Печатка Святої Маргарити

* * *

Ще й тиждень не минув після того, як його вечірній гість відбув до Кам’янця, коли Василя Семенюка викликали до комендатури. Йшов як на заріз, хвилювався: може, того пана у Кам’янці розкрили? Може, біда з ним трапилася? Може, щось із власного минулого випливло? Але якби так, то прислали б за ним солдатів, хату обшукали, перевернули 6 усе догори дриґом, а його самого заарештували 6 та й по всьому. А тут…

— Уж не знаю, чем ты, Семенюк, угодил товарищу Клеверову, — мовив комендант Кашин, — но только очень просил он меня отблагодарить тебя за оказанную тобой услугу, словно это услуга, а не долг каждого советского человека. Ну, как бы там ни было, товарищ Клеверов, как я понял, человек весьма сентиментальный. Потому принимай от него в благодарность новые яловые сапоги, отрез на костюм тебе, бабе твоей отрез на новое платье… И в сапоге левом — еще кое-какие деньги. Балует тебя советская власть, Семенюк, слышишь, тебе говорю!

— Та не варто було! Я ж не за подарунки… — зніяковів Василь. — Я ж нічого не просив… та й не зробив нічого такого.

— Семенюк… лично я бы тебя одаривать не стал, — провадив далі Кашин. — Потому как считаю оказанную тобой товарищу Клеверову услугу нормальным и закономерным поступком гражданина советской Украины, уважительно относящегося к представителям советской власти. Но раз воля товарища Клеверова была таковой, я перечить ему не стал. Забирай все это и иди домой. И не заставляй меня повторять тебе дважды.

Василь згорнув усе, подякував коменданту. Йшов дорогою, тішився. Чоботи його старі уже давно на ладан дихали, та й дружина зрадіє обнові.

Про той випадок із яловими чоботами та відрізами матерії у дарунок від якогось чоловіка, що постукав до хати їхнього діда Василя у громовицю, заночував, а потім попросив відвести до волочиської комендатури, розповідатимуть потім навіть Семенюкові пра-пра-правнуки. Про те, що подорожній був спецагентом УНР, Василь із дружиною ніколи не розповідали: радянське лихоліття навчило їх тримати язики за зубами.