Одержимий злом

Розділ 16

Погода несподівано почала мінятись. Небо захмарилося, здійнявся вітер.

Вістінґ постукав у розсувні двері сірого фургона. Адріан Стіллер впустив його.

— Що нового? — запитав Вістінґ, кинувши погляд на монітор комп’ютера, на якому наче б нічого не змінилося.

— Спостереження за будинком ведеться з чотирьох ракурсів, — відповів Стенберґ і показав фото на телефоні, зняті з одного зі спостережних пунктів.

— Рух?

— Ні. Штори затулені.

— Нам відомо, як він потрапив досередини? Якісь ознаки злому?

Стенберґ кивнув, іще погортав фотографії в телефоні й зупинився на одній, знятій на задвір’ї хатини.

— Онде видно свіжі сліди злому на кухонних дверях, — пояснив він.

Подряпини на одвірку й самих дверях були ледь помітні.

— Стара хатка, — вів далі Стенберґ. — Небагато треба прикласти сили, щоб утворився люфт між дверима й одвірком. Двері легко підважити й зайти досередини.

Стенберґ показав іншу фотографію з лопатою, обіпертою об стіну збоку від сходів. Мабуть, саме нею підважували двері.

— Він замкнув двері. Пошкодження незначні, замок працює, як і працював.

— Ти посилав людей до хатини? — поцікавився Вістінґ.

— Патруль робив обхід «від дверей до дверей», — відповів Стенберґ.

— Хто власник хатини?

— Один автодилер з Драммена. Блокпости мають орієнтування. Його не пустять на територію, якби йому раптом спало на думку навідатися сюди.

Вістінґ сів і розповів про позначки сховків пістолета і ключа від кайданків на стежці.

— У такий самий спосіб він міг добути й телефон, — висловив припущення Нільс Гаммер й обернувся до Стіллера. — Маєте якусь можливість відстежувати місцевий телезв’язок?

— Цим займається Гідле, — кивнув Стіллер у бік моніторів.

— Ми маємо дані за останні 72 години. Може виявитися цікавим, хто перебував у цих околицях вчора ввечері і вночі, — озвався Гідле. — А ось точний час визначити важче, якщо не мати конкретного номера.

Вістінґ отримав повідомлення. Ліне написала, що привезла йому одяг. Доки він читав смс-ку, у руках раптом задзвонив телефон. Телефонувала Турюнн Борґ. Вона сиділа в поліційній управі і приймала повідомлення та звернення громадян щодо Тома Керра, тому не знала реальної ситуації на місці.

— Щось знайшла? — запитав Вістінґ.

— Та нічого істотного. Ми перевірили кілька адрес, а ще комусь здалося, ніби бачив когось схожого на Тома Керра в автобусі на трасі Е18. Безрезультатно.

Вістінґ провів п’ятірнею по волоссі. Затягування слідства вже мало свої наслідки. Навантаження на всіх причетних лише зросте.

— Мусиш звернути увагу на один момент, — вела далі Турюнн Борґ. — У нас є двоє незалежних свідків. Вони бачили катер, який мчав на великій швидкості в північному керунку. Звісно, у місцевому фарватері рух чималий, але надто вже збігається місце й час.

— Коли це було?

— Між 12.15 і 12.45. Інформація доволі скупа. Можу хіба сказати, що це — відкритий катер з центральною консоллю, приблизно 16 футів довжиною.

— Ясно, — кивнув Вістінґ і вимкнув телефон.

Потім обернувся до колег і переказав розмову з Турюнн Борґ.

— Можемо це використати, — запропонував Стіллер. — Повідомити на брифінгу, що Том Керр, імовірно, покинув місцевість. Пущена чутка могла б прискорити події.

— А може, варто серйозно поставитися до можливості його втечі звідси? — втрутився Гаммер. — Усе було ретельно сплановано. Він міг передбачити ваші кроки, позбутися маячка й передавача.

Вістінґ судомно ковтнув слину. Малоприємне припущення.

— Ми зафіксували пересування з кімнати в кімнату, — заспокоїв Гідле. — Він у будиночку. Все під контролем.

У двері фургона постукали.

— Я вийду, — сказав Вістінґ, беручись за клямку. — Це Ліне. Привезла мені чисте вбрання.