Аліса Рассел застигла на місці.
У місячному світлі, яке заливало її, ледь-ледь виднілася її постать трохи далі на стежці, яка вела на північ. Колиба давно зникла з очей, заховавшись за деревами.
Аліса схилила голову, а наплічник поклала на землю, приваливши до великого каменя. Одну руку вона притиснула до вуха. Навіть здалеку було видно у біло-блакитному світлі телефону, що рука в неї труситься.