Одержимий злом

Розділ 81

Катер причалив. Борт шкрябнувся об край пристані. Вістінґ одним із перших скочив на дощаний настил. Група захоплення зі зброєю наготові розсипалася лісом, обходячи літній будинок з усіх боків. Вістінґ з Гаммером помчали навпрошки.

З будинку долинали якісь нерозбірливі звуки. Тривожні звуки.

Вони припали до вікна біля вхідних дверей. Килимок у коридорі лежав на підлозі зіжмаканий. Якась рамка валялася з розбитим склом. Виднілися сліди крові.

Вістінґ шарпнув за клямку. Замкнено.

Вони кинулися на задвір’я, до тераси з басейном і двома великими панорамними вікнами. Ліне стояла у вітальні на колінах із закривавленим обличчям і волоссям. Танке саме підступав до неї, але обернувся і глянув на чоловіків надворі. Око запухле. Рот перекривлений. Розгублений вираз на обличчі.

Один з полісменів став поруч з Вістінґом, спрямував на Танке зброю.

Ліне підвелася, не помічаючи, що діється назовні. У руках — ніжка від стільця. Вона занесла її над головою, наче булаву. Розмашистий удар поцілив адвокатові в шию, і той упав на коліна. Вістінґ шарпнувся до дверей, але чиїсь руки його стримали й відсторонили. Полісмен розбив вікно руків’ям пістолета. Всі ввалилися досередини. Поклали Клеса Танке долілиць на підлогу. Клацнули кайданки.

Вістінґ обійняв Ліне, пригорнув до себе. Відчував, як вона тремтить.

— Амалія, — прошепотіла Ліне. — Амалія у спальні.

Вістінґ глянув на доньку, нічого не розуміючи.

— Ключ у нього в кишені, — Ліне кивнула на адвоката.

Вістінґ відпустив її з обіймів.

— Зачекай. Я сама. Ти ліпше… Там Марен… — Ліне кивком голови показала на відчинену ляду льоху. — Марен унизу.

— Жива?

— Сподіваюся…

Вістінґ підкликав Гаммера, і вони обидва спустилися у діру в підлозі. Гаммер взяв з собою поліцейського.

— Інструмент! — крикнув Вістінґ, стоячи перед замкненими дверима в льосі. — Нам потрібний лом!

Гаммер побіг нагору по інструмент. Чутно було, як поліцейські нишпорять по кімнатах, хряскають двері й дверцята шаф. Нарешті Стіллер приніс лом і молоток. Вістінґ вирвав навісний замок з «м’ясом». Посипалися штукатурка й грудки бетону. Вістінґ шарпнув на себе двері.

То була погано освітлена кімнатка з нішею за кутом. Стіни й стеля оббиті гумовою ізоляцією. Смерділо вогкістю і пліснявою. Промінь ліхтарика в руках одного з поліцейських стрибав навколо, обмацував укриту грубим шаром пилюки підлогу.

Вони ледве протиснулися у дверний отвір. Завернули за кут і знайшли її. Вона лежала на ліжку. Гола. Руки прикуті кайданками до стовпців узголів’я. Ноги зв’язані мотузкою. Одну ногу їй пощастило вивільнити. Сліди крові свідчили, як їй вдалося подати сигнал, стукаючи ногою по трубі під стіною.

Марен підвела голову, примружилася до світла ліхтарика. Широкий скотч, двічі обмотаний навколо голови, затуляв рот. Очі закотились, і вона зомліла.