Химера

На зборах

— Слово надається товаришу Кабанцю, — об’явив голова президії Цап.

Кабанець поспішно виділився з рядів президії і вийшов на трибуну.

Люди в залі, за винятком молодиків на задніх лавах, зосередилися, щоб слухати виступ товариша Кабанця. Та пройшла вже хвилина часу, а Кабанець стояв на трибуні й мовчав. Люди дивилися на Кабанця, а Кабанець на людей. Його погляд був спрямований на задні лавки, і голова президії подумав, що молодики своїми розмовами заважають Кабанцю почати промову. Він подзвонив олівцем по графину з водою і категоричним тоном сказав:

— Закликаю до порядку, особливо отам на задніх лавках. Ви не даєте промовцеві розпочати виступ.

Замовкли й на задніх лавках, а Кабанець стояв на трибуні й мовчав.

Уже на задніх лавках хтось пирхнув сміхом. Голова президії знову постукав олівцем по графину з водою й закликав до порядку.

— Починайте свою промову, товаришу Кабанець, — сказав голова президії, — бо ви не вкладетесь у регламент.

Та Кабанець навіть не подивився у бік президії, він дивився на людей і мовчав.

Вже пройшло хвилин сім, а від Кабанця ні слова, ні півслова.

— Що з ним робити? — пошепки спитав Цап товариша Жеребця, що сидів поруч з ним.

— Якщо за дві хвилини не почне говорити, то стягнемо його з трибуни, — так же пошепки відповів Жеребець.

— А як його стягнеш?

— Та ось попросимо товариша Кнура, він це зробить ловко.

У залі вже ніхто не гомонів і не пирхав сміхом. Всі дивилися на мовчазного Кабанця — їх розбирала цікавість: що буде далі?

Пройшло ще дві хвилини. До Кабанця підійшов Кнур.

— Або починай промову, або злазь з трибуни, — пошепки сказав він, хоч передні ряди почули ці слова.

А Кабанець стояв так, наче й не до нього було сказано. Він далі дивився на людей, на задні лавки.

Кнур зайшов ззаду, обхопив Кабанця руками за поперек і смикнув до себе, та Кабанець вхопився за край трибуни, і Кнур потяг разом з Кабанцем і трибуну.

У залі залунав сміх, здійнявся галас. Товариш Цап гукнув до себе Кнура.

— Так не годиться, — сказав він Кнуреві.

— Я зараз покличу своїх хлопців, вони вмить справляться з ним, — відповів Кнур і кинувся у бічні двері.

Зала то вщухала, то знову шуміла, а товариш Кабанець, відтягнутий разом з трибуною трохи набік, продовжував стояти, мовчати й дивитися на людей.

Та незабаром повернувся Кнур з двома міліціонерами. Міліціонери підійшли до Кабанця й схопили його один за праву, другий за ліву руку. Кабанець ойкнув від болю і позадкував від трибуни в обіймах міліціонерів.

— Що з ним робити? — спитав у Цапа Кнур.

— Що з ним робити? — спитав Цап у Жеребця.

— Що з ним робити? — спитав Жеребець у Бугая.

— Його треба посадити на його місце в президії, позаяк він ще не позбавлений своїх повноважень, — сказав товариш Бугай.

Кабанець слухняно підкорився і зайняв своє місце в президії.

— Слово надається товаришу Горобцю, — оголосив голова президії товариш Цап.

Горобець поспішно вийшов з рядів президії, зайшов на трибуну і відразу заговорив:

— Товариші! Ми мусимо боротися за виконання й перевиконання плану. Прикладати всі свої зусилля й можливості до цього.

Нам треба ще ширше розгортати соцзмагання, брати на себе ще більше соцзобов’язань.

Нам треба виконати й перевиконати план третього кварталу, щоб легше було розпочати, виконати й перевиконати план четвертого кварталу. Якщо ми виконаємо й перевиконаємо план четвертого кварталу, це означатиме, що ми виконаємо й перевиконаємо річний план. Навіщо треба перевиконувати річний план? Коли ми перевиконаємо план четвертого року п’ятирічки, то це означатиме, що ми легше й швидше зможемо виконати й перевиконати план п’ятого року п’ятирічки, тобто план усієї п’ятирічки. А якщо ми перевиконаємо план цієї п’ятирічки, то нам легше буде розпочинати виконання плану наступної п’ятирічки. Навіщо, хтось спитає, нам треба перевиконувати всі плани всіх наших п’ятирічок? Це ясно всім. Щоб іти вперед. Вперед до світлого майбутнього, до комунізму.

— А що таке комунізм? — почувся голос з середніх рядів зали.

Голова президії постукав олівцем по графину, встав і сказав:

— Товариші! Закликаємо до порядку. Нагадую, що питання можна задавати тільки в письмовій формі із зазначенням свого прізвища, ім’я, по-батькові, місця праці та домашньою адресою. Якщо такого зазначення не буде, питання вважатиметься недійсним.

— Продовжуйте, товаришу Горобець.

— Позаяк питання уже поступило, а питання це важливе, — заговорив Горобець, — то я дозволю собі відступити від порядку і відповісти на нього. Тим паче, що ми всі чули, що питання це задав товариш Лушпайка, якого ми всі знаємо. Так ось, товаришу Лушпайка, мені соромно за вас. Ви питаєте, що таке комунізм тоді, коли ми вже сьомий десяток років будуємо його. Що таке комунізм — тепер знають не те що піонери, а й жовтенята. А якщо ви забули, я вам нагадаю. Наш вождь, вождь усього світового пролетаріяту, засновник нашої комуністичної партії, творець нашої держави, геніяльний продовжувач ідей Маркса — Енгельса— Володимир Ілліч Лєнін докладно і вичерпно роз’яснив нам, що таке комунізм. Комунізм — сказав Володимир Ілліч, — це радянська влада плюс електрифікація.

Може, комусь прийде в голову думка: радянська влада у нас є, електрифікація у нас є, а чому нема комунізму? Роз’яснюю, що хоч електрифікація у нас є, та вона ще не суцільна. Отам, у тундрі, де живуть у шкіряних шатрах ті, що пасуть олені, й дуже швидко пересуваються з місця на місце на собаках, у них ще нема електрифікації, а нам треба, щоб електрифікація була повсюдно. Радянська влада у нас є, та вона ще не повністю опанувала людську свідомість. У нас ще є випадки: як не там, то там десь, дивись, і прорветься буржуазна ідеологія, що ніяк не відповідає комуністичним ідеалам. Нам треба, щоб усі люди були перейняті комуністичним духом, тоді це буде справжня радянська влада.

— А коли буде комунізм? — вирвалося з зали. Товариш Цап знову постукав олівцем по графину і нагадав, що питання можна задавати тільки в письмовій формі.

— Нічого, — сказав Горобець, — я відповім і на це питання, його задав товариш Цвіркун. Коли буде комунізм? Це питання дуже складне і проблематичне. На нього відповідав ще товариш Лєнін. Володимир Ілліч казав, що комунізм наступить через п’ятнадцять років. І він, товариші, беззастережно наступив би, якби будівництво комунізму відбувалося під геніяльним керівництвом Ілліча. Проте, як вам відомо, Володимир Ілліч помер, не завершивши розпочатої справи. Кермо будівництва комунізму перейшло у руки Йосипа Віссаріоновича Сталіна. Товариш Сталін казав, що комунізм буде побудовано не за п’ятнадцять років, а за сорок п’ять. Якраз з дня революції по день смерти Сталіна минуло сорок п’ять років. Йосипу Віссаріоновичу не вдалося побудувати комунізм через те, що він надто захопився культом своєї особи. Про це ви знаєте, партія багатоголосно засудила культ Сталіна. Проте я мушу вам сказати, що коли б Йосип Віссаріонович дожив до наших днів, то тепер у нас уже продавалися б ґудзики, голки та нитки безкоштовно, як це він обіцяв нам напередодні своєї смерти.

Після Сталіна, як вам відомо, кермо будівництва комунізму взяв у свої руки товариш Микита Сергійович Хрущов. Микита Сергійович визначив, що комунізм наступить 1980 року. Однак треба визнати, що Микита Сергійович Хрущов дещо загальмував темпи будівництва комунізму. Тепер за кермом будівництва комунізму перебуває найвірніший лє—нінець Леонід Ілліч Брежнєв. Вій і завершить будівництво комунізму. Коли саме — тепер партія не визначає час. Коли назріють для цього умови, тоді й буде комунізм. А щоб назріли до цього умови, нам треба працювати з найвищою напругою, виконувати й перевиконувати плани, які дає нам наша рідна партія.

Але тут, товариші, я вас мушу застерегти від неправильного розуміння комунізму. Комунізм — це не суцільне споживацьке суспільство, це не рай для ледарів і тунеядців. Комунізм — це насамперед висока продуктивність праці, значно вища, ніж вона є тепер. У комунізмі буде висока комуністична свідомість усіх людей. Ось тепер є ще багато таких робітників, що хочуть якнайшвидше піти з роботи додому. Ще не закінчилася зміна, а він уже збирається до виходу. Тоді таких робітників не буде. В комунізмі для робітника праця буде найкращою насолодою. Майстер йому скаже: «Іди додому», а він буде його просити: «Дозвольте мені ще попрацювати години дві—три». Зараз запусти якогось робітника у крамницю, щоб він безкоштовно взяв собі сорочку, то він перериє всі сорочки й вибере найкращу та найдорожчу.

А робітник з комуністичною свідомістю буде робити не так. Він візьме собі дешевеньку сорочку, а дорожчу залишить для директора заводу. Директор заводу теж не візьме собі найкращу сорочку. Він візьме собі середньої ціни сорочку, а дорожчу залишить для секретаря міськкому чи для секретаря обкому партії…

— Гу — гу — гу — гу, — загули в залі.

Товариш Цап постукав олівцем по графину, та гул у залі не вщухав.

— Товариші!!! — крикнув Горобець, перекриваючи своїм різким голосом гул. — Може, комусь тепер ще не до смаку такі відносини між членами комуністичного суспільства, та це засвідчує, що в багатьох з нас свідомість ще далека від свідомості громадян майбутнього високорозвиненого комуністичного суспільства. Ось тепер мало хто з нас уявляє собі життя без грошей. А за комунізму грошей не буде…

— А м’ясо буде? — почулося з задніх лавок.

Залою прокотився сміх. Товариш Цап постукав олівцем по графину.

— А ось на це запитання, — підвищив голос Горобець, — не я дам відповідь, а товариш Гадюкін. Це запитання провокаційне, в ньому виразно виявляється наклеп на нашу радянську дійсність.

— Думаю, що ви, товаришу Гадюкін, не пропустите мимо вух цього запитання. Його задав товариш Ззадулатка.

— Ніяк не пропущу, — відповідав Гадюкін з-за столу президії.

— Я вже записав і запитання, і того, хто його задавав.

— То не я задавав запитання! — почулося з задніх рядів.

— А це ми швидко встановимо, хто задавав запитання. На це у нас велика практика є.

— То не він задавав запитання! — почулося знову з задніх рядів.

— Адвокатів нам не треба, адвокати будуть на суді.

Ось, товариші, оце й є та буржуазна ідеологія, — продовжував Горобець, — яка раз у раз проривається у наше щасливе радянське життя і затримує наш переможний хід до комунізму. Проте ми не маємо піддаватися ніяким підступам наших класових ворогів, а йти невпинно вперед, виконувати плани нашої рідної партії…

Горобець не догоборив. Сталося те, чого ніхто не сподівався. Кабанець миттю зірвався зі свого місця, підбіг до трибуни, смикнув Горобця за комір так, що той поточився назад і впав сідницею на підлогу, а сам вискочив на трибуну Він роззявив рота і заворушив губами, проте ні слова, ні півслова не вимовив.

Цап підвівся і щось почав говорити, та суцільний гам, регіт і аплодисменти заглушали його слова.

— Стягніть його з трибуни! Чого ви очі повитріщали?! — вигукнув Гадюкін, дивлячись на Кнура.

Кнур з двома міліціонерами кинувся до трибуни. Вони силкувалися вхопити Кабанця за лікті, але він своїми руками міцно вчепився за краї трибуни і наліг на них грудьми, а ногами вперся у дно трибуни. Його можна було б відтягти разом із трибуною, і Кнур уже намірявся так зробити, та крики з зали збили його з пантелику.

— Хай виступає товариш Кабанець!!!

— Хай говорить товариш Кабанець!!! — вигукували хором присутні.

Особливо репетували задні ряди. Там кричали і скандували. Там навіть почали викрикувати:

— Слава товаришу Кабанцю!

— Товаришу Кабанцю слава!!!

Голова президії товариш Цап вичекав, коли в залі трохи стихло, і, надриваючись, вигукнув:

— Збори закриваються!!!

Члени президії повставали і почали поспішно ховатися за куліси, Кнур і міліціонери відійшли від Кабанця, а він з трибуни не злазив, він ще міцніше вчепився за її краї і дивився на людей витріщеними очима.

Люди з зали не виходили, а продовжували аплодувати й вигукувати принадні слова на честь Кабанця. Та тут Га-дюкін зірвався з місця, підбіг до шворки й опустив завісу. Не було вже на кого дивитися. Люди почали виходити з зали. Крізь сміх чулися голоси:

— Ну ось на такі збори можна ходити, наче побували в театрі.

— На комедії.

— Це ви так смієтеся з того, що у вас нема ще комуністичної свідомости. Була б вона у вас, ви б оце тепер не сміялися б, а плакали б.

— Легше, легше смійся, бо почує Гадюкін, він за одну ніч вас на капусту посіче.

— Хай не дуже розганяється твій Гадюкін, тепер уже не те, що було раніше.

— А що ж з вами робити, якщо до вас комуністична свідомість не пристає.

На партбюро

— Товаришу Кабанець! Покладіть нам осюди на стіл свій партквиток, — категорично наказав товариш Жеребець.

— А дзуськи ви не хотіли? Ви мені його не давали, ви в мене його й не заберете!

— Товаришу Кабанець! — втрутився Бугай. — Ви не маленький хлопчик, мусите розуміти. Вам треба здати нам свій партквиток, позаяк ви вже не член партії.

— Як то не член? Я, може, член ще більший за тебе!

— Ви порушили всі межі партійної дисципліни. Чому ви вилізли на трибуну і стояли мовчки на сміх людям?

— А що мені було робити, коли я забув доповідь у старих штанях?

— То чого ж ви вилізли на трибуну, коли не мали при собі тексту доповіді? — спитав Кабанця товариш Цап.

— Бо я надіявся пригадати, що там було написано.

— Чуєте? — втрутився товариш Кобрін. — Він до того ще й робив спробу виступити без перевіреного тексту. Це подвійна провина.

— А вам відомо, товаришу Кабанець, що у нас ніхто не має права виступати за наперед неперевіреним текстом?

— допитувався Жеребець.

— Відомо. У мене текст був, тільки його не було на той час при мені. Я його два рази прочитав перед тим, як іти на збори.

— Ну це ще півбіди — забув доповідь, не знав, що говорити. А чого ж ви потім, коли вас посадили на своє місце, зірвалися, стягли з трибуни товариша Горобця, вискочили на трибуну й знову мовчали? — вияснював Жеребець.

— Він зірвав глибоко наукову доповідь товариша Горобця.

— висував звинувачення Кобрін, — перетворив її на сміх, спаплюжив нас усіх і всю нашу партію.

— Бо саме тоді я пригадав, що було написано в доповіді, а доки добіг до трибуни, то знову забув.

— Клади партквиток на стіл, — сказав Жеребець.

— Не покладу. Я з ним зрісся. Я лучче дам собі вухо відрізати, ніж віддам партквиток.

— Товариші! — заговорив товариш Баранець. — Нам треба подумати над цим питанням. Перед нами людина, віддана душею і тілом нашій партії. Ну оступився. З ким не може трапитися таке?

Кожен може забути доповідь, поспішаючи на збори. Так хіба за це так зразу треба з партії викидати? Куди ми його штовхнемо, забравши в нього партквиток? В обійми наших класових ворогів?

— Ви думаєте, що ви говорите? — заперечив йому Гадюкін. — Це розпорядження самого товариша Волкова. Якщо ми в Кабанця не заберемо партквитка сьогодні, то завтра ми всі покладемо свої партквитки на стіл.

— Хай буде розпорядження хоч і самого Зверева, а я вам партквитка не дам! — вигукнув Кабанець. — Ось вам, а не партквиток! — Кабанець скрутив дулю і поводив нею перед членами партбюро.

— Здаси! — цмокнувши губами, сказав Гадюкін. — Ось зараз викличу двох хлопців з наручниками — і здаси.

— У гробу я вас усіх бачив у білих тапочках! — вигукнув Кабанець і кинувся до дверей.

— Держи його! — крикнув Гадюкін до Кнура.

Кнур наздогнав Кабанця за дверима. Він ухопив його за комір і потяг до себе, та Кабанець вчепився руками за одвірки, вивернувся і вперся ногами в поріг. Допомагати Кнуру кинувся Гадюкін. Вони обоє ухопили Кабанця за руки і викрутили їх.

— Рятуйте, хто в Бога вірує! — залементував Кабанець.

Бугай і Жеребець спішно почали зачиняти вікна, бо вже перехожі на вулиці спинялися.

А тим часом Кабанець був уже в кабінеті. Кнур тримав його руки, а Гадюкін долонями затуляв йому рота.

— Потримай йому рота, доки я з портфеля кляпа витягну.

— наказав Гадюкін Бугаю.

— Та хтозна, як його тримати. Ще вкусе за пальця, — відмовлявся той.

— Ой які ж ми обережні, — злісно блиснувши очима, сказав Гадюкін. — А забув настанову Ілліча-кожен комуніст мусить бути чекістом?

— Ось я йому затулю рота, — підбіг Кобрін. Доки Гадюкін передавав Кобріну Кабанцевого рота, він крутнув головою і ще раз спромігся закричати:

— Рятуйте, хто в Бога ві…!

— Який з нього партієць, як він до Бога звертається? — говорив Гадюкін, витягаючи з портфеля кляпа.

Саме у цей час до кабінету вскочило двоє сержантів із синіми кантами на погонах. Вони хвацько відрапортували Гадюкіну, що прибули за його викликом.

— Надіньте каблучки цьому суб’єкту, затуліть йому рота.

— наказував Гадюкін, простягаючи їм кляпа, — і витрусіть у нього партквиток.

— Слушаюсь! — в один голос вигукнули обидва сержанти. Один підбіг, вхопив із рук Гадюкіна кляпа, а другий забрязкав блискучими кайданками.

За якусь хвилину партквиток Кабанця лежав на столі.

— Ну ось, — звернувся Гадюкін до Кабанця, — з партії ти уже вилетів. А за хуліганство і на зборах, і тут оформимо на тебе справу в суд.

— Тут не тільки хуліганство треба оформляти, — доповнював Гадюкіна Кобрін, — тут наявна антирадянська діяльність — зрив доповіли на зборах, образа партійних діячів. Він же ж нам усім дулі показував. Це ж вчинення особливо небезпечних антидержавних злочинів, спрямованих на підрив радянської влади — стаття шістдесят друга кримінального кодексу української ересер[2].

— Маєш рацію, товаришу Кобрін, — погоджувався Гадюкін, — так буде ще краще. Безперечно дії його підпадають під цю статтю. Тут не лише зрив доповіді, тут зрив усіх зборів. Зрив міроприємств радянської влади.

— Ви його тепер заберете чи згодом? — спитав Гадюкіна Кнур.

— Пізніше. Хай трохи погуляє. Тепер же санкції ми ще не маємо.

— Я дам санкцію, — вихопився Кобрін. — Бланки в мене є.

— Та ні, тепер не треба, — стримав його Гадюкін. — Зніміть з нього наручники, вийміть грушу з рота і виведіть його, — наказав він своїм підручним.

— Я до самого Звєрєва дійду, — казав Кабанець, виходячи за двері.

— Доходь хоч до самого Змієва. Ти вже своє одспівав, — кинув йому навздогін Гадюкін.

— А все-таки, — сказав Кобрін, коли зачинилися двері за Кабанцем, — треба було б його відразу забрати. Буде ходити, варнякати між людьми.

— Хай поварнякає. Я підішлю до нього своїх слухачів — вагоміша справа буде, — пояснив Гадюкін. Та тут обізвався товариш П’явкін.

— А чи не помітили ви, товариші, — сказав він, — що цей самий Кабанець це психічно неунормована людина? Хіба може комуніст з нормальною психікою кричати: «Рятуйте, хто в Бога вірує»? Хіба може нормальна людина членам партбюро дулі показувати? А те, що він виліз на трибуну й півгодини стояв мовчки, як пень, хіба не свідчить про розлад психіки? Або ота його маячня про гроба. Кого це з нас він бачив у труні та ще й, як він каже, що всі ми, буцімто, були в білих тапочках?

— Ай справді, — обізвався Бугай, — як ми цього досі не зауважили? Каже, що всіх нас він бачив у гробу. Хіба ж ми всі могли б поміститися в одній труні?

— Я пропоную ізолювати його у психлікарні, — сказав П’явкін.

— Я не заперечую, мені менше буде клопоту з ним; — погодився Г адюкін.

Це одне, — продовжував П’явкін. — А друге, якщо ми його засудимо, він відбуде свій строк і прийде назад додому та ще наробить якогось лиха. А там, у психлікарні, будемо тримати його скільки схочемо. Ми мусимо не тільки боротися із злочинами, а й попереджувати їх.

— Це дуже розумне рішення, — висловив думку Кнур.

— І це треба зробити якнайшвидше, — вставив своє слово Бугай. — Бо коли б він на когось з нас ще не напав. Тепер від нього всього можна дожидати.

— Сьогодні ж подзвоню товаришу Пшикману — хай пошле до нього своїх санітарів та забере його, — висказав своє рішення Г адюкін.

— Ще треба буде оформити отого Ззадулатку, щоб не роззявляв свою пельку на людях.

А взагалі, товариші, нам ні на хвилину не можна втрачати нашої більшовицької пильності, бо з усіх закутів лізе ворожа ідеологія. Пильність, пильність і ще раз пильність.

— Переходимо до другого питання: про стан ідеологічної роботи в партійних осередках, — об’явив товариш Жеребець.