Одержимий злом

Розділ 25

У повітрі вчувалися виразні зміни. Воно стало гостріше й важче. Температура опустилася, з моря наповзла сіра імла. Липка й холодна.

Вістінґ збіг з горбика з флаґштоком до літнього будинку. Стіллер і Гаммер — за ним. Ще не цілком розвіяний вітром сльозогінний газ пощипував очі.

Уве Гідле під’їхав автомобілем з апаратурою стеження.

— Щось тут не стикується, — сказав він. — З будинку досі йдуть сигнали.

Стенберг дав наказ підлеглим, які займали позиції навколо вілли, не покидати своїх постів, натомість послав у дім нову групу, яка мала ще раз обшукати всі кімнати.

— Зазирніть у кожну шафу, під кожне ліжко, — звелів він.

Усі вікна й двері стояли розчинені, щоб швидше вивітрився газ. З’явився кінолог з вівчуром, але його попросили зачекати, доки закінчиться мануальний обшук. Пес нетерпляче метляв хвостом.

Гаммер сплюнув і вилаявся.

— Тебе обдурили! — глянув він на Стіллера. — Ще на самому початку, коли ти чіпляв йому маячки і думав, що він нічого не помітить. Його тут немає. Увесь час, доки ми чекали на початок штурму, він тікав щораз далі звідси.

Стіллер мовчав. Мовчки рушив до будинку, ввійшов досередини.

— План Керра виявився ліпшим за твій, — крикнув Гаммер йому навздогін, перш ніж обернутися до Гідле. — Ви проґавили смертельно небезпечного злочинця. Знову випустили його між людей.

Вістінґ підійшов ще кілька кроків до будинку й тераси перед входом.

— Здається, тут є льох, — озвався він, схиливши набік голову. — Щось типу технічного погреба.

Вістінґ обернувся до Стенберґа.

— Ви його оглядали?

Стенберґ перепитав підлеглих. Двоє кинулися навперебій відповідати, але Вістінґ одразу зрозумів, що в льох ніхто не спускався.

— Будинок стоїть на мурованому фундаменті, але погріб не має ні входу, ні ляди. Хтозна, чи внизу взагалі щось є, — пояснив Стенберґ.

Гаммер рушив навколо будинку.

— Люк мусить десь бути, так не буває, щоб не було, — бубонів він сам до себе. — Такі підвали закладали з люфтами для провітрювання. До того ж, треба мати доступ до труб водопостачання і каналізації.

Люк, частково схований під кущем троянди, яка вилася по стіні, знайшли зі східного боку. Кришка була помальована в такий самий сірий колір, як фундамент. Вогкий ґрунт у квітнику перед входом до погреба поріс бур’янами. Все вказувало на те, що погребом давно ніхто не користувався.

Гаммер, не чекаючи на підмогу, відкинув кришку носаком черевика. В обличчя вдарило сперте повітря, запах плісняви або гнилі. Підійшов поліцейський з потужним ліхтариком, віддав його Гаммерові, сам спрямував в отвір зброю.

Підхоплена протягом пилюка кружляла в промені світла. Простір між земляною долівкою і дерев’яними балками підлоги становив заледве півметра. Проміжки між балками вимощені ізоляційними матеріалами. Зі стелі звисала електрична проводка, уздовж і впоперек перехрещувалися водогінні труби. Хаотично розставлені кам’яні опори заважали роздивитися увесь погріб.

Стенберґ підкликав кінолога з собакою. Великий вівчур ліг перед люком, молотив хвостом по траві, чекаючи команди.

Чоловік з націленою на отвір погреба зброєю закликав Тома Керра вийти з укриття.

Вістінґ ледь похитав головою. Він не сумнівався, що Керра там немає.

— Принаймні тут він не спускався, — сказав Вістінґ, показуючи на сірий килим багаторічного бруду на долівці.

У льох пустили собаку, який залишив виразні сліди в грубому шарі пилюки. Пес оббіг все приміщення за годинниковою стрілкою, зник за мурованою стіною, але відразу вигулькнув з іншого боку.

Адріан Стіллер підійшов до решти, спостерігаючи за безсенсовними пошуками.

— Позич ліхтарика, — попросив Вістінґ.

Гаммер простягнув йому ліхтарик.

Вістінґ спрямував пучок світла на кам’яну стіну приблизно посередині вузького приміщення. Щось посипалося з сухих балок стелі, заскрипіли дошки, коли хтось нагорі пройшовся підлогою.

— Колись це був шкіперський дім, — сказав він, обводячи поглядом пофарбовану на біло стіну будинку. — Зазвичай у таких будівлях були свої погреби на харчові запаси.

Вістінґ підвівся і рушив до входу на кухню з протилежного боку будинку. Решта — за ним. Газ іще не повністю вивітрився, і він закашлявся.

У кухні з блакитними стінами стояв величезний робочий стіл, висів мисник, у кутку стояла кутова грубка-плита. Посеред кухні горбився довгий обідній стіл з лавою під стіною і стільцями з подушками й високими спинками. На підлозі лежали два плетені з ганчір’я килимки, один зі складкою посередині.

Дошки підлоги ледь просідали під ногами. Носаком черевика Вістінґ трохи відсунув килимок набік. Під ним виднівся чіткий квадрат — люк.

Стенберґ відкинув килимок. З одного боку люка стирчало металеве кільце.

Фактично, було цілком можливо спуститись у погріб, потягнувши за собою і ляду, і килимок, так щоб килимок прикрив люк.

Стенберґ кивнув своїм озброєним людям. Вістінґ відійшов на кілька кроків. Гаммер — теж. Стіллер знову ввімкнув камеру.

Один полісмен підняв ляду, а два інших підстраховували його. Ляда лунко вдарилася, падаючи, але знизу не долинуло ані звуку. Той, що піднімав ляду, опустив униз телескопічний стрижень з дзеркальцем і ліхтариком, аби самому не ризикувати. Він обертав його туди й сюди, щоб добре роздивитися підвальне приміщення. Зрештою, вийняв телескоп, похитав головою.

— Порожньо.

Вістінґ усе ще тримав у руках увімкнений ліхтарик. Він підійшов до отвору в підлозі. У холодний льох вела драбина. Це була кімнатка приблизно три на три метри. На полицях уздовж стін стояли порожні слоїки й запилюжені пляшки. Посеред підлоги — купа одягу й пара черевиків, хтось ніби скинув їх додолу.

Вістінґ віддав ліхтарик Стіллерові і відступив убік, щоб іншим теж було видно.

— Це його одяг, — сказав Гаммер і додав, обертаючись до Стіллера: — Твої маячки там, унизу, валяються. Весь час там валялися. Керр перевдягнувся і подався далі.

Один чоловік з групи швидкого реагування зняв шолом, відклав зброю, звільнився від важкого куленепробивного жилета, а тоді спустився у погріб і поскладав одяг у пластикові пакети для речових доказів.

Стіллер зателефонував Уве Гідле, який досі сидів у наглядовому фургоні, попросив його прийти.

— Чи міг він непомітно сісти в автомобіль до Луне Мельберґ? — запитав він Стенберґа. — У темряві? Коли вона тут їздила туди й сюди вночі…

Стенберг заперечно похитав головою.

— Ми встановили спостережні пости о 12.45. Керр, без сумніву, покинув будинок до того.

З’явився Гідле. Поліцейський уже виліз з погреба з одягом, виклав пакети на столі. В одному з них лежав мікрофон і передавач Ліне, що його почепили на Керра для ведення запису.

Стіллер перевірив черевик і знайшов у ньому бездротовий передавач. Крихітна флешка була не більшою за ніготь мізинця.

— Маячки ж рухалися… Я сам це бачив на моніторі, — промовив Вістінґ.

— Рухи були дуже незначні, — нагадав Гідле. — Ми думали, що він пересувався будинком, а насправді це могла бути зміна позиції сателіта або завади від інших електронних сигналів. На території працювало дуже багато рацій.

Гаммер уже звично вилаявся і вийшов з кухні. Вістінґ заплющив очі, щоб зібратися з думками.

— Де зараз Луне Мельберґ? — запитав він.

— Ще в дорозі. Їде додому, — відповів Гідле. — Саме проминула Драммен.

— Затримайте її.

Стіллер передав наказ поліцейським в автомобілі стеження.

З вітальні повернувся Гаммер, жбурнув на стіл фото в рамці. Воно було знято внизу, біля причалу. Сорокарічний чоловік і хлопчик-підліток на борту катера.

— Він узяв катер, — сказав Гаммер. — Ось як утік! Ключі знайшов у будинку.

— Зовсім не обо… — почав було Стіллер.

Гаммер безцеремонно його урвав, показуючи жестом у бік бухти.

— Катера біля причалу немає. А нам надходили повідомлення! Ми навіть перевірили два катери! І все ж сиділи собі мирно, чогось чекали…

У задній кишені штанів завібрував телефон Вістінґа. Він насилу видобув його звідти. Телефонувала начальниця. Перш ніж відповісти, Вістінґ вийшов надвір. Перед очима простиралося море. Це був його план — почекати на появу Керрової подружки, — і він провалився. Тепер треба пояснити начальниці, що сталася прикра помилка.