Сила природи

Розділ 29

Фок роздивився червоно-срібну нитку, яка застрягла в змійці на куртці Аліси Рассел, а потім розвернув екран до Кармен. Вона кліпнула.

— Чорт.

Її рука пірнула в кишеню власної куртки, й не встиг Фок і слова сказати, як вона дістала Ребеччин плетений браслет. Срібні нитки зблиснули на світлі.

— Знаю, Лорен сказала, що загубила свій, але він точно в неї був у буші?

Фок схопив власну куртку й покопирсався в ній, поки не знайшов листівку «ЗНИКЛА», яку взяв з конторки на турбазі. Він розгладив її та, уникаючи усміхненого Алісиного обличчя, натомість зосередився на останньому груповому знімку п’ятьох жінок.

Вони стояли на початку маршруту на водоспад Мірор-Фолз, Аліса обіймала Лорен за стан. Усміхалася. Лорен поклала руку Алісі на плечі, але зараз, придивившись ближче, Фок подумав, що рука їх ледве торкається. По краю рукава куртки Лорен чітко червоніла плетена стрічка, обвиваючи зап’ясток.

Кармен уже тягнулася до стаціонарного телефону, щоб подзвонити сержантові Кінгу. Якусь мить вона слухала, а потім похитала головою. Ніхто не відповідав. Вона подзвонила в адмінкорпус. Заки вона питала, хто в якому номері, Фок уже вдягнув куртку, й вони без слова вийшли з кімнати й рушили вздовж будиночків. Надвечірнє сонце вже спустилося за дерева, й зі сходу наповзала темрява.

Підійшли до номера Лорен, і Фок постукав у двері. Почекали. Ніхто не відповів. Він знову постукав, тоді натиснув на клямку. Двері розчахнулися. Кімната була порожня. Фок подивився на Кармен.

— Може, в адмінкорпусі? — припустила вона.

Фок повагався, дивлячись їй за спину. На початку стежки до водоспаду нікого не було, у сутінках заледве виднівся дерев’яний знак. Кармен зрозуміла, куди він дивиться, прочитала його думки — й на її обличчі відбилася тривога.

— Ти йди перевір, — сказала вона. — А я розшукаю Кінга, й ми тебе доженемо.

— О’кей.

Фок пошурував уперед — спочатку під ногами скреготів гравій, а потім, щойно він ступив на втоптану стежку, ноги почали трохи провалюватися в болото. Навколо нікого не було, але Фок бачив під ногами сліди черевиків. Він зайшов на маршрут.

А він не помиляється? Фок не знав. Потім йому пригадалася худенька дівчина, й червона нитка, й материн голий зап’ясток.

«Не варто недооцінювати того, на що здатні піти батьки заради дітей».

Фок прискорював і прискорював крок, а коли у вухах почав наростати гуркіт водоспаду, побіг.