Одержимий злом

Розділ 57

Дзвінок не віщував нічого доброго. Секретарка приймальні поліцмейстера зателефонувала Вістінґові й повідомила, що його з Гаммером чекають у кабінеті начальниці. Такий нагальний виклик завжди тягнув за собою неприємності. Вістінґа вже й раніше викликали кілька разів «на килимок». Зокрема тоді, коли Тер’є Нурбьо й Спецвідділ розслідували його дії минулого разу. Тоді Вістінґові повідомили, що його відсторонюють від виконання службових обов’язків.

Вони дочекалися техніків і відразу покинули майстерню. Гаммер з’ясував, що білий фургон був зареєстрований на одну мулярську фірму в Аскері.

— Є заява про викрадення номерних знаків, — сказав Гаммер, не відводячи очей від екрану мобільного.

— Вкрали й почепили на подібний фургон, — прокоментував Вістінґ.

Гаммер мовчки кивнув.

— Той самий почерк, що й при викраденні Теї Полден і Сальви Гаддад.

Вістінґ в’їхав у центр Тьонсберґа. Кілька журналістів стояли перед входом до поліційної управи. Гаммер лайнувся.

— Ми на них не маємо часу, — буркнув він.

Вістінґ хоч і погоджувався з колегою, однак змовчав. Фургон і майстерня обіцяли прорив у розслідуванні, на який вони так чекали. Треба було запустити в рух багато коліщат системи, не можна втрачати ні секунди.

На поліційній автостоянці не залишилося жодного вільного місця. Довелося запаркуватися за квартал від управи. Двоє фотографів знімали, як вони входять у будівлю.

Відразу за вхідними дверима розташовувався облаштований за грубі гроші великий конференц-зал для зустрічей із пресою з власним телепідключенням, фіброволокнистими кабелями, професійним освітленням та великим логотипом поліції на задній стіні. Двері в зал були відчинені, на столах — склянки й карафки з водою.

Ліфт підняв їх на останній поверх. Секретарка підвелася їм назустріч.

— Кііль чекає, — сказала вона, постукала в двері кабінету й запросила увійти.

— Ви знайшли фургон, — відразу почала начальниця і кивнула на монітор комп’ютера.

— Дуже ймовірно, — відповів Вістінґ. — Ми саме звідти…

Поліцмейстер змінила тему.

— Ми змушені внести зміни в організацію роботи. На жаль, слідство ведеться різними структурними підрозділами.

Вістінґ хитнув головою. Він розумів, що начальниця має на увазі. У кілька пов’язаних між собою розслідувань було залучено п’ять різних структур. Та ще й Адріан Стіллер зі своєю групою давніх та нерозкритих справ.

— Найважливіше зараз — пошук Марен Доккен, — нагадав Гаммер.

Поліцмейстер мовчки кивнула.

— Я дискутувала на цю тему з поліцмейстерами і юристами сусідніх причетних до справи округів. Ми погодилися на тому, що діяльність поліції треба організувати ефективніше. Було ухвалено рішення створити окрему слідчу групу з представниками інших поліційних округів.

Вона пильно глянула у вічі Вістінґові.

— Ми вважаємо, що найлогічніше керівництво й координацію роботи довірити вам, та, як не прикро, ви самі перебуваєте під слідством Спецвідділу.

— Це — чиста формальність, — втрутився Гаммер.

— На жаль, виринула ще одна справа, — вела далі поліцмейстер. — До нас звернувся адвокат Генден з приводу скарги Флойда Тюе. Йдеться про несанкціоноване вторгнення до будинку й зневажливу поведінку.

— То був цілком умотивований вчинок, — запротестував Гаммер і заходився пояснювати ситуацію.

Поліцмейстер гостро урвала його.

— Він переслав запис відеоспостереження. Можливо, ви й мали підстави, але розбивати вікно — це вже занадто. Хай там як, а скаргу переслали в Спецвідділ. Вони розглянуть, чи було вторгнення обґрунтованим.

Гаммер застогнав. Вістінґ випростався на стільці.

— Хто керуватиме слідством?

— Ідар Семмельман.

— Семмельман? — перепитав Гаммер. — Він п’ять років шукав Іншого. Без успіху! Усе, на що здатний, — вимальовувати схеми й укладати бази даних.

— Семмельман найкраще знає подробиці справи, — сказала начальниця тоном, який не терпів заперечень. — Від самого початку.

— Йому вже повідомили про призначення? — запитав Вістінґ.

Поліцмейстер кивнула.

— Я пообіцяла йому повідомити вас про рішення.

Вона переклала на столі якісь папери, глянула на годинник.

— Відповідальність за юридичні питання покладено на Ґюру Стемстад з нашого юридичного відділу. Я оголошу про реорганізацію роботи за тридцять хвилин на прес-конференції. Водночас офіційно оприлюднимо інформацію про зникнення Марен Доккен.

— Що нам тепер робити? — поцікавився Гаммер. — Яким боком ми вписуємося в реорганізацію розслідування?

— Ви відсторонені.

— Що ви маєте на увазі? Нас усувають від справи?

Аґнес Кііль поклала одну долоню поверх другої.

— Ми повинні дотримуватися неупередженості. Окрім того, що ви під слідством Спецвідділу, то ще й показали себе емоційно нестабільними. Вторгнення до Флойда Тюе наочно це демонструє. Дуже важливо дотримуватися карно-процесуальних правил, коли йдеться про представників поліції.

Гаммер підвівся.

— Ви ж не думаєте, що ми сидітимемо, згорнувши руки, коли викрадено нашу колегу? — запитав він.

— Ви відсторонені, — повторила начальниця. — Останніми днями працювали понаднормово. Маєте відгули вже від нинішнього дня.

Вістінґ теж встав. Усередині в ньому все кипіло, здійнявся хаос думок і емоцій. Він мусив опанувати себе, щоб не вибухнути.

— Це все? — запитав він.

Поліцмейстер стримано кивнула.