Сила природи

День 4. Ранок неділі

Аліса мало не кричала в телефон. Її щока світилася синім у світлі екрана, а над стежкою летіли її слова.

— Рятувальна служба? Чуєте мене?.. Чорт.

Голос її дзвенів од відчаю. Вона відключилася. Похиливши голову, перевірила телефон. Знову спробувала набрати три цифри, але марно. Три нулі.

— Рятувальна служба? Допоможіть. Хтось мене чує? Будь ласка. Ми загубилися. Ви не могли б... — вона замовкла, забрала телефон від вуха. — Чорт!

Плечі піднялися й опустилися — вона зробила глибокий вдих. Знову натиснула на екран. Цього разу набрала інший номер, не три однакові цифри. Заговорила тихішим голосом.

— Федеральний агенте Фок, це Аліса. Рассел. Не знаю, чи ви мене чуєте, — її голос затремтів. — Якщо отримаєте це повідомлення, будь ласка, благаю, не передавайте документи завтра. Я не знаю, що робити. У Данієля Бейлі є деякі фото. Точніше, в його сина. Знімки моєї доньки. Я не можу ризикувати засмутити його зараз, вибачте. Я намагаюся повернутися додому, щоб усе пояснити. Якщо притримаєте документи, я спробую вигадати інший спосіб дістати контракти. Вибачте, але це моя донька. Будь ласка. Я не можу зараз діяти, щоб не завдати їй болю...

Шурхіт і кроки позаду. Голос у темряві.

— Аліса?