Сила природи

Розділ 24

Наплічник Аліси Рассел валявся під деревом. Він ховався в густих заростях за десять метрів од стежки, лежав закритий. Неначе, подумалося Фокові, його власниця опустила його на землю, пішла геть і не повернулася.

Довгий час сержант Кінг, нахилившись над наплічником, методично рухався навколо, немов виконував постановочний танок. А відтак, зітхнувши, випростався, огородив місце, закликав свою пошукову команду й наказав усім іншим звільнити територію.

Фок і Кармен не сперечалися. Вони подалися до Північної траси тою самою стежкою, що й прийшли, рухаючись за поліційними орієнтирами разом з двома шукачами, чия зміна закінчилася. Йшли мовчки, вервечкою, раз у раз пригальмовуючи на розвилках стежки. Фок знову відчував удячність за орієнтири на деревах.

Прямуючи за Кармен, він думав про наплічник. Самотній, непотривожений, штучний, він здавався чужорідним серед цього пейзажу. Не схоже було, щоб у ньому копирсалися, й Фок гадки не мав, як це тлумачити. Вміст навряд чи багато коштує, але тут, у буші, де непромокальна куртка здатна врятувати життя, цінність вимірюється по-іншому. Фок печінкою відчував, що Аліса Рассел не покинула б наплічник з власної волі, й від усвідомлення цього його прошив холод, який не мав нічого спільного з погодою.

«Коли знаходиш намет чи речі, далі обов’язково буде труп», — крутилися в голові слова касира з заправки. Фок уявляв цього чоловіка: обидва рази, коли вони з Кармен зупинялися там, він був за касою. Але не сьогодні вранці. «Далі обов’язково буде труп». Фок зітхнув.

— Про що думаєш? — тихо поцікавилася Кармен.

— Про те, що все це погано пахне. Якщо вона в таких умовах зовсім не мала спорядження...

— Знаю. Гадаю, її скоро знайдуть, — Кармен зиркнула на густий буш, який важко тиснув обабіч. — Якщо там є кого шукати.

Йшли, поки дерева не розступилися, а світло дня не здалося трохи яскравішим. Ще один поворот — і ось вони знову на Північній трасі. На узбіччі кулилися шукачі й поліціянти, стиха перемовляючись: чутки про наплічник поширювалися швидко. Фок роззирнувся. Іяна Чейза не було, зник і мінівен «Авторитетних пригод». На відкритій ділянці дороги свистів вітер, і Фок щільніше загорнувся в куртку. Він звернувся до одного з поліціянтів, які організовували шукачів, що повернулися.

— Ви бачили, як поїхав Іян Чейз?

Офіцер неуважно звів погляд.

— Ні. Вибачте. Я й не помітив, що його немає. Якщо це щось нагальне, спробуйте йому подзвонити. Хвилин за десять їзди звідси є хатина лісників зі стаціонарним телефоном, он у тому напрямку, — вказав він дорогу.

Фок похитав головою.

— Це не горить. Дякую.

Він рушив до машини слідом за Кармен, яка сіла за кермо.

— Назад на турбазу?

— Мабуть.

Вона від’їхала, і гурт на дорозі почав маліти в дзеркальці заднього огляду, поки після повороту не зник зовсім. Обабіч їх обступила зелень, змикаючись, мов стіни собору. Не було навіть натяку на божевілля, яке коїлося в гущавині. Буш добре зберігає свої таємниці.

— Колиба схована дуже добре, але не те щоб нікому не відома, — нарешті заговорив Фок.

— Вибач, що? — Кармен не відривалася від дороги.

— Я думав про те, що сказала Брі Маккензі. В’язень, який дав підказку, знав про колибу. Отож це щонайменше одна людина. А звідки нам знати, чи не натрапляв на неї ще хтось?

— Про кого ти подумав? Про нашого відсутнього приятеля з «Авторитетних пригод»?

— Можливо. Для початку. Він багато часу проводить тут на самоті.

Фок пригадав юрми шукачів, поліціянтів і працівників заповідника, які вийшли на пошуки.

— Але, мабуть, ще багато людей тут буває.

Заїхали на стоянку турбази й дістали з багажника речі. За конторкою сидів той самий лісник, якого вони вже бачили.

— Я чув, там щось відбувається? — переводив він погляд з Фока на Кармен, сподіваючись почути новини, але вони просто кивнули. Цю звістку не їм поширювати.

Двері на кухню були прочинені, й Фок розгледів Марго Рассел. Вона сиділа за столом і тихо плакала, затуливши долонею очі; її плечі здригалися. Обабіч неї сиділи Джил Бейлі й жінка, в якій одразу відчувалася місцева соціальна працівниця. Лорен трималася позаду.

Фок відвернувся. З Марго можна поговорити пізніше, зараз точно не час. За великим вікном адмінкорпусу він побачив рух на стоянці. Темна голова... ні, дві. Брі й Бет йшли від житлового корпусу. Вони сперечалися. Фок не чув слів, але бачив, як вони зупинилися, пропускаючи мінівен. Збоку чітко виднівся напис — «Авторитетні пригоди». Хай де був Іян Чейз, він повернувся. Фок штовхнув ліктем Кармен, і вона озирнулася поглянути.

Лісник за конторкою закінчив реєстрацію та вручив їм два ключі.

— Ті самі номери, що й минулого разу.

— Спасибі, — неуважно подякував Фок, бо вони з Кармен спостерігали, як Чейз вилазить з мінівена; узяв ключі й рушив геть. Не встигли вони вийти за двері, як лісник за конторкою гукнув навздогін:

— Агов. Стривайте.

Він хмурив брови, тримаючи телефонну трубку.

— Ви же з поліції, правильно? Вам дзвонять.

Фок глянув на Кармен, яка здивовано знизала плечима. Вони повернулися до конторки, й Фок, узявши слухавку, представився. Голос на тому кінці був механічний і слабкий, але впізнаваний. Сержант Кінг.

— Чуєте мене? — поспіхом заговорив Кінг.

— Ледве-ледве.

— Чорт. Я неподалік колиби. Дзвоню з телефону лісників, зв’язок тут завжди поганий... — він не договорив. — Так краще?

— Не сказав би.

— Ладно. Слухайте, я повертаюся. З вами є хтось із поліції штату?

— Ні. Тут тільки ми.

Вони з Кармен були єдині біля конторки, та й стоянка майже спорожніла. Більшість поліції, певно, досі біля колиби.

— О’кей. Друже, мені потрібно...

Перешкоди. Тиша.

— Стривайте. Голос пропадає.

— Господи. Зараз чути?

— Ага.

— Ми її знайшли.

Знову білий шум. Фок вдихнув і видихнув.

— Ви чули? — перепитав Кінг тихим голосом.

— Так. Я почув. Жива? — Фок знав відповідь ще до того, як поставив запитання. Поряд з ним закам’яніла Кармен.

— Ні.

І все одно це слово вразило, як удар у груди.

— Слухайте... — Кінгів голос то зникав, то з’являвся. — Ми повертаємося, але зробіть мені ласку. Хто ще там є?

Фок роззирнувся. Кармен. Лісник за конторкою. На кухні — Марго Рассел і соціальна працівниця, а з ними Джил і Лорен. Близнючки на стоянці. Іян Чейз, який замкнув мінівен і рушив геть. Фок перелічив їх усіх Кінгові.

— А що?

Знову перешкоди. Потім з’явився далекий голос Кінга.

— Поряд з її тілом ми знайшли ще дещо.