Химера

ВИХОВАННЯ «ВОЛОКУШЕЮ»

«Волокуша» — це не винахід чекістів. Це спосіб, знаний ще з найдавніших часів. Ним користувалися ще античні греки у війні проти троянців. Користувалися ним і польські конфедерати в боротьбі проти непокірних козаків та українських повстанців. Але тоді цей спосіб був надто жорстокий. Він був просто-таки надзвірячою дією переможців проти подоланих ворогів. Суть його полягала в тому, що переможеного ворога прив’язували до хвоста норовистого коня і пускали в степ. Кінь носився з такою волокушею, доки на шнуру не лишалися самі маслачки.

Це жорстокий спосіб, нелюдяний. А головне, що суть його полягає не в перевихованні людини, а в звірячій розправі над нею, в лютій помсті. Тому чекістські вихователі, які в своїх діях керуються засадами комуністичної моралі, не могли цей спосіб перенести в свою практику таким, яким він був у античні та середньовічні часи. До того ж він і не раціональний, і не рентабельний, бо до кінського хвоста можна прив’язати всього лише одну «волокушу».

Чекістська «волокуша» має вигляд інакший. Коня запрягають у такі сани, ззаду яких прибито рейку. А до тієї рейки прив’язують кілька (три, а то й чотири) мотузків (бєчовок). До саней «злосних отказчиків» ведуть наглядачі, а тих, що не хочуть йти, тягнуть за ноги. Усіх цих «злосних одказчиків» прив’язують мотузками за ноги до саней. Відтак, коли всіх женуть на роботу, кінь тягне «одказчиків» з-заду колони до місця праці. Там їх відв’язують і вони сидять увесь робітний день, не поворухнувши й пальцем, не рухаються вони й тоді, коли бригадир лупцює їх уламком дошки чи держаком лопати.

Спосіб цей мало ефективний у «виховному» плані. Скільки не тягай «волокушею» «злосного одказчика», він все одно сам ніколи не візьметься за роботу. Перевага хіба тільки та, що можна записати кількість «людиновиходів».

Ефект буває тоді, коли сани потрапляють на великі брили, розкидані вибухом амоналу, мерзлої породи. Тоді прив’язаним до саней «злосним отказчикам» буває непереливки. А трапляється й так, що голова «одказчика», затиснена камінням, відривається від тіла. Тіло продовжує волочитися, рясно поливаючи теплою кров’ю холодну землю, а голова з роззявленим ротом і витріщеними очима залишається між камінням.

Така «волокуша» дає значний «виховний» ефект — довго не з’являються нові «злосні одказчики».

Дніпряни, 1975