Сила природи

День 4. Ранок неділі

Хмари розійшлися, й засяяв ясний місяць-повня.

Коли Аліса Рассел зачиняла по собі двері колиби, її волосся світилося, як срібний німб. Почулося клацання і слабенький натяк на рипіння проіржавілих завіс. Вона застигла, дослухаючись. Рюкзак вона почепила собі на плече, а з другої руки щось звисало. В колибі ніхто не ворухнувся, й Алісині груди піднялися й опустилися, полегшено зітхнувши.

Вона безшумно поставила під ноги наплічник і розгорнула річ, яка висіла на руці. Це була водонепроникна куртка. Дорога, розміру «L». Не її. Аліса провела руками по тканині, розстібаючи кишеню. Дістала з неї щось тонке й прямокутне, натиснула кнопку. Сяйво, легенька усмішка. Аліса сховала телефон у кишеню джинсів. Згорнула куртку та пхнула за повалене дерево неподалік дверей колиби.

Аліса знову повісила рюкзак на плече, а потім клац — і землю перед нею освітив промінь ліхтарика. Тихо ступаючи, вона рушила до густої стіни дерев і до стежки. Завертаючи за ріг колиби, вона не озиралася.

Далеко позаду, на тому кінці галявини, хтось спостерігав за нею крізь паперові обривки евкаліптової кори.