Одержимий злом

Розділ 74

Мряка непорушно зависала в повітрі. Більшість катерів у гавані вже поставили на зимову стоянку, накрили брезентом. Прибій кволо набігав на берег. З корабельного крана злетіли дві чайки.

Клес Танке стояв за штурвалом великого відкритого катера, який поволі входив у бухту. Ліне підняла руку для привітання. Танке теж відповів помахом руки й скерував судно до причалу. Він був одягнений у спортивний костюм і картуз — зовсім інший зовнішній вигляд, нітрохи не схожий на поважного адвоката.

Ліне підтягнула догори замок курточки Амалії, глянула на низькі хмари. Ні вона сама, ні Амалія не були відповідно вбрані для прогулянки катером. Ще й скоро темніти почне. Вона могла б запропонувати адвокатові зустрітися іншого дня і в іншому місці. Без Амалії. Не було ніякого поспіху в розмові з ним щодо її документального проєкту. Але приїхала вона з іншою метою. Ішлося про Марен Доккен. Останніми роками саме Клес Танке найтісніше спілкувався з Томом Керром. І Ліне з великою вірогідністю припускала, що він міг знати про потаємний сховок, де утримували Марен.

Вона вийшла на край причалу, коли Танке підійшов упритул до нього.

— Мусила взяти з собою доню, — пояснила Ліне. — Ми живемо удвох. Важко знайти няньку за такий короткий час.

Кутик рота Клеса Танке ледь смикнувся, ніби він хотів приховати задоволення.

— Я не маю дитячого рятувального жилета, — сказав він.

— Я прихопила свій, — усміхнулася Ліне.

Танке кивнув.

— Як її звати?

— Амалія.

— Застрибуйте на борт!

Ліне підняла з землі сумку з камерою. Вона не планувала знімати, але про всяк випадок узяла її з собою.

— Можна там залишити? — показала на свій автомобіль.

Окрім «мерседеса» адвоката, на гравійному майданчику більше не було автівок.

— Хай стоїть, — кивнув Танке.

Ліне допомогла Амалії перейти на палубу, одягнула на неї жилет. Танке відштовхнувся від причалу.

— Тут недалеко, — промовив Танке. — Якихось десять хвилин.

Катер поплив, розтинаючи темну воду. Ліне пригорнула Амалію до себе, облизала солоні губи. Вітер норовив зірвати з Танке картуза, і він притримував його вільною рукою. Волосся на боках голови було якесь сіре. Ліне не відразу зрозуміла, що то фарба. Така сама фарба заплямувала й руку, якою він утримував штурвал.

— Ви щось там фарбуєте? — запитала вона.

— Гм?..

Ліне кивнула на плями на руці.

— Затіяли ремонт?

Він скривив губи в посмішці.

— Це — лак, — коротко відповів Танке.

— Дякую, що знайшли для мене час, — усміхнулася Ліне.

Клес Танке мовчки кивнув. Ліне тим часом розповіла про свої знімальні плани.

— Це ж ви його знайшли? — озвався адвокат, не відриваючи очей від фарватера. — Що змусило вас податися в Естмарку?

— Хотіла подивитися, який там усе має вигляд після пожежі. Трохи познімати…

— Я й сам побував недавно на хуторі. Хіба дорогу не перекрили?

— За роздоріжжям натягнено дріт. Коли ви там були?

— Здається, минулого тижня. Страхова тяганина ще не закінчилася. Треба було оглянути згарище.

— За клунею веде в ліс стежка, — сказала Ліне.

— А я лише мертву ворону знайшов. Лежала перед клунею. Узяв лопату й викинув її у кущі.

Вони вийшли з бухти. Танке ліг на курс. Ніс катера розрізав зустрічні хвилі.

— Ви були присутні при роботі техніків? — допитувався Танке.

— Так… Вони закінчили десь о другій ночі.

— Щось знайшли?

— Що ви маєте на увазі?

— Якісь сліди? Підказку на те, щó там сталося? Хто за тим усім стоїть?

— Не думаю. Знахідки ще потребують вивчення. Гадаю, поліція повернулася на місце злочину наступного дня, щоб усе роздивитися при денному світлі.

У морі не виднілося жодного іншого судна. Танке прямував до острова, порослого листяним лісом. Дерева збігали до самої води.

— Раніше тут випасали овець, — сказав Танке. — А тепер усе захащилося. Хатини майже не видно.

Катер підходив до причалу. Широка стежка вела до пофарбованого в білий колір будинку. Видно, Танке прибирав на острові. На узбіччі доріжки купками лежали гілки й хмиз, подекуди перемелені подрібнювачем на дрібну стружку.

— Ви тут сам?

Клес Танке кивнув.

— Моя родина купила цей острів іще до війни. Тут такий спокій, ніхто не заважає. Чужі на берег не виходять.

Ліне ще раніше ознайомилася з його родоводом. Танке був адвокатом у третьому поколінні, але династія на ньому, певно, й закінчиться. Неодружений, дітей не мав. Батьки померли. Єдиний живий родич — брат, який займається морськими перевезеннями.

Вони причалили. Танке пришвартувався. Ліне першою зсадила Амалію, а потім узяла сумку з камерою і зіскочила на дощаний настил. Катер відгойднувся від причалу, швартові натягнулися. Нога підвернулась, Ліне зашпорталася. Сумка з камерою гупнула додолу, а сама вона впала, ударившись об край причалу плечем, потім — стегном, і звалилася у воду. Однією рукою встигла схопитися за швартовий і втриматися на поверхні. Клес Танке став на коліна, подав їй руку. Ліне вчепилася у палю причалу.

Амалія налякано спостерігала за борсанням мами.

Ліне не змогла б тепер пригорнути її до себе, бо ж промокла наскрізь. Тому вдавано весело сміялася, щоб не злякати дитину.

— Маєте запасний одяг? — Танке глянув на її сумку.

— Ні, я ж…

— Я маю якусь одежину в хатинці. Зможете перевдягнутись. Є і сушарка. Сподіваюсь, усе висохне до повернення на суходіл.

Ліне почувалася зніченою і розгубленою. Поплескала себе по кишенях, вийняла мобільний. У ньому ще було життя, але екран змінив колір.

— Водонепроникний? — запитав Танке.

— Так, але тріснуло скло. Не знаю, скільки ще протримається.

Адвокат простягнув руку, щоб роздивитися пошкодження зблизька.

— Тут я ніколи не користуюся телефоном. Відразу вимикаю, лише час від часу перевіряю електронну пошту.

Танке обернув мобільний іншим боком, і з нього покрапотіла вода.

— Покладемо в миску з рисом, — сказав він, знімаючи футляр. — Рис витягує вологу. Маю вдома запаси.

Вони рушили стежкою. Ліне вела Амалію за руку. Танке ніс сумку. У будинку показав Ліне ванну, взяв з собою її телефон і пішов шукати сухий одяг. Повернувся з картатими піжамними штанами, футболкою, вовняними шкарпетками й светром.

— Штани, по-моєму, не ношені.

Ліне подякувала і замкнула за собою двері ванни. Скинула мокре, завагалася, чи не залишити бюстгальтер, але він також промок.

Стала гола перед великим дзеркалом, пороздивлялася себе з усіх боків. Боліло ліве стегно, на гомілці виднівся чималий синець.

Ліне вкрилася гусячою шкірою від холоду. Роззирнулася в пошуках, чим би витертися.

— У шафці під умивальником лежать рушники, — сказав з-за дверей Танке, мовби прочитавши її думки.

— Дякую!

Шкіра від солоної води натягнулася.

— Можете стати під душ, — порадив Танке.

Ліне глянула на викладену кахлями душову кабінку. Було б незле, подумала вона, але це зачекає, доки повернеться додому. Вона вдягнулася, зібрала мокрий одяг. Коли відчинила двері, Танке стояв відразу за порогом.

— Дайте мені, — сказав він, забираючи мокрий клунок. — У пральні стоїть сушарка.

Він відчинив двері до комірчини навпроти через коридор, увімкнув сушарку, і вона рівно загула.

— Можете самі закласти, — запропонував він.

Ліне кивнула, повісила на вішак штани, бюстгальтер заховала за штанами на іншому вішаку. Амалія зацікавлено спостерігала за її маніпуляціями. Танке кудись зник і повернувся з черевиками. Зачекав, доки вона розвішала мокрий одяг, і поставив взуття на поличку в глибині сушильної шафи.

— Де ваші ключі від авта?

Ключі вона завжди тримала в задній кишені штанів. Перевірила. Ключі лежали в кишені. Вийняла їх і поклала на поличку між черевиками, щоб потім не забути.

Танке зачинив дверцята шафи, увімкнув сушарку на повну потужність.

— Ходімо на кухню, — запросив він.

Дорогою до кухні спинився перед одними дверима, у замку яких стирчав ключ, глянув на Амалію.

— Здається, я тут маю дещо для тебе, — сказав Танке.

Він відімкнув двері, намацав вимикач. То була спальня. Вікна завішані шторами. В узніжжі ліжка лежали кольорові пластмасові фігурки коників.

— My little pony, — усміхнулася Ліне.

Кілька таких фігурок Амалія мала серед своїх іграшок. Танке взяв дівчинку за руку й завів до спальні. Амалія вибрала собі коника з довгою фіалковою гривою, вмостилася з ним на підлозі.

— Забавки моєї небоги, — пояснив Танке. — Давно виросла з них. Не була тут уже багато років.

— Мама недалечко, — Ліне показала на коридор, що вів до кухні.

Танке поставив електричний чайник.

— У вас тут є водопровід? На острові? — здивувалася Ліне.

— Трохи далі криниця і помпа. А біля причалу — каналізаційний бак. Кожної осені його відкачує наглядова санслужба. Електрику підведено по морському дну.

Танке вийняв з шафки миску, насипав рису й опустив туди телефон Ліне.

— Кабель проклали німці під час війни. Тут були їхні артилерійські позиції.

Звідкись долинув дивний звук, наче щось гупнуло. Ліне обернулася в коридор, де в спальні гралася Амалія.

Танке увімкнув радіо. Закипіла вода в чайнику. Він виставив на стіл горнятка й пакетики з чаєм.

— З бергамотом? — запитав він.

Ліне кивнула.

— Цукор чи цукрозамінник?

— Дві таблетки замінника.

Чай настоювався. Танке тим часом дістав пачку печива з вкрапленнями шоколаду, висипав його в піалу.

— Що ви можете розказати про Тома Керра? — запитала Ліне, обхопивши долонями велике горня.

— Заборона розголошення конфіденційної інформації чинна досі, хоча він і мертвий. Якщо я братиму участь у вашому документальному проєкті, ви повинні проявити толерантність і прийняти, що я мушу зважати на інтереси й бажання свого колишнього клієнта.

— Жага жорстокості, — вихопилося в Ліне.

— Що ви маєте на увазі?

— Непереборна внутрішня потреба завдавати болю іншому. Я розмовляла з одним психіатром. І він назвав Керра людиною, одержимою жорстокістю.

Вона відпила ковток. Чай був зовсім несмачний.

Клес Танке задумався. Поволі обертав горнятко в пухких пальцях. Погляд став невидючим, втупився просто в Ліне десь на рівні брів.

Ліне зіщулилася. Хотілося в гарячий душ. Вона все ще мерзла.