Сила природи

Розділ 26

Близнючок забрали в окремих поліційних машинах.

Фок і Кармен спостерігали за цим з фойє. Лорен і Джил стояли у приймальні, роззявивши роти від подиву, поки сержант Кінг не звелів їм почекати у вітальні. Офіцер закличе їх по черзі в кабінет, щоб оновити їхні свідчення, сказав він. І нехай будуть готові поїхати в місто у відділок, якщо виникне потреба. Вони мовчки кивнули, й він поїхав.

Першою в кабінет викликали Лорен; коли вона перетинала кімнату, обличчя її було змарніле та бліде. Фок і Кармен залишилися у вітальні з Джил. Вона здавалася здутою копією жінки, з якою вони познайомилися кілька днів тому.

— Я сказала Алісі: так їй і треба буде, якщо дорогою здохне десь у канаві, — ні з того ні з сього мовила Джил. Вона втупилася у вогонь. — Я щиро так думала. Тоді.

З-за дверей чулося голосіння Марго Рассел. Крізь нього ледве проривався голос офіцера зв’язку. Джил з болем на обличчі відвернулася.

— Коли ви дізналися, що у вашого небожа є світлини Марго? — запитала Кармен.

— Запізно, — опустила погляд на руки Джил. — Данієль нарешті розповів мені всю історію у вівторок, але тільки тому, що фото вже потрапили в інтернет. Та йому слід було поділитися зі мною раніше. Якби він був зі мною відвертий першого вечора на привалі, може, нічого з цього не трапилося б. Я б відпустила Алісу, коли вона попросила.

— А скільки Данієль розповів вам того вечора? — запитав Фок.

— Сказав лише, що вони з дружиною спіймали Джоула на якихось світлинах і через це Данієль запізнився на турбазу. Може, я мала б скласти два і два, але мені, чесно, навіть не спало на думку, що це можуть бути фотографії Марш, — похитала вона головою. — Коли я вчилася в школі, все було зовсім по-іншому.

За дверима досі чувся плач. Джил зітхнула.

— Якби ж то Аліса сама мені сказала! Якби я знала, то відпустила б її додому ще першого вечора. Звісно, відпустила б, — промовила вона так, наче переконує сама себе. — А Джоул — бовдур. Цього не загладити вибаченнями. Він дуже схожий на Данієля замолоду: робить, що схоче, не замислюючись більш як на годину наперед. Діти просто не розуміють, правда? Живуть однією миттю. Не усвідомлюють, що зроблене в тому віці може переслідувати їх ще багато років.

Вона замовкла, але руки, які вона зчепила на колінах, трусилися. Пролунав стукіт, і двері вітальні відчинилися. Зазирнула Лорен, бліда та з запалими щоками.

— Твоя черга, — мовила вона до Джил.

— Про що питали?

— Як і раніше. Хотіли знати, що трапилося.

— І що ти розповіла?

— Сказала, що не могла повірити, коли Аліса так і не вийшла, — глянула Лорен на Джил, а потім втупилася в землю. — Я йду спати. Не можу цього витримати.

Не чекаючи на відповідь, вона вийшла й захлопнула двері.

Довгу мить Джил дивилася на зачинені двері, а потім, важко зітхнувши, підвелася. Штовхнула двері й вийшла, а навколо неї відлунював плач Марго.