Сила природи

Розділ 31

Фок переліз через огорожу на скелі. Під ногами все було слизьке, як лід. Він необачно глянув униз — і хитнувся, а скеля під ним гойднулася. Схопившись за поруччя, він сфокусував зір на обрії і дочекався, поки відчуття минеться. Верхівки дерев розчинялися в темному небі, й важко було зрозуміти, де саме земля стрічається з небом.

— Лорен! — гукнув Фок неголосно, але все-таки щоб перекричати гуркіт водоспаду.

Вона здригнулася, зачувши своє ім’я, та не звела погляду. Вона була вдягнена лише у футболку на довгий рукав і штани, в яких була перед тим. Без куртки. Волосся намокло від бризок і прилипло до голови. Навіть у сутінках її обличчя мало синюватий відтінок. Цікаво, подумав Фок, скільки вона вже отак сидить, змерзла й намокла. Він боявся, що вона перекинеться зі скелі просто від виснаження.

Він озирнувся на стежку, не впевнений, що робити. На маршруті досі нікого не було. Лорен сиділа так близько до краю, що від самого погляду на неї паморочилося в голові. Глибоко вдихнувши, Фок посунув через каміння. Бодай хмари розійшлися. Сріблястий місячний серп, який тільки піднімався на небо, проливав трохи світла в сутінках.

— Лорен, — знову покликав Фок.

— Не підходьте.

Зупинившись, він ризикнув поглянути вниз. Здогадатися, де кінець провалля, можна було хіба що з нуртування води. Фок спробував пригадати, як висловився Чейз першого дня. До чорного ставка внизу летіти зо п’ятнадцять метрів. А що він там ще сказав? Гинуть здебільшого від шоку й холоду. А Лорен уже нестримно трусилася.

— Послухайте, — заговорив Фок, — тут зимно. Я кину вам свою куртку, добре?

Спершу вона не відреагувала, а потім скуто кивнула. Фок сприйняв це за добрий знак.

— Ось, — розстебнув він куртку і зняв, залишившись у самому светрі. Бризки водоспаду одразу почали прилипати до нього, й за хвилю уже светр став вологий. Фок кинув куртку Лорен. Вдало кинув, і та приземлилася зовсім близько. Лорен відірвала очі від води, але не ворухнулася, щоб узяти куртку.

— Якщо не будете вдягати, киньте назад, — попросив Фок, у якого вже цокотіли зуби. Повагавшись, Лорен натягнула куртку. Фок сприйняв це як ще один добрий знак. Тендітна постать потонула у великій куртці.

— Аліса справді мертва? — ледве почулися слова крізь вирування води.

— Так. Мені прикро.

— Вранці, коли я пішла на стежку, а її не було, я подумала... — Лорен досі несамовито тремтіла, ледве вичавлюючи слова. — Подумала, що саме їй удасться вийти.