Одержимий злом

Розділ 49

Двигун працював на холостих обертах. Вістінґ сидів, нахилившись і склавши руки на кермі. Дощ сіявся тонкими рисками в світлі фар. Четверо полісменів тримали за кутики брезент, доки п’ятий фотографував кросівок. Сліпучі білі спалахи відкидали гострі тіні на асфальті.

— Треба, щоб медіа оповістили про фургон, — сказав Вістінґ, схиливши голову до мікрофона пристрою «вільні руки».

Чергова юристка в поліційній управі не погоджувалася.

— Ми тут обговорювали цей випадок, — сказала вона. — Є й інші міркування. Ми не знаємо, що насправді сталося.

— Саме тому, — наполягав Вістінґ, — мусимо розіслати орієнтування на фургон і через медіа закликати дівчину зголоситися до поліції.

— Треба зачекати, доки матимемо більше інформації. Усе може виявитися непорозумінням і фальшивою тривогою. Свідок міг неправильно оцінити ситуацію. Медіа завалені матеріалами про вбивства Тома Керра. Огром інформації міг вплинути на здатність свідка тверезо сприймати побачене. Ану ж, йому здалося, ніби він щось помітив, чого насправді не було. Потребуємо більше конкретики, перш ніж рухатися далі.

Вістінґ бачив, як перед капотом його авта поліцейські поклали кросівок у коричневий паперовий пакет і згорнули брезент.

— Що робити з кросівком? — запитав Вістінґ у юристки.

— Та він міг лежати там уже давно.

— Ага, саме на тому місці, де дівчину кинули у фургон?

Поліційна прокурор на іншому кінці скрушно зітхнула.

— Я читала покази свідка, — сказала вона. — Він був за 200 метрів від місця події. Майже нереально побачити, чи справді кросівок лежав саме там, де зупинився автофургон. Він лише підтвердив, що бачив черевик.

Вістінґ відхилився на спинку сидіння, глянув на крихітний мікрофон на стелі салону. Прокурор, здається, була налаштована рішуче. Можливо, захищала чиєсь уже схвалене рішення. Його контраргументи не мали сенсу.

Її прізвище Стемстад. Ґру чи Ґюнн на ім’я. Якщо судити за голосом, наче вдвічі молодша за Вістінґа. Вони ніколи не перетиналися. Не знали одне одного, але брали участь у спільних телефонних нарадах, пов’язаних з іншими справами. Реорганізація і злиття поліційних округів породили вкрай непрактичний спосіб взаємодії між структурами.

— Том Керр зник дві доби тому, — гнула свою лінію прокурор. — Він уже далеко втік. Чому мав би ні з того, ні з сього вигулькнути на вашій території? Нелогічно якось…

Вістінґ неохоче погоджувався з нею.

— До нас надійшла понад сотня звернень від громадян, яким здалося, ніби вони бачили Тома Керра, Украй непрактичний спосіб взаємодії між структурами вела далі прокурор. — Ми вичікуємо, подивимося на результат. А тим часом триматимемо медіа на відстані. Більше не мусите в цьому копирсатися.

Вістінґ глянув у дзеркало над головою. На чолі вималювалися дві скептичні зморшки.

— Що ви маєте на увазі? Що означає «більше не копирсатися»?

— Лише кажу, що всі теперішні події могли б не відбутися. Їх можна було б уникнути. Том Керр нізащо не повинен був утекти, повернутись у суспільство.

На тому розмова вичерпалася. Вістінґ заніміло дивився у дзеркало.

Невже всі саме так сприймали наявну ситуацію? Начеб це його вина, що Том Керр накивав п’ятами?

Він довго думав. Незвичні емоції сколихнулися у його душі. Провина. Неконтрольоване, нещадне відчуття провини.

Йому й раніше доводилося сумніватись у своїх талантах. Справи, які розтягувалися в часі або зависали, тиснули на нього непосильним тягарем. Його призначали керувати великими, складними розслідуваннями. Отримувати результат — це найперше завдання, відповідальність, до якої він поступово звик. Однак відчуття відповідальності не пара відчуттю провини.

Повз нього проїхав автомобіль. Вістінґ глянув на сухий прямокутник на узбіччі, де щойно лежав брезент. Дощ уже дістався до нього. Вістінґ сподівався, що прокурор не помиляється, бо, якщо стався злочин, це знову його провина.