Одержимий злом

Розділ 30

Знову пустився дощ. Ліне сиділа в своєму підвальному кабінеті й наслухала, як з даху дзюркоче ринвою вода.

Амалії потрібні нові ґумові чобітки, подумала мимоволі. Мала вже виросла зі своїх. І дощовик ось-ось стане затісний.

З вулиці засигналив автомобіль. Мабуть, батько. Чверть години тому він надіслав їй повідомлення, що скоро приїде, попросив бути готовою.

Ліне вийшла з програми, піднялась у кухню й визирнула у вікно. В автомобілі поруч з батьком сидів ще й Адріан Стіллер.

Батько ще раз посигналив.

Ліне накинула куртку, вийшла з будинку й сіла на заднє сидіння.

— Привіт! — привіталася з обома чоловіками.

Стіллер обернувся до неї з усмішкою. Батько глянув на доньку в дзеркало заднього огляду.

— Ключі від авта взяла? — запитав він.

Ліне кивнула, але, про всяк випадок, перевірила ще раз у сумочці.

— Є новини? — поцікавилася вона.

Батько похитав головою.

— Що то була за операція нині вранці?

— Штурмували літній будиночок на південному березі фьорду в Ефтанзі, — пояснив батько. — Але Керра там не було.

— Знайшли твоє звукове обладнання, — додав Стіллер. — Мікрофон і передавач. Скоро повернемо тобі.

— То він ховався на літній дачі? — уточнила Ліне. — Скільки часу?

— Недовго.

— Тобто?

— Утік далі на краденому катері, скоріш за все, ще до того, як на пошуки підняли вертоліт, — відповів Стіллер. — Затоплений катер знайшли неподалік Тьонсберґа. Там всі сліди уриваються.

Стіллер був говіркіший, ніж батько. Ліне це подобалося. Вона почувалася членом команди.

— І що тепер? — допитувалася вона.

— Перевіряти повідомлення потенційних свідків, — буркнув батько.

Ліне перевела погляд у вікно. Батькова відповідь її розсердила. Позбавлена інформації репліка. Одна з тих, що їх кидають журналістам у перших рядах на прес-конференціях.

— Ви перевірили, з ким він контактував у тюрмі? — не вгавала вона. — Список відвідувачів чи щось таке?

— Саме з цим працюємо, — коротко відповів батько.

Ліне завовтузилася на сидінні.

— Зміг поговорити вчора з колишнім головним слідчим у справі?

— Так.

— Що він сказав?

Батько виїхав на Е18 і додав газу.

— Розповів про пошуки Іншого.

— Мають підозрюваних?

Батько знову зиркнув на доньку в дзеркало заднього огляду.

— Ми саме на активній стадії розслідування, — не надто приязно відповів він. — Мусиш набратися терпіння й зачекати, доки все закінчиться.

Ліне зітхнула й демонстративно приклала долоню до чола.

— Чи я вже не журналіст? — сказала вона, нахилившись уперед. — Я запитую, бо це стосується мене. Я була там, коли втік Том Керр. Мені досі болить голова від вибухової хвилі. Я не можу чекати, доки все закінчиться. І я не заспокоюся, доки він не опиниться знову у в’язниці.

Ніхто попереду не озвався і словом. Батько голосніше ввімкнув радіо. «Двірники» шкрябали по вітровому склі. Ліне похитала головою і сердито відхилилася на спинку сидіння.

— Де та вілла, яку ви обшукували? — запитала вона. — Це ж не таємниця! Як звати власника?

Адріан Стіллер напівобернувся до неї.

— Ми маємо фото з операції. Спробую отримати до них вільний доступ.

Він усміхнувся.

— Коли все закінчиться…