Печатка Святої Маргарити

* * *

Часу обмаль. Скористатися тим, що Кашин у від’їзді, було б вельми розумно. Скільки він там ще у Проскурові пробуде? День, може, два — Марко точно не знав.

Однак за ці дні він мав щось вирішити із Гольденбергом. Старого можна було відпустити, забезпечивши відповідними документами. Нехай їде з Богом разом зі своїми скарбами. Звичайно, ті, що вже описані і виявлені при затриманні, йому не повернеш. Але ті, які він намагався всучити йому у якості хабара…

Увечері, коли повернеться з Тарноруди, допоможе старому. Хто знає, можливо, колись доля ще зведе його із цим ювеліром по той бік Збруча… Чому б не допомогти людині врятувати своє життя? Євреї — благословенний народ, хоч і розіп’яли свого Месію. Та то їхня особиста справа між ними і Богом. «Їх не можна ображати! — не раз повторювала вельми набожна бабця Гелена, що замість костелу часом ходила до біблейників. — Хто жидів ображає, тому Бог за супротивника стане, — так сказано у Святому Писанні».

Марко усміхнувся.

Одного — Шварцбарда — він точно образив, коли там, у Парижі, на розі вулиці Расіна і бульвару Сан-Мішель, ледь не забив його до смерті. Але то було не просто так. То найменше, що він міг зробити за смерть керманича УНР.

А Вальтер Кривицький, він же Гінзбург?

Та ні Шльома Шварцбард, ні Гінзбург ніколи не були безневинними ягнятами. Більшовицькі агенти, євреї, що порушили Божі заповіді — не свідчи неправдиво та не убий!

А скільки разів їх порушував сам Марко?.. Скільки разів узагалі він порушував Божі установи на тій першій своїй війні і потім, під Крутами? А після того?

Як і коли відмитися від тієї крові? Нехай то були зрадники, вороги й кати його народу. Якби не він їх, то вони б його. Але все ж то були люди. Божі творіння! Якими молитвами йому, людині, що обрала для себе такий життєвий шлях, відмолити ці гріхи?

Марко кермував, дивлячись наче крізь дорогу.

Ніякими корунками до Божого милосердя то не відмолиш, якщо не віриш, що Бог тебе любить і уже за все заплатив.

Гм… і не сподівався, що зустріч із ювеліром Гольденбергом раптом викличе у нього такі роздуми і спонукатиме до каяття.

— Господи… прости мені. Прости. Я не обирав ні місця, ні часу, ні меж свого життя. Але за все, що вчинив не відповідно до Твого слова, прости мені! — шепотів, поки мчав до Тарноруди.

Там, спустившись до центральної площі, скермував далі, до млина. До Жезніка.