Сила природи

Розділ 21

Що далі просувалися, то важче було знаходити стежку. За годину вона, перетнувши струмок, майже зовсім зникла, а коли знову з’явилася, то несподівано звернула до крутого спуску в ущелину, про яку згадував Кінг. Стрункі шереги однаковісіньких дерев створювали оптичні ілюзії, й Фок відчував дедалі більшу вдячність за де-не-де розвішану поліційну стрічку. Не хотілося б йому долати цей шлях на самоті. Тут так і тягнуло зійти на манівці.

Побачивши серед навколишнього бушу жовтогарячі плями, Фок відчув полегшення. Шукачі. Отже, вже близько. Немов у відповідь, дерева помалу розступилися, і ще за кілька кроків він опинився на галявинці.

Посередині, оточена поліційною стрічкою і блиском світловідбивних курток поліції, стояла колиба, приземкувата й похмура.

Вона непогано була закамуфльована серед приглушених барв бушу й видавалася навмисно усамітненою. Від порожніх вікон до непривітно перехняблених дверей, вона відгонила відчаєм. Фок чув поруч дихання Кармен, а ще чув, як навколо шурхотять і гойдаються дерева. Над галявиною пролетів вітер, і колиба зарипіла.

Фок повільно розвернувся по колу. Буш підступав зусібіч, і поодинокі жовтогарячі плями шукачів заледве було видно серед дерев. Мабуть, якщо дивитися не під тим кутом, колибу взагалі неможливо розгледіти. Жінкам пощастило на неї натрапити. Чи не пощастило, подумав він.

Біля колиби стояв на варті поліціянт, а трохи далі — ще один. В обох під ногами лежали поліетиленові плівки, якими щось було накрито. Обидві плівки трохи провалилися посередині, але неможливо було вгадати, що ховається під ними.

Фок глянув на Кінга.

— Лорен казала, вони знайшли скелет собаки.

— Так, він отам, — указав Кінг на одну з плівок, меншу й розташовану ближче. Він зітхнув. — А другий скелет не собачий. Експерти вже їдуть.

У них на очах кутик ближчої плівки загнувся від вітру. Вартовий нахилився поправити, але Фок устиг помітити неглибоку канаву. Він спробував уявити, як почувалися тут жінки, самотні й налякані. Мабуть, йому фантазії забракне.

Він збагнув, що йому досі не давала спокою одна думка: чотири жінки занадто легко покинули тут Алісу, коли виявили її зникнення. Але зараз, стоячи перед занедбаною колибою, він чув у голові настирливий шепіт: «Забирайся звідси. Тікай». Він потрусив головою.

Кармен дивилася на більшу плівку.

— Четверту жертву тоді так і не знайшли. Сару Сонденберг, — мовила вона.

— Не знайшли, — похитав головою Кінг.

— Щось указує на те, що це вона? — кивнула Кармен на плівку. — Ви, мабуть, думали про це.

Здавалося, Кінг хотів щось сказати, але передумав.

— Спершу хай подивляться експерти. Після цього дізнаємося більше.

Він підняв стрічку, яка перегороджувала вхід у колибу.

— Ходімо. Проведу вас усередину.

Вони пірнули під стрічку. Двері розчахнулися, як відкрита рана. Слабкий запах гнилизни підкреслював свіжий і п’янкий аромат евкаліптів. Було темно — вікна впускали зовсім мало світла. Стоячи в центрі кімнати, Фок розрізняв спершу тільки загальні обриси, а потім проступили й деталі. Товстий шар пилюки, який зібрався тут, нині був потривожений. Стіл відсунули вбік під дивним кутом, і кругом валялися листя і сміття. У другій кімнаті він побачив матрац з темною і лячною плямою. А під ногами у Фока, під розбитим вікном, мостини просякли чорними бризками, які нагадували свіжу кров.