Одержимий злом

Розділ 71

Вони виїхали назирці за Семмельманом з Осло на Е18 у напрямку Вестфолла. Вістінґ їхав позаду, авта Семмельмана не бачив. Його телефон був підключений до телефонів колег, але всі троє мовчали. Чутно було хіба що дзижчання відкритих телефонних ліній та шерех коліс по мокрому асфальту. Ритмічно шурхотіли «двірники». Думки сумбурно товклися в голові. Вістінґ намагався відсортувати факти, знайти логічні аргументи й альтернативні тлумачення. Намагався відійти від спокусливих припущень. Перетасовував і так, і сяк. Вишукував підтвердження новим теоріям.

Невелика вантажівка порівнялася з ним і обігнала. Вістінґ глянув на спідометр — швидкість істотно знизилася.

— Повертаємо на Тьонсберґ, — відрапортував Стіллер.

Вістінґ відставав майже на десять хвилин. Він натиснув на газ, обігнав ту саму вантажівку й звернув з головного шосе тієї миті, коли Стіллер повідомив, що прямує до центру міста.

— Мабуть, їде в управу поліції, — здогадався Гаммер. — Зустріч має, чи що?

— Напевно, зі мною, — озвався Стіллер. — У мене домовленість з вашою шефинею через двадцять хвилин. Природно, що вона запросила й Семмельмана.

— Про яку зустріч мова? — поцікавився Гаммер.

Стіллер не відповів, натомість повідомив, що Семмельман поставив авто на зарезервованій для співробітників поліції стоянці.

Вістінґ пірнув у кишеньку автобусної зупинки, досягнув із заднього сидіння ноутбук.

— Не починайте без мене, — попросив він.

Стіллер зам’явся.

— Але йтиметься про внутрішнє розслідування. Тобто про тебе…

Вістінґ пропустив його слова повз вуха. Він був дуже збуджений. Відколи покинув стіни тюрми, весь час проганяв і переміщав місцями гіпотези й теорії, звільняючи місце для нової. Час підтискав. Нове припущення ось-ось мало набрати чітких обрисів.

— Я буду там рівно о четвертій, — сказав він і вимкнув розмову.