Одержимий злом

Розділ 45

— Як?! Ви без камери?! — здивовано вигукнув чоловік за письмовим столом.

Ліне відповіла усмішкою. Еліас Вальберґ — один із двох психіатрів, які обстежували Тома Керра. П’ятдесятирічний чоловік з надмірною вагою. Зморшкувате обличчя, сиве волосся над вухами й лукавий вогник в очах. Увесь його вигляд випромінював впевненість у власному авторитеті, професійному досвіді й вагомості. Як фахівець з психіатрії, мав би поводитися в судовому залі самовпевнено й зарозуміло. Так само, мабуть, і перед камерою.

— Сьогодні я не мала наміру вести зйомку, — сказала Ліне. — Для цього потрібні додаткові умови. Спеціальне оснащення, світло й таке інше. Але я рада, що ви відразу погодилися на зустріч зі мною.

Вона вийняла свої нотатки.

— Мене дуже зацікавила ваша роль у кримінальних справах. Що під силу з’ясувати судовому експертові з психіатрії?

— Конкретно про випадок Тома Керра говорити не буду, — застеріг Вальберґ ще до початку розмови.

— Розумію. Мені треба почути, щó справжній профі може розповісти про природу зла. Звідки воно береться і до чого призводить.

Еліас Вальберґ нахилився уперед.

— Зло — це душевна пітьма, — відповів він. — Нестерпна потреба завдати болю іншому.

Ліне записувала. Їй сподобалося почуте. Хрипкий голос, надзвичайно образна розповідь. Та й сам лікар матиме бездоганний вигляд на телеекрані.

— Звідки береться зло, відповісти важко. Я дійшов висновку, що зло не піддається розумінню, тому ми не вміємо убезпечитися від нього, не можемо контролювати його чи йому завадити. Це достоту як з коханням.

Вальберґ усміхнувся, зручніше вмостився на стільці.

— Не доведено, що зло є психологічним відхиленням, — сказав він. — Насправді воно може залежати від фізичних процесів у мозку. Дослідження показують, що психопати мають дефекти або ураження тієї частини мозку, яка відповідає за формування особистості. Ділянки мозку, завдяки яким людина здатна на сором чи співчуття, ушкоджені. У них просто відсутні відповідні клітини, — психіатр торкнувся вказівним пальцем свого чола. — Немає мозкової речовини, де формуються емоційні реакції, скажімо, каяття, відчуття провини чи ніяковості, страх.

Ліне впізнавала деякі фрази, вичитані в дипломній роботі Марен Доккен.

— А психопати знають різницю між правильними й неправильними вчинками? — запитала вона.

— Психопати вміють пристосовуватися, — кивнув лікар. — З реакцій сторонніх можуть здогадуватися, що, наприклад, мучити тварин осудно, але не пов’язують осуд з власними вчинками. Не почуваються винними. Це вроджена вада. Тому психопат не може навчитися бути доброю людиною. Його можна покарати, посадити до в’язниці, але покарання не дасть педагогічного ефекту, бо в його мозку бракує відповідних центрів. Психопати позбавленні відчуттів. Не мають уявлення про відчуття відповідальності чи вини.

— Однак не всі психопати жорстокі, — додала Ліне.

— Той різновид зла й садизму, який ви маєте на увазі, часто властивий людям з антисоціальним ураженням особистості. За моїм висновком, Том Керр належить до типу нарцисичного психопата.

— А що скажете про Іншого? Якою особистістю є він?

Вальберґ знову всміхнувся.

— Я не можу визначити його діагноз, та, вочевидь, це людина з такими самими садистськими й нарцисичними нахилами, як Том Керр, і все ж інакшими.

— Інший уже міг потрапити в поле зору поліції?

— Я б не здивувався, якщо він є у ваших досьє. Швидше за все, це цілком респектабельний чоловік.

— Що навело вас на таке припущення?

— Те, що його досі не арештували. Ймовірно, йдеться про особу, яка правдиво грає роль альтруїста й скромника. Яка здатна приховувати свій егоїзм та егоцентризм, яка поводиться чесно, щиросердно й саможертовно. Цьому чоловікові довго щастило вдавати з себе інакшого, і він добре знає: якщо викриють його справжню суть, не бачити йому досягнутого величезними зусиллями статусу, зате він неодмінно втратить повагу в суспільстві.

— Отже, поліції треба шукати людину з високим суспільним статусом?

— Не конче, — заперечив Вальберґ. — Те, що його досі не розкусили, свідчить про дуже добре пристосуванство, однак нарциси найкраще функціонують тоді, коли можуть контролювати й передбачати ситуацію. Скажімо, у поліції чи у війську, де ключові поняття — структура й система.

— То ви стверджуєте, що Інший — полісмен?

Еліас Вальберґ засміявся.

— Та ні, але цілком можливо. Така професія пасує людині з садистськими нахилами. У садизмі криється зачарування владою, бажання контролювати й карати. Я більше схиляюся до того, що він наглядач.

Вальберґ глянув на годинник. Ліне зрозуміла, що час закінчувати розмову. Вона ще розпитала психіатра про деякі моменти щодо означення поняття «зло», перш ніж Вальберґ встав з-за столу й провів її до дверей.

— Я багато спілкувався з Керром, — сказав він, тримаючи руку на клямці. — Більше, ніж слідчий, який з ним працював. Вважаю його небезпечним і непередбачуваним. Тварина керується імпульсами й інстинктами, тоді як нормальні люди — голосом совісті. Керр не має совісті. Том Керр більше схожий на звіра, ніж на людину.