; можливості завадити подальшій втечі з боку суходолу чи моря.

Стенберґ передав кілька розпоряджень по рації. Кожний його рух був упевнений, кожне слово звучало авторитетно.

Поліцейським вистачило й п’яти хвилин, щоб узгодити спільний план дій.

— Добре, — Стенберґ рушив до відсувних дверей фургона. — Ми встановимо тут, біля тартака, командний пост. Віньє постійно буде на місці. А ви, — він звернувся до Стіллера, — підтримуйте з ним безперервний зв’язок.

Адріан Стіллер кивнув.

— Упродовж півгодини гелікоптер полетить дозаправитися, — вів далі Стенберґ. — Потім повернеться і буде в нашому розпорядженні ще дві години. Найголовніше, щоб поліцейський катер був приведений до того часу до повної бойової готовності. Усю команду буде повністю поінформовано. Решта — згідно з тим, як розгортатимуться події.

— О’кей, — погодився Вістінґ.

— Тоді до роботи! — кинув Стенберґ, відсуваючи двері.

Вони з Віньє разом вийшли з фургона. Їхні підлеглі вже чекали напоготові. Прибули й два патрулі з собаками. Вістінґ роззирнувся за Нільсом Гаммером, але той, певно, ще був десь унизу, на пасовиську, разом з Ліне. Він хотів, щоб Гаммер, його найближчий колега по роботі, отримав якнайбільше інформації. Вістінґ уже вийняв телефон, але не квапився набирати номер. Щось у поставі Стіллера підказувало йому, що й він сам, Вістінґ, не володіє повною інформацією.

— Чого я ще не знаю? — запитав Вістінґ.

Адріан Стіллер вагався.

— Та, неважливо.

— Можна, я сам вирішуватиму…

Стіллер зачинив двері фургона.

— Ми припускаємо, що Інший почав діяти сам.

Вістінґ знову сів. Адріан Стіллер назвав ім’я.

— Нанна Томле.

Ім’я було відоме Вістінґові з преси. Справа про зникнення належала до компетенції Східного поліційного округу. Дівчина зникла одного суботнього вечора серед липня, після поїздки до Осло. Поверталася потягом додому в Ліллестрьом. Останнє відоме місце перебування — залізнична станція, її зафіксували відеокамери. Вона мешкала приблизно за п’ятсот метрів звідти. Ось на тому відтинку шляху вона й зникла. Через три тижні її праву руку знайшов турист, який прогулювався лісом Свартскуґ, на південній околиці Осло. Згодом поліція виявила решту тіла в неглибокій ямі. Якісь тварини розрили захоронення і розтягли розчленовані частини по лісі.

Той самий почерк, що й убивства, скоєні Томом Керром і його спільником. Викрадені молоді жінки, яких застали у дорозі вечір або ніч. Перш ніж позбутися трупів, їх розчленовували.

— Частини тіла залили хлорним розчином, — пояснив Стіллер.

Це теж був метод Тома Керра. Він розчленовував трупи, щоб вмістити їх у балію, і заливав рідкою хлоркою. Внутрішні пошкодження кишківника й сечовивідних шляхів теж були спричинені хлоркою. Він вприскував її ще живим жертвам.

— Ефективний спосіб, щоб позбутися біологічних слідів, — прокоментував Вістінґ. — Другий убивця взяв його собі на озброєння.

— З Нанни поглумилися так само, — розповідав далі Стіллер. — Соски вирвані обценьками. Руки й ноги зв’язані тими самими вузлами.

Керр прив’язував свої жертви до ліжка в себе вдома й ґвалтував. Скоріш за все, розв’язував їх уже мертвими.

— Швартовий подвійний вузол, схожий на два ласо, — додав Стіллер.

Про цю деталь Вістінґ начеб не чув раніше.

— Розумію, — кивнув він.

— Інший уже раз обходився без спільника, — вів далі Стіллер. — Ми вважаємо, що друга самостійна спроба — то лише справа часу. Від убивства Теї Полден до зникнення Таран Нурюм минуло два місяці й лише чотири тижні до вбивства Сальви Гаддад.

— Тобто ви свідомо пішли на те, щоб дозволити Керрові втекти? Щоб виманити Іншого? — випитував підтвердження своєму здогаду Вістінґ.

— Ми розглядали таку можливість, — визнав Стіллер.

— Він важко покалічив, ледь не позбавив життя трьох поліцейських!

— Жоден з наших сценаріїв не передбачав нічого подібного. Ми більше сподівалися, що він з’явиться на авті. Тому й поставили патрульних у цивільному на всіх прилеглих шляхах. Навіть уявити собі не могли такого…

Вістінґ уже й не знав, як далеко Стіллер може зайти зі своїми ідеями. Судячи з ситуації, здавалося, наче все відбувається за планом.

— Ставки дуже високі, — сказав Стіллер. — Є всі шанси на успішний результат.

Вістінґ знову глянув на червоний маркер на моніторі. Доки вдивлявся у цятку, йому здалося, що вона ледь змістилася, ніби Том Керр перейшов з однієї кімнати будинку до іншої.

Вістінґ вийняв мобільний і зателефонував Гаммерові.

— Треба поговорити, — коротко промовив у слухавку.