Химера

ПІСЛЯСЛОВО

Видання цієї книжки у видавництві «Євросвіт» закономірне. З рукописом творів Михайла Масютко я ознайомилась ще наприкінці 1990—х років, які мені показав його брат - Вадим Черкас. Найбільше мене вразив глибинний трагізм українця в його творах, життєва доля якого огорнула всю Україну — народився на Херсонщині, навчався в Запоріжжі, Львові, працював на Львівщині, Житомирщині, Київщині, Криму, помер на Волинській землі… Арештували його в Києві, Криму, Львові, Сибірі. Перебував у тюрмах Львова, Харкова, Мордовії, Колими. У війну пройшов від Сибіру до Берліну…

Читаючи його твори, не відчуваєш звідки родом автор: ніби пише про долю галичан, а сам із Херсонщини; описує події каховського села, а ніби про волинське…

Така була доля українця «на нашій не своїй землі».

Така доля і його творів.Першу книжку Михайла Масютка «В полоні зла» було надруковано невеликим накладом 1999 року коштами його родини, другу «Досвітній сполох» — 2003 року зусиллями друзів, третя «Химера» — на пожертви щирих людей.

Подаю уривок із листа вдячності брата автора Вадима «Виданню цього твору мусимо завдячувати невдивовиж надзвичайній людині. Хто це? Олігарх? Народний депутат? Директор торгового центру чи заводу? А ось і ні. З такими я зустрічався, розмовляв. Та розуміння не знаходив, лише співчуття, та казали, що «крайня бідність їхніх підприємств не дозволяє вчинити їм добру справу. Та й взагалі, не час тепер для книжки, люди їсти хочуть».

Людина, що долучилася до видання книжки, це пенсіонерка, колишня вчителка української мови і літератури із села Олексичі на Стрийщині — Марія Михайлівна Николин. Маєток у сільського вчителя — селянська хата, корова, кілька курей… Вона сама збирає кошти, переконує інших, шукає благодійників, знаючи в якому світі ми живемо — тупому і глухому до всього, що не забарвлено матеріальним прибутком…»

Додам, що ця дивовижна жінка з табличкою на грудях збирала кошти на книжку Михайла Масютка в селі Нагуєвичах під час святкування 150-річчя від дня народження Івана Франка, а також на різних заходах, де збирається багато людей.

Мене завжди вражає байдужість багатьох, уже далеко не бідних, українців, і розчулює до сліз та не вистачає в мене слів подяки тим, хто може й сам не має грошей купити таку книжку, а жертвує на неї, або переконує в цьому інших пожертвувати…

Дорогий Читачу, я не закликаю Вас примушувати себе жертвувати, це в людини має бути потреба, але я благаю Вас читати такі твори, щоб знати нашу українську історію, сумну, трагічну, але нашу, долю наших батьків, дідів, щоб бути нині людиною. Вартісною…

Галина Шопа