Одержимий злом

Розділ 37

Телефон задзвонив, коли він паркувався перед готелем. Телефонували з невідомого номера, тож вирішив, що хтось з Відділу внутрішніх розслідувань втратив терпець. Він спізнювався на зустріч уже на годину.

Вістінґ узяв слухавку, не виходячи з авта під дощ.

— Це Тім Скаґе, — відрекомендувався чоловік на іншому кінці. — Слідчий відділ, Осло-Захід. Маєте п’ять хвилин?

Вістінґ нахилився уперед, здогадався, що йдеться про Тома Керра.

— Про що хотіли розказати?

— У нас тут підозрілий випадок смерті, — почав поліцейський. — Кріс Пауст Бакке, 37 років. Три тижні тому знайшли мертвим у згорілій дощенту квартирі.

— Убивство?

— Ні причини смерті, ані пожежі не з’ясовано. У бронхах та легенях знайдено окис вуглецю, загинув, без сумніву, від отруєння димом, але ось тепер прийшов рапорт від токсикологів. У його крові є ацетон та інші хімічні розчинники.

— Наркоман?

— Так, багаторічний. І ще багато всякого в послужному списку. Звісно, він міг його й нанюхатися, — згодився Скаґе. — Принаймні все свідчить, що на початок пожежі він був непритомний.

Поліцейський на мить замовк. Вістінґ скоса глянув на вхід до готелю.

— Випадок відразу кваліфікували як звичайну, класичну пожежу. У нього на кухні була старомодна плита з керамічними конфорками. Пожежно-технічна експертиза показала, що одну з них було ввімкнено на повну потужність. На ній стояла сковорода. Пожежа поширилися дуже швидко. За даними рапорту пожежної служби, всюди по кухні знайдено сліди горючих речовин, тож техніки готові стверджувати, що йдеться про підпал.

— Але чому ви телефонуєте мені?

— З’ясувавши, що пожежа — не нещасний випадок, ми почали опитувати людей, котрі знали жертву. Два свідчення дуже цікаві. Обидва кажуть одне й те саме: напередодні смерті Кріс Пауст Бакке намагався роздобути пістолет і ручну гранату.

Вістінґ насупив брови, глянув сам собі у вічі в дзеркалі заднього огляду.

— Те, що сталося вчора під час вашої операції, наводить на думку, що обидва випадки пов’язані. Вбивця, якого шукаємо ми, може виявитися тією людиною, яка допомогла Томові Керру втекти. Наші інтереси збігаються.

— Що вам іще відомо? — запитав Вістінг. — Хтось знав, навіщо йому граната? Він її таки роздобув?

— У середовищі, в якому обертався Кріс, не так багато балакунів. Але йому особисто граната точно не була потрібна. Ні граната, ні пістолет. Він шукав зброю для когось.

— Знаєте для кого?

— Ні, не знаємо, зате знаємо: знайшов те, що шукав. Його подружка бачила в нього вдома гранату. І ще маємо інформацію, де він її добув.

— І де?

— У Таллака Ґляйха. Відомий тут, у нас. Кримінальний авторитет. Мешкає у Біллінґстаді. Ми готуємо операцію затримання. Візьмемо його ввечері. Можливо, вам цікаво долучитися?

Вістінґ заплющив очі, відчув, як почав пульсувати нерв у скроні.

Він проїхав Біллінґстад годину тому. Щоб повернутися, доведеться витратити стільки ж часу. Зустріч зі спецагентом навряд чи триватиме довше години.

— Буду у вас за дві години, — відповів він і відчинив дверцята, щоб вийти.

— Гаразд, побачимося…