Химера

ПРИЄМНА НОВИНА КОРИСНА

1947 рік. Під весняним сонцем на узліссі розташувалося двоє голодних бесарабців. Вони зиму перебули в Галичині, покинувши напризволяще своїх голодних жінок і дітей. Один бесарабець пече на вогні картоплю, яку він вкрав на людському городі, підгледівши, як її садили там. Другий виймає зі своєї торби окраєць хліба, кусень сала і починає їсти, міцно затискаючи свій харч жменями.

— Як ти добуваєш хліб і сало? — питає його товариш. — Мені давно вже не дають нічого і навіть не пускають до хати.

— Е, треба вміти. Мене теж довго не пускали, але я маю голову на плечах.

— Що ж ти придумав?

— Я тобі скажу, тільки ти про це нікому не говори.

— Добре.

— Коли я підхожу до двору і бачу там господаря, я йому кажу: «Чули, ґаздо, новину?» Він до мене підходить і питає: «Яку новину?» Я йому кажу пошепки: «Сталін помер». Господар відчиняє хвіртку, веде мене до хати, садовить за стіл і частує горілкою, салом і хлібом, питає, де я чув про це. Я кажу, що чув від одного москаля.

— Але ж це неправда. Сталін ще живий. Тебе можуть за це схопити. Москалі за такі брехні розстрілюють або женуть до Сибіру.

— А хіба від голоду помирати легше, ніж від московської купі?

Дрогобич, 1948