Одержимий злом

Розділ 58

Під будівлею поліційної управи зібралося ще більше журналістів. Вони стояли маленькими групами, розмовляли в очікуванні, доки їх запустять досередини. Один чоловік з логотипом каналу TV2 підняв камеру й спрямував на них. Репортер, який стояв найближче до вхідних дверей, запитав у Вістінґа, чи можна сподіватися на якийсь розвиток подій.

— Прес-конференція почнеться о четвертій, — відмахнувся Вістінґ і вдав, що має пильну телефонну розмову.

Поки вони сиділи у начальниці, його мобільний дзвонив двічі. Обидва рази телефонувала Ліне. Він передзвонив їй, щойно відійшов далі від юрби, щоб його не могли чути.

— Я на Леркетведт, — сказала Ліне. — В Естмарці, на хуторі Тома Керра.

Вістінґ стривожився.

— Що ти там забула?

— Знімаю, — відповіла донька. — Приїхала на розвідку. Треба для фільму.

Вістінґ з Гаммером дійшли до авта.

— Тут нещодавно хтось побував, — вела далі Ліне.

Вістінґ сів за кермо.

— Он як?

— Трохи… підозріло, — додала Ліне. — Хтось щось копав.

— Копав?

— У клуні стоїть лопата із залишками свіжої землі. Я пройшлася стежкою у ліс поза клунею і знайшла місце, де копали. Притрушене хмизом. Там щось закопали.

— Точно закопали?

— Можу вислати тобі фото.

— Висилай!

Вістінґ завів двигун.

— Я зателефонувала Стіллерові, бо ти не відповідав. Він їде сюди.

У голові збурився хаос думок. Його відсторонили, але це щось інше, поза офіційним розслідуванням. Ішлося про його доньку. Ніхто не може заборонити допомагати доньці.

— Ми з Гаммером теж зараз під’їдемо, — сказав Вістінґ і рушив з місця.